Проблема популяризації української мови серед молоді

Питання популяризації української мови вже кілька століть лишається актуальним, що зумовлено минулим України й українців. Так історично склалося, що й сьогодні це питання не втрачає своєї актуальності, незважаючи на 20-річну незалежність та закріплення за українською мовою статусу національної в Конституції України.

Українська мова (історичні назви - руська, русинська) - національна мова українців. Вона належить до слов’янської групи індоєвропейської  мовної сім’ї.

Мова - це система звукових і графічних знаків, що виникла на певному етапі розвитку людства, розвивається і має соціальне призначення. Мова - спосіб самопізнання народу, найважливіший, найуніверсальніший та найвиразніший засіб спілкування людей, засіб вираження й передавання думок, почуттів, волевиявлень.

Українська мова є державною мовою в Україні та офіційною мовою Придністров’я. Вона поширена також у Білорусі, Молдові, Польщі, Росії, Румунії, Словаччині, Казахстані, Аргентині, Бразилії, Англії, Канаді, США та інших країнах, де мешкають українці. Українською мовою у світі послуговуються від 41 до 45 млн. осіб, вона є другою або третьою слов’янською мовою за кількістю мовців (після російської та, можливо, польської) і входить до третього десятка найпоширеніших мов світу.

З усього вищесказаного бачимо, що українська мова поширена та популярна, але її становище складне.

Мовлення української молоді збідніле, перенасичене жаргонізмами, сленгізмами, словами іншомовного походження. Широкого вжитку набули слова, які мають український відповідник («прайс», «окей», «гуд», «екс-прем’єр», «екс-чоловік», «екс-дружина», «кава-брейк» і т. ін.). Найчастіше молоді люди послуговуються збіднілою російською мовою або суржиком. Працюючи з молоддю, не можна не помітити з одного боку тенденції до зневаги, збайдужілості, гребування українською мовою, а з іншого, все частіше зустрічаються освічені молоді люди, які мають великий словниковий запас, обізнані в світовій та українській літературі та свідомі до української мови.

Про мовне питання в Україні говориться багато, державна мова часто стає предметом спекуляцій політиків, але конкретних дій та результатів популяризації української мови, на превеликий жаль, можна побачити мало.

Зараз катастрофічно не вистачає якісної україномовної літератури, якісної кінематографічної продукції, а сучасні естрадні виконавці мають у своєму репертуарі невеликий перелік українських і величезну кількість російськомовних та англомовних пісень. Пересічним громадянам відома лише невелика кількість українських митців, серед яких найчастіше естрадні виконавці, натомість практично невідомими залишаються письменники, художники тощо. Причина такого явища очевидна – гроші, а точніше, це можливість заробити якомога більше грошей. Невигідно робити якісний продукт виключно для українського глядача.

Засоби масової інформації часто використовують далеко не літературну мову, вживаючи суржик, сленг, жаргонізми, неологізми, іноді нецензурну лексику. Мова сучасних політиків також не може слугувати взірцем використання нормативної літературної української мови.

Провідну роль у процесах популяризації відіграє мода, яка створюється за допомогою засобів масової інформації. Мода - це тимчасове переважання одного стилю в різних сферах життя і культури, вона позначає неміцну, швидкоплинну популярнысть. Аналізуючи сучасне мовлення молоді, можемо дійти висновку, що руйнівні процеси антимоди на українську мову й досі діють.

Популяризація мови - питання неоднозначне, воно потребує гнучкості у виборі методів та засобів дії. Нікого не можна змусити адміністративними методами користуватися українською. Потрібна правильна й мудра мовна політика, яка б повернула народ до рідної мови, а національним меншинам дала змогу зберегти свою мову й водночас оволодіти в повному обсязі державною мовою. Треба знайти можливість діяти разом, виробляти спільне розуміння сучасної України, як сказав письменник І. Багряний: "Об’єднати всю різномовну і різнорідну масу населення України в єдину українську цілісність". Можливо, є сенс упровадити економічні стимули. Наприклад, надати закладам загального відвідування преференції за використання виключно української мистецької продукції або створити програми з обміну студентами між Східною і Західною Україною.

Україні не вистачає інститутів української мови, яких у Японії, наприклад, 130, які б могли на державному рівні нормувати мову відповідно до вимог сучасності й наполягати на введенні цих норм у повсякденне життя, не вистачає конституційної підтримки україномовного населення, яке проживає за кордоном.

Найголовніше ж у мовному питанні є те, що ми самі повинні розвивати й популяризувати українську мову, починаючи, найперше, з себе та свого найближчого оточення. Велике починається з малого, почнімо ж з себе. "Мова - дім духу" (М.Гайдеггер).

Література:

1. http://20minut.ua/

2. http://mistovechirne.in.ua

3. http://kakdela.kiev.ua/17925/art/11543.html

4. http://www.google.com.ua/

5. http://sum.in.ua