«МЕДИКО-БІОЛОГІЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ОСТЕОХОНДРОЗУ-ХВОРОБИ ШКІДЛИВИХ ВПЛИВІВ НА ХРЕБЕТ ЛЮДИНИ»

Стрімкий науковий прогрес і технологічна революція кінця XX ст. надали медицині унікальні можливості в боротьбі із багатьма захворюваннями. Тим паче, не дивлячись на очевидні успіхи в охороні здоров'я спостерігається наступ нових бід цивілізації — «інформаційні» стреси та їх психосоматичні наслідки, низька рухова активність, зміна режиму і якості харчування, стійкі штами патогенних мікроорганізмів.

Відомо, що структура хребта тісно пов'язана зі спинним мозком, спинальними корінцями та нервами, вегетативними утвореннями та, враховуючи високу чутливість нервової системи до шкідливих впливів, є ранньої діагностики і диференціації різноманітних форм вад хребта [1; с. 25].

Хребет є міцною і гнучкою структурою, що утримує голову і тіло вертикально і дає змогу верхній частині тіла згинатися та обертатися. Він є стержнем скелету людини, який займає 40% довжини тіла. В ньому виділяють шийний, грудний, поперековий і тазовий відділи. Хребет складається із хребців – тридцяти трьох кільцеподібних кісток, послідовно сполучених між собою рухомими з'єднаннями. Між хребцями розміщені пружні і міцні між хребцеві хрящові диски, які стискаються під навантаженням, щоб зменшити силу поштовхів. Під час напружених рухів на ці диски діють величезні сили (сотні кілограмів на 1 кв. см). Міцні зв'язки і м'язи стабілізують хребці, допомагають контролювати рухи. У групі хвороб хребта, за клінічною практикою, найбільша питома вага належить хворобам, які позначається як остеохондроз хребта. Остеохондроз — поліфакторіальне захворювання за участю як спадкових рис, та ряду набутих факторів: статико-динамічних, аутоімунних, дисциркуляторних, обмінних та інших [7; с. 48].

Незважаючи на суперечливі думки про етіологію та патогенез цього розповсюдженого захворювання, більшість дослідників даної проблеми погоджуються, що провідна роль у діагностиці і лікуванні остеохондрозу хребта належить лікарям-неврологам. Саме неврологічні прояви хвороби змушують звертатися до лікаря. При цьому уявлення про те, що остеохондроз хребта виявляється лише корінцевими компресіями (радикулопатіями), не підтверджуються на практиці. Дегенеративному та дистрофічному процесові піддаються диски і меніскоїди, тіла хребців, власний міосегментарний апарат хребта та його суглоби. В той же час відомо, що внаслідок подразнення нервових структур спинного мозку виникають складні нейрорефлекторні некорінцеві синдроми з тонічними, нейродистрофічними, вегетотивно-судинними розладами. Такі некорінцеві рефлекторні синдроми виявляються в клініці частіше, ніж компресійні радикулопатії. В свою чергу рефлекторні м'язево-тонічні та нейродистрофічні зміни м'язевого апарату створюють умови для вторинної компресії нервових стовбурів і їхніх гілок. У результаті таких комбінованих шкідливих впливів на спинальні корінці та нерви на різних рівнях ходу аксона і різнопланової локалізації процесу нерідко формуються множинні і багаторівневі радикулоневропатії, діагностична розшифровка яких досить важка.

Сказане вище дозволяє переконатися в надзвичайній складності патогенезу неврологічних синдромів остеохондрозу хребта. Навряд чи можливо на сучасному рівні знань обмежуватися діагнозом «остеохондроз». Стійкий больовий синдром, рухові, чутливі, трофічні і вегетативно-судинні розлади, як свідчать спостереження, відносити цілком на рахунок компресії того чи іншого корінця одним єдиним вип'ячуванням диска, не завжди вдається. Також помилково вважати причиною страждань тільки дегенеративно-дистрофічні зміни на рівні одного хребцево-рухового сегмента, тому що остеохондроз хребта є системним захворюванням [2; с. 67].

