ЛАТИНІЗМИ В АНГЛІЙСЬКІЙ ЮРИДИЧНІЙ ТЕРМІНОЛОГІЇ

Загальновідомо, що латинська мова протягом століть залишається головним джерелом наукового термінотворення. «Наука за самою своєю природою інтернаціональна, і для неї наявність поряд з національними мовами єдиної мови, яка служить цілям міжнародного спілкування, є благотворним фактором. Тому цілком зрозуміло… що вона [латинська мова – О.Я.] зберігала своє значення і тоді, коли національні мови Європи, запозичуючи латинську та латинізовано-грецьку лексику, стали ефективними знаряддями наукової творчості». [Переклад з російської тут і далі наш – О.Я.] [1, С. 71] Відтоді, як латинська мова разом із розпадом Римської імперії втрачає своїх носіїв, – адже на теренах колишньої могутньої держави формуються самостійні мови, головним джерелом яких все-таки є латина, – їй залишається роль мови міжнародного спілкування, яка поступово трансформується у роль мови міжнародного термінотворення.

Заразом можна згадати про численні штучні мови, які створювалися з метою полегшити спілкування носіїв різних, іноді далеких одна від одної мов та стати базою для створення міжнародної наукової номенклатури. Найвдалішою спробою виявилося есперанто, однак не настільки вдалою, аби витіснити латинську мову. Не варто забувати також і те, що есперанто, як і більшість штучних мов, базується на латинській.

Починаючи з 1956 року, у Франції відбулося декілька нарад «живої латини», де як раз і розглядалося питання актуальності латинської мови в її термінотворчому застосуванні. Учасники нарад вказували «на тривалу історію цієї мови, яка виявила дивовижну силу експансії, поширившись… на величезні території і асимілюючи велику кількість різноманітних мов та діалектів... Впродовж майже півтори тисячі років вона успішно доводила свою спроможність бути засобом інтернаціонального об’єднання різних народів… Сюди додається ще ясність та порівняна короткість висловлювання…»

[2, С. 71-72]

Латинська мова в юриспруденції посідає почесне місце багато століть бодай тому, що правові системи більшості європейських країн ґрунтуються на Римському праві. Тож разом із принципами Римського права до нашого часу дійшла безліч латинських фразеологізмів та сентенцій юридичного змісту, які не потребують перекладу навіть зараз, коли латини як мови живого спілкування не існує, як було зазначено вище, вже півтора тисячоліття. Не є винятком правові системи Великої Британії та Сполучених Штатів Америки, попри те, що обидві зазнали суттєво меншого впливу Римського права.

Оскільки цю роботу присвячено латинізмам саме в англійській юридичній лексиці, пропонуємо зробити короткий огляд декількох показових, на нашу думку, англійських дериватів разом із латинськими аналогами. Переклад українською в наступній таблиці стосується англійських термінів. [3, 4]

Таблиця 1

Довільна вибірка з словника юридичної термінології яскраво демонструє латинське походження перелічених термінів. Бачимо або пряме запозичення, як у випадку specimen←specimen, або безумовне споріднення, як у випадку penalty←poena. Часто латинські лексеми запозичуються англійською мовою шляхом зміни латинського закінчення –us на англійське закінчення –e: magistrate←magistratus; або кінцевої частини справжньої основи разом із закінченням –enti-a на –enc-e: evidence←evidentia.

Після загального огляду вважаємо за доцільне перейти до текстових прикладів юридичного змісту, які дозволили б предметно відчути близькість англійської термінології до її латинського джерела.

Пропонуємо до аналізу розділ статті “Human Rights” («Права людини»), який визначає взаємозалежність та неподільність прав людини:

“All human rights are indivisible, whether they are civil and political rights, such as the right to life, equality before the law and freedom of expression; economic, social and cultural rights, such as the rights to work, social security and education, or collective rights, such as the rights to development and self-determination, are indivisible, interrelated and interdependent. The improvement of one right facilitates advancement of the others. Likewise, the deprivation of one right adversely affects the others”. [5]

Пропонуємо переклад:

«Усі права людини, як громадські, так і політичні, є неподільними: такі права, як право на життя, соціальну безпеку, свободу слова, економічне, соціальне та культурне права, такі, як право на роботу, соціальний захист та освіту, або колективні права, такі, як право на розвиток та самовизначення, є неподільними, взаємопов’язаними та взаємозалежними. Вдосконалення одного права полегшує просування інших. Подібним чином, позбавлення одного права негативно впливає на решту». [Переклад з англійської тут і далі наш – О. Я.]

Перший же погляд на даний текст дозволяє побачити у ньому доволі багато лексем безумовно латинського походження. Задля більшої наочності організуймо їх у таблицю.

Таблиця 2

Отже, в уривку, який містить всього 77 слів, 19 слів, тобто 25 % тексту, є латинськими запозиченнями. Не варто забувати про те, що англійська мова сформувалася на базі давньогерманьскої – готської – мови, але це не завадило їй зазнати дуже помітного впливу латини. Не вдаючись до історично-мовного дослідження, тим не менш цікаво оглянути певні результати латинського впливу на прикладі англійського правничого тексту. Іноді спостерігаємо пряме запозичення: human←humānus, a, um; civil←civīlis, e – основа латинського іменника стає самостійною лексемою.

Часто англійською мовою запозичується справжня основа латинського іменника, інакше кажучи, основа, від якої утворюються непрямі відмінки: expression←expressio, -onis f; education←educatio, -ōnis f.

Типовим випадком деривації є, коли кінцева частина основи називного відмінка однини латинського іменника -itas перетворюється на –y в англійському аналогу: equalit-y←aequal-itas, ātis f; при цьому латинський дифтонг ae [e] в англійському написанні спрощується до е.

Наведімо приклади віддієслівних запозичень: cultural←colo, uī, cultum, ere; interrelated←fero, tuli, latum, ferre; deprivation←prīvo, āvī, ātum, āre. Усі три деривати утворені від основи Supīni латинського дієслова, що визначається за його 3-ю основною формою: cult-, -lat-. Але у першому випадку результатом деривації маємо прикметник cultural, у другому випадку – дієприкметник interrelated, у третьому – іменник. Цікаво, що у класичній латині, ймовірно, ще немає дієслова inter-fero, утвореного у префіксальний спосіб від fero. Однак сам спосіб виявився дуже продуктивним.

Як бачимо, лише невеличкий розділ цитованої нами статті – “Human Rights” («Права людини») свідчить про те, наскільки серйозним є вплив латинської мови на сучасний мовний світ, зокрема, англійську мову. Латина завжди була і залишається невичерпним джерелом наукової, у тому числі, юридичної термінології. Тому хотілося б вірити, що вивчення латинської мови не зникне остаточно з освітніх програм вищих навчальних закладів.

Література:

1. Боровский Я.М. Латинский язык как международный язык науки (к истоии вопроса). // Проблемы международного вспомогательного языка. – М., 1991. – С. 70-76

2. Маадла Ю.Й. О современных попытках оживления латыни как языка международного общения. // Interlinguistica Tartuensis. – Тарту, 1984, № 3. – С. 58-72

3. http://www.miripravo.ru/voc/voc_0.htm

4. http://linguaeterna.com/vocabula/alph.php

5. http://www.ohchr.org/en/issues/Pages/WhatareHumanRights.