СПЕЦИФІКА ПОСТАНОВКИ ВОГНЯНОГО ТА ПІРОТЕХНІЧНОГО ВИДОВИЩА

Актуальність даної теми виявляється в тому, що цей популярний різновид мистецтва є ще досить молодим, а тому недостатньо вивченим сучасними дослідниками. На сьогодні в Україні і світі є вже досить велика кількість практикуючих майстрів вогняних та піротехнічних шоу, але існує дуже мало авторитетних джерел, що надавали б методичні рекомендації щодо створення видовищ такого роду.

Мета даної статті – окреслити принципи та закони режисури вогняного та піротехнічного видовища, враховуючи їх особливості. Для досягнення цієї мети планується вирішити такі завдання: простежити історичні витоки видовищ з використанням вогню та піротехніки в культурі різних країн; визначити вимоги до вогняно-піротехнічного видовища як продукту творчої діяльності. На жаль, об’єм даної статті не дозволяє широко розкрити порушене питання, тому автор розглядає його дуже стисло.

Якщо звернутися до історії, то можна побачити, що людство використовувало вогонь та піротехнічні вироби у різноманітних цілях. Вогонь був першим елементом, якому вклонялися та активно використовували в ритуалах. Саме з давніх ритуальних традицій сформувалося сучасне вогняне видовище. В міфології вогонь представлено в найрізноманітніших образах. Найбільшу кількість міфів про символ та образ вогню зібрано Дж. Фрезером. В своїй книзі «Золота гілка» він з різної точки зору трактує свята вогню (наприклад, «Солярна теорія свят вогню», «Очисна теорія свят вогню» та ін.). В різних релігійних течіях існує багато культів, пов’язаних з вогнем. В зороастризмі це культ Мітри, у Ведах – культ бога Агні, якому присвячено майже 200 гімнів Рігведи. В Європу вогонь та піротехніка прийшли ще в IV столітті н.е. В епоху Середньовіччя вогонь широко використовувався мандруючими артистами, циркачами та факірами, а піротехніка була однією з найулюбленіших розваг знаті та простого люду. Тріумфальний хід вогняних розваг по Російській імперії досяг свого апогею в часи Петра I, який не просто сприяв їх популяризації, але й приймав безпосередню участь в їх виготовленні та запуску. Тоді створювалися масштабні видовища та грандіозні феєрверкові вистави. «Вогняні вистави, що проводилися в той час, несли в собі конкретні ідеї.<…>Вони мали певний зміст, що відповідав тій події, якій присвячувалися вистави.<…>Ці ідеї проводилися через художні образи: алегорії, емблеми, картини, написи-девізи, що несли в собі значення, зрозуміле без слів» [3, c. 30-31, 60-61]. З часом характер «потішних вогнів» змінився: вони стали менш складними, зате більш доступними широкому загалу. В радянські часи вогонь і феєрверки використовували майже у всіх масових святкуваннях. Особливий попит був на поєднання двох стихій – вогню та води. Тож за цей тривалий час вогняні та піротехнічні видовища міцно увійшли у святкове життя і зараз без них вже не обходиться жодна урочиста подія.

В нашу добу актуальним стає питання вивчення принципів створення видовища такого роду. Якщо звернутися до розвитку цього жанру в світі та на вітчизняному просторі, то виявляється, що ті митці, які сьогодні є провідними діячами в галузі вогняних та піротехнічних шоу, здебільшого були «самоучками». Їх навчальними посібниками були не дуже якісні відеоматеріали виступів закордонних майстрів, а основною методикою навчання – метод спроб та помилок. Отримані знання передавалися з рук в руки і таким чином поступово розповсюджувалися.

На даному етапі існування вогняно-піротехнічних видовищ умовно можна виділити два напрями діяльності в цьому жанрі. Першою групою є аматорські колективи, що характеризуються частковою або повною відсутністю постановочної частини та роблять акцент переважно на техніку роботи як таку. Друга група – професійні вогняні театри, де у виставі простежується сюжетна лінія, всі складові видовища (акторська та режисерська робота, костюми, реквізит, музика) підкорюються єдиній ідеї та використовуються для кращого її розкриття.