Широка розповсюдженість є поширення захворювання та затяжний перебіг з неодноразовими рецидивами, залишають питання лікування неврологічних проявів дегенеративно-дистрофічних захворювань хребта (ДДЗХ), однієї із актуальних проблем не тільки в неврології, захворювання виникають у підлітковому і юнацькому віці, тобто торкається проблеми остеохондрозу молодого покоління.

Медикаментозне лікування такої патології не завжди є ефектиним. Перенасиченість медикаментами та збільшення кількості людей з алергічними та ятрогенними захворюваннями стала серйозною сучасною проблемою лікування і профілактика. Хворі, які отримали хірургічне лікування, після операції стають інвалідами (8—25 %), і лише у незначної частини хворих воно призводить до стійкої ремісії (повного функціонального відновлення). Популярними останнім часом стали методи рефлексотерапії: лазеропунктура (ЛП) і мануальна терапія (МТ). За допомогою акупунктурної діагностики та удосконалення загальноприйнятих діагностичних критеріїв, стає можливим розробка нових більш ефективних індивідуальних, обґрунтованих комплексних підходів до лікування та профілактики остеохондрозу. Проблема остеохондрозу різних відділів хребта привертає велику увагу не тільки вітчизняних і закордонних лікарів різних спеціальностей,а й людей різних вікових категорій. Це зумовлено не тільки поширеністю даного захворювання, що вражає людей у найбільш працездатному віці, але і головним чином різноманіттям синдромів.

Значне місце в наукових публікаціях відведено клінічному аспектові і діагностиці остеохондрозу хребта та його анатомо-фізіологічним особливостям. Все це диктує необхідність диференційованого підходу до застосування різних методів профілактики та лікування захворювання [5; с. 90].

Сучасні теорії розвитку остеохондрозу хребта і уява про його патогенез тільки частково пояснюють механізми розвитку цього широко розповсюдженого захворювання. Це пов'язано з недостатньо повним розумінням ролі різних тканин хребта в розвитку виникнення захворювання. За даними різних авторів, від 50 до 80 % населення соціально активного віку (30-60 років) періодично страждають поперековими болями з тимчасовою втратою працездатності. По числу втрачених за рік робочих днів поперекові болі, у 90 % спостережень пов'язані з патологією нижньопоперекових міжхребцевих дисків. Так, у Великій Британії, країні з населенням близько 56 млн. чоловік, через дискогенні патології хребта щорічно втрачається 13,2 млн. робочих днів. З кожним роком кількість захворівших збільшується, а рентгенологічні і клінічні ознаки знаходять навіть у дітей 12—15 років, тобто остеохондроз «молодіє» [5; с. 78].

В групу дегенеративно-дистрофічних змін попереково-крижового відділу хребта входять наступні найбільш поширені захворювання: міжхребцевий остеохондроз, деформуючий спондильоз, деформуючий спондилоартроз, та — анкілозуючий сеніальний гіперостоз (хвороба Форестьє). Найпоширеніший серед дегенеративно-дистрофічних ушкоджень попереково-крижового відділу хребта —остеохондроз. Неврологи, рефлексотерапевти діагностують та лікують його неврологічні прояви — дискогенний радикуліт.

Остеохондроз хребта — це дегенеративно-дистрофічний процес, який виникає спочатку в пульпозному ядрі міжхребцевого диска і далі поширюється на фіброзне кільце, тіла хребців, міжхребцеві суглоби і м'язово-зв'язковий апарат. У кожному відділі хребетного стовбура остеохондроз має типову локалізацію й особливості. Тривалий час невролого вважали єдиним субстратом захворювання вміст спинномозкового каналу (спинний мозок, корінці), а ортопеди — тільки хребет. І, тільки тепер досягнута певна ясність у трактуванні різних аспектів захворювання [3; с. 55].