Видовище з використанням вогню та піротехнічних виробів має сьогодні багато форм. По-перше, це вуличний виступ, де виконавці не обмежені в часі, в основному виступ є імпровізаційним, як правило, проходить він у супроводі живих музичних інструментів. Також стихія вогню сьогодні активно використовується артистами під час зустрічі гостей перед входом на місце проведення події («велкам» – від англ. welcome – прошу) та у виступах для розігріву публіки, що є популярним в нічних клубах (гоу-гоу – від англ. go-go – давай-давай). Нещодавно популярності набуло так зване світлове видовище – шоу з використанням сучасного аналогу вогняного та піротехнічного реквізиту – світлодіодного, в якому замість вогню використовується світло. Ця тема активно обговорюється в творчих колах, зокрема на першому українському форумі, що присвячений вогняним видовищам – «Fire Forum». «Багато хто вважає, що світлодіодне шоу – давно розкрита тема, а насправді цей жанр на стадії зародкy.<…>Світлове шоу, мабуть, на даний момент є тим жанром, що воістину має необмежені можливості.<…>Iснує безліч матеріалів, що дозволяють як завгодно знущатися над візуальним світосприйняттям<…>але шоу з використанням цих можливостей ще ніхто не зробив» [4]. І, звичайно, з давніх часів є дуже популярним фейерверк, при проведенні якого основна увага приділяється використанню піротехнічних виробів.

Вогняно-піротехнічне видовище, як і кожен витвір мистецтва, підкоряється певним законам, як тим, що є загальними для усіх різновидів мистецтва так і суто специфічним. Питання аспектів постановки, що стосуються кожного масового видовища, достатньо освітлене в сучасному науковому світі в роботах таких фундаментальних теоретиків театрального мистецтва, як Й.Шароєв, В.Зайцев, Й.Туманов, А.Чечетін та ін. Існує окрема група дослідників, що приділила увагу вивченню специфіки вуличного театру, до якого видовища з використанням вогню та піротехніки мають пряме відношення. Це Н.Венедіктов, Б.Галєєв, В.Колязін, Є.Кузнєцов, А.Мальков, М.Мосіна, А.Обертинська, А.Сілін та інші. Тому на сьогодні більш актуальним є визначення специфічних характеристик, що впливають на постановку видовища такого роду.

Режисура вогняно-піротехнічного видовища, звичайно, має свої особливості. Як правило, воно проводиться в темну годину доби (або при вимкненому світлі, в темному приміщенні) та є завершальною частиною свята. При побудові постановки видовища з використанням вогню та піротехніки велике значення має вибір місця проведення заходу. Якщо місце на пагорбі, краще за все розташовувати артистів та декорації в долині, а глядачам запропонувати місця на узвишші. Великий ефект призводить вогняне видовище, що відбувається на галявині лісу або на березі водойми. В першому випадку ліс створює темне тло, в другому – віддзеркалення від водної поверхні візуально збільшує об’єм та масштаби шоу.

Ще одним фактором, на який обов’язково треба звернути увагу, є погодні умови: вітер, атмосферні опади, туман та ін. Вітер «змішує» полум’я в фігурах та елементах. У випадку, коли вітер йде в сторону глядачів, а особливо при застосовуванні піротехніки, дим від згорівших виробів не дає змогу надалі правильно сприймати видовище. Атмосферні опади, окрім зниження видовищного ефекту, впливають і на надійність роботи фейерверочних виробів та вогняного реквізиту.

Для вогняно-піротехнічного шоу важливо вміле використання додаткових засобів, які можуть вигідно доповнити видовище: архітектурних побудов, скульптурних елементів, сцен, електричного освітлення, інженерних споруд, музичного супроводу. Професійна робота з цими елементами може сприяти збільшенню видовищного ефекту. Чим більше побічних засобів, що гармонійно вписуються в побудову всього дійства, входить до складу видовища, тим грандіозніше воно виглядає.