В етіології остеохондрозу існують такі теорії розвитку: біомеханічна, травматична, м'язова, дискогенна, інволюційна, судинна, спадкова, аутоімунна, гормональна, ендокринна, інфекційна, аномалійна та інші. Наростаюча частота розвитку остеохондрозу, зокрема гриж міжхребцевих дисків, серед різних за професією груп дорослого населення змушує надавати чималу роль соціально значимим змінам у способі життя сучасної людини. Одним із припущень є думка про роль гіпокінезії. Еволюція людини у філогенезі пов'язана з неухильним зменшенням фізичного навантаження. За останні сто років рухова активність зменшилася в десятки разів. Підсилюється диспропорція між психоемоційною активністю, яка неминуче наростає, і фізичною діяльністю, яка стає менш обов'язковою. Дефіцит м'язових нававантажень, зменшення фізичних м'язових зусиль і заміна їх статичними в таких рухливих від природи частинах тіла, як поперекова ділянка і шия, приводить до детренованості хребетного «м'язового корсету», послаблення функції м'язів. На цьому фоні підсилюється осьове навантаження на «ресори» іншого порядку — міжхребцеві диски і зв'язковий апарат. Це створює умови для мікротравматизації цих структур в побуті і на виробництві. Виникають фіброзно-хрящові аутоантигени, розвиваються аутоалергічний і аутоімунний процес по типу реакції антиген-антитіло [2; с. 94]. Виникає реакція антиген — антитіло між задньою і передньою частиною міжхребцевого диска. Ці початкові припущення знаходять підкріплення в серії робіт з дослідження проблеми взаємодії цих сегментів тіл. У цих роботах, говорячи про значення мікротравматизації, автори довели, що при дегенерації диска одночасно з механізмами лізосомального гідролізу відбуваються зміни окислювально-відновлювальних процесів і імунологічні зрушення в організмі. Порушується архітектоніка і біохімічні властивості диска, приєднується аутосенсибілізація організму до продуктів розпаду, до збільшує процес у диску та додає йому циклічного характеру. Некробіотичні процеси змінюються проліферативними із залученням у процес сусідніх тканин та нервово-судинних утворень і формуванням типової картини остеохондрозу. Більше всього зміни проявляються там, де існують перевантаження, зумовлені дією міоадаптивних (за участі м'язів) або рефлекторних факторів. Ці перевантаження сприяють функціонуванню м'язів у тонічному режимі. М'язовий спазм підтримує застійні явища в тканинах і призводить до використання ліпідів для компенсації, підвищених енерговитрат, що у свою чергу спричиняє посилення ригідності. Далі, в умовах порушення мікроциркуляції і дефіциту ліпідів, м'яз починає використовувати білки і власні структурні частини клітин. Це призводить до дистрофічних змін у м'язах, які пов'язані з вегетативними порушеннями та спричинені факторами і осередком пошкодження в хребті [4; с. 21-23].

Одним з головних принципів пасивної профілактики остеохондрозу є збереження протягом життя природних вигинів хребта – в період роботи, навчання, відпочинку і під час сну. Учені, студенти, водії і особи, які за спеціальністю свої діяльності вимушені довгий час знаходитися в положенні сидячи, повинні зберегти при цьому природну кривизну хребта. Для цього можна виготовити і причепити до спинки стільця на рівні попереку круглий пружний валик з вати і тканини, який значно зменшить навантаження на крижові хребці. Його діаметр повинен відповідати індивідуальному вигину хребта.