Для підтримання незгасаючої уваги глядачів вогняне та піротехнічне видовище треба будувати від простих елементів та декорацій до більш складних і красивих, залишаючи їх на кінець вистави. Щоб вразити різноманітністю ефектів, наростаючою динамікою дії та не змішуватися з другою в спогадах публіки, кожна наступна сцена повинна відрізнятися від попередньої. Використання піротехнічних виробів повинно змінюватися вогняними елементами, статичні сцени – динамічними. Якщо у видовищі використовується кольоровий вогонь та піротехніка, треба дуже економічно вдаватися до ефекту різнобарвності, запалюючи спершу по одному або по два кольори і тільки під кінець збільшуючи яскравість та об’єми шоу. Якщо якась декорація або елемент справив сильне враження, то після цього треба зробити невелику паузу, щоб підсилити вплив на глядача.

О.Крилов у своїй роботі «Основи фейерверочного мистецтва» надає такі рекомендації щодо композиційного розміщення фейерверочної вистави: «Встановлюють фейерверкові фігури в декорації симетрично, найбільша фігура (група) розміщується в центрі, з обох боків її – дві однакові фігури менших розмірів. Зазвичай більше ніж сім декорацій не встановлюють, оскільки така декорація дуже розтягнута за фронтом і для глядачів складно уважно іі сприймати. Чим більшою є декорація, тим далі вона повинна розташовуватися від глядачів і тим більшими повинні бути фігури» [2]. Звичайно, що це стосується і вистав з використанням вогню. Всі елементи, декорації, реквізит, повинні знаходитися в достатній відстані від глядачів та один від одного, або не підпалюватися одночасно, оскільки в такому випадку відбудеться змішування вогню, що буде заважати правильному сприйманню картини і задуму видовища.

Висновок. Постановка видовищ, в яких вогонь та піротехніка грають головну роль, є достатньо складним різновидом мистецтва. З цим твердженням погоджується і Є.Дєдова, кандидат мистецтвознавства, що захистила дисертацію на тему «Алегоричні образи в мистецтві фейерверків та ілюмінацій в Росії середини XVIII століття». «Фейерверки та ілюмінації являють собою яскравий приклад синтезу мистецтв: в їх оформленні використовувалися виразні засоби живопису, скульптури, архітектури, а також музики і театру» [1] – пише вона в своїй роботі. Для їх організації необхідними є знання з різних галузей науки та техніки, розуміння законів художньої творчості. Узагальнюючи проблеми та питання організації та проведення вогняно-піротехнічних вистав, варто відзначити, що в реальних умовах, звичайно, дуже важко повністю враховувати всі вимоги до такого видовища як до витвору мистецтва. На його композицію та об’єм впливають такі фактори, як місце проведення, доба, погодні умови. Як правило, вогняно-піротехнічне видовище проводиться в спеціально відведеному організаторами торжества місці, яке не завжди точно відповідає можливостям створення його ідеальної композиційної побудови. Тому в кожному конкретному випадку не завжди вдається досягти оптимального розташування фігур, декорацій, артистів за фронтом та глибиною. Також важливою особливістю є необхідність додержуватися вимог технічної та пожежної безпеки в під час підготовки та при проведенні видовища, що часом обмежує технічні та художні можливості постановників та ускладнює їх підготовчі роботи.

Література:

1. Дедова Е.Б. Аллегорические образы в искусстве фейерверков и иллюминаций в России середины XVIII века: Автореф. дисс. канд. искусствоведения. М., 2011. – 22 с.

2. Крылов О.А. Основы фейерверочного искусства / О.А.Крылов. – М.: Моск. правда, 1996. – 58 с.

3. Трапенок В.А. От маленькой хлопушки до большого фейерверка / В.А. Трапенок, Л.А. Антонова. – СПб.: КРИСТАЛЛ. – С. 1-68.

4. Новый жанр – световые шоу [Електроний ресурс] // Режим доступу: http://fireforum.com.ua/viewtopic.php?t=9258.

Науковий керівник: доктор культурології, доцент Кікоть Антоніна Андріївна