Під час читання або відпочинку біля телевізора краще сісти в крісло з високою спинкою, між попереком і спинкою крісла покласти валик, а ноги поставити на маленький стільчик. Не забувати час від часу вставати, потягуватися і робити декілька кроків по кімнаті. При роботі за письмовим столом треба у відповідності з ростом відрегулювати його висоту так, щоб робоча поверхня знаходилася на середині відстані талії і лопаток. Слід тримати голову прямо і не опускати плечі. Не можна згинати спину і нахилятися над столом. Під час роботи, яка пов'язана з довготривалим перебування в положенні стоячи, також необхідні засоби профілактики. Можна притулитися спиною до стіни, яка знаходиться поруч з робочим місцем, і впертися в неї ногою. Якщо прийняти таку позу неможливо, слід почергово ставити ноги на стільчик. У тому випадку, коли необхідно перенести важкий предмет, спочатку слід присісти, а потім, напружити м'язи живота, підняти предмет, не нахиляючись вперед. Переносити важкі речі краще на спині або в руках, рівномірно розподіливши масу. Не слід нести їх, притискаючи до боків. Коли чистите зуби, готуєте обід або займаєтесь іншими домашніми справами, поставте одну ногу на стільчик. Під час прання, миття підлоги, роботи на городі уникайте поз, що збільшують навантаження на крижово-поперековий відділ хребта. При чханні, кашлі,сміхові, коли тулуб мимоволі нахиляється вперед, зберігайте цю позу до закінчення конвульсійних рухів, напружуючи при цьому м'язи живота.

Добрим засобом профілактики остеохондрозу є сон. Спати слід на твердій поверхні, яка не прогинається, покритий стьобаним матрацом товщиною 6-8 см., без подушки, покласти під шию і крижі валики з м'якої тканини. Товщина шийного валика повинна відповідати окружності зап'ястка, поперекового – окружності передпліччя в ліктьовому суглобі. Спати можна на спині, боці і животі, поклавши подушку під живіт. В положенні лежачі хребетний стовп зазнає найменшого гравітаційного навантаження, завдяки використанню валиків зберігаються його природні згини, відстань між хребцями збільшується, покращується функціональний стан хребців. Формування хребта відбувається протягом всього дитинства і підліткового віку. Тому при сприятливих умовах структура апофізів іноді відновлюється, висота хребців досягає норми і кіфоз ліквідується навіть без спеціального лікування [6; с. 86].

Висновок: Морфо – функціональний стан опорно-рухового апарату має важливе значення у забезпечені фізичного і психічного здоров'я. Проблеми остеохондрозу складні в лікуванні, тому методи профілактики захворювання мають першочергове значення для повноцінної рухової активності і здоров'я.

Література:

1. Антонов И. П., Шанько Г. Г. ∕∕ Антонов И.П. Поясничные боли. — 2-е изд., перераб. и доп. — Мн.: Беларусь, 2006 — 143с.

2. Акимов Г. А., Лобзин В. С., Шапкин У. И. ∕∕ Акимов Г. А . Дифференциальная диагностика нервных болезней . – Мн. Беларусь, 1982 – 976 с.

3. Берсенєв В. А. ∕∕ Берсенєв В. А. Біль у спині. — К.: СМП «Аверс», 2002 — 160с.

4. Богатырева Т. В. ∕∕ Богатырева Т. В. Влияние лазерного излучения на соматомединовую активность крови больных остеохондрозом позвоночника. Вопросы курортологии, физиотерапии и лечебной физкультуры. К.: «Аверс», 1999. — № 4. — С. 21—23.

5. Верес А. І., Латишевої В. Я. ∕∕ Остеохондроз. — К.: «Освіта», 2007. — 985 с.

6. Жук П. М., Стельмах И. Н., Нычик Л.З. ∕∕ Жук П. М. Остеохондроз позвоночника. Лечение и профілактика. — К.: ООО «Издательство «Телесик», 2004. —138 с.

7. Хабиров Ф. А. ∕∕ Хабиров Ф. А. Клиническая неврология позвоночника. —Казань, 2001. — 472 с.

Науковий керівник: Кебкало Тамара Григорівна