Мова та стиль наукових і науково-методичних праць

Мові і стилю наукової чи науково-методичної праці слід приділити дуже серйозну увагу, адже саме мовно-стилістична культура найкраще виявляє загальну культуру її автора.

Монографії, статті, дисертації, підручники (навчальні посібники) для вищої школи мають не просто містити сукупність систематизованих відомостей з тієї чи іншої дисципліни, ці відомості потрібно викласти літературною мовою [1; с. 10-40].

Мова наукової чи навчальної книжки відіграє надзвичайно важливу роль у сприйманні матеріалу. Усі елементи таких праць – композиція, синтаксичні особливості, система термінів, засобів введення у текст інформації – спрямовані на те, щоб передати читачеві певну інформацію, навчити його усвідомлено засвоювати текст, викликати зацікавлення самим процесом навчального читання.

Будь-яке нове поняття, що вводиться, наприклад, у підручник, має подаватися з описом. Саме опис (або визначення) предмета робить текст навчальним [2; с. 50-80].

Істотне місце у композиційно-мовній структурі тексту підручника посідають система доказів та способи аргументації навчального матеріалу.

У процесі вивчення науки, засвоєння її категорійного апарату студент прилучається і до мови цієї науки. Навчальна книжка озброює студента термінологією, формує і закріплює вміння викладати суть основних проблем дисципліни, професійно і грамотно використовувати в своєму мовленні не лише терміни, а й типові для цієї дисципліни мовні звороти.

Найхарактернішою ознакою писемної наукової мови є формально-логічний спосіб викладу матеріалу. Це відображається в усій системі мовних засобів. Для наукового тексту характерними є смислова завершеність, цілісність, пов’язаність, точність, доречність мовлення.

Для вираження логічних зв’язків існують спеціальні функціонально-синтаксичні засоби, що вказують на послідовність розвитку думки (спочатку, насамперед, потім, по-перше, по-друге, отже і т. ін.), заперечення (проте, але, тоді як, одначе), причинно-наслідкові відношення (таким чином, тому, завдяки цьому, відповідно до цього, крім того), перехід від однієї думки до іншої (раніше ніж перейти до..., звернімося до..., розглянемо, зупинимось на..., перейдемо до..., варто розглянути...), результат, висновок (отже, значить, як висновок, підсумовуючи, слід сказати...).

Логічність мовлення виявляється також в точності і правильності вживання слів, словосполучень, речень.

Наслідком неохайного ставлення до добору слів є тавтологія (невиправдане повторення спільнокореневих слів) та плеоназм (вживання зайвих слів), використані без певної стилістичної мети (передовий авангард науки, місцевий абориген, свій автопортрет тощо) [3; с. 37-44].

Науковий текст характеризується тим , що його основу становлять лише точні відомості та факти. Це зумовлює і точність їх словесного вияву, і , таким чином, використання спеціальної термінології.

Завдяки спеціальним термінам стає можливим у стислій та економній формі давати розгорнуті визначення і характеристики наукових фактів, понять, процесів, явищ. Треба добре пам’ятати, що науковий термін – це не просто слово, а втілення сутності того чи іншого явища. Отже, добирати наукові терміни і визначення необхідно дуже уважно. Не можна довільно змішувати в одному тексті різну термінологію, пам’ятаючи, що кожна галузь має свою, притаманну тільки їй термінологічну систему.

До термінів ставляться такі вимоги: а) повинен мати форму, зафіксовану в словнику; б) має вживатися з одним значенням, в) утворюючи похідні форми, слід дотримуватися літературних норм і не робити цього на власний розсуд; г) якщо значення терміна викликає сумніви, слід звернутися до тлумачного словника; д) не вживати в одному тексті і український термін , і його іншомовний відповідник.

Не використовується також замість прийнятих у певній науці термінів професійна лексика, тобто слова та вирази, поширені у науковому чи виробничому середовищі. Професіоналізми – це не позначення наукових понять, а умовні, вищою мірою диференційовані найменування реалій, які використовуються в середовищі вузьких фахівців і зрозумілі лише їм (липовий баланс, заморозити рахунки, живі гроші, закладушка, голяки тощо).

Фразеологія у наукових текстах також специфічна. Вона покликана, з одного боку, визначити логічні зв’язки між частинами висловлювань (такі, наприклад, стійкі сполучення, як “навести результати”, “як показав аналіз”, “підсумовуючи сказане”, “звідси випливає” і т. ін.), з іншого боку, позначати певні поняття, будучи, по суті, термінами (такі, наприклад, як “струм високої напруги”, “державне право”, “вільна економічна зона” і т. ін.)

.Серед особливостей наукової мови варто відзначити наявність великої кількості іменників із абстрактним значенням, віддієслівних іменників (розгляд, вивчення, створення, застосування, визначення, стимулювання тощо), відсутність експресії. Звідси домінуюча форма оцінки – констатація ознак, притаманних слову, яке визначають. Тому більшість прикметників є тут частинами термінологічних виразів. Так, правильно буде прикметник “наступні” замінити на “такі”, який всюди підкреслює послідовність перерахування особливостей і прикмет.

У наукових текстах широко вживаються дієслівні форми недоконаного виду минулого часу дійсного способу, рідше - дієслова умовного і майже ніколи – наказового способу. Часто використовуються зворотні дієслова, пасивні конструкції, що зумовлено необхідністю підкреслити предмет дослідження (наприклад, “У статті розглядаються...”, “Передбачено виділити додаткові кредити...”).

У науковій мові дуже поширені вказівні займенники “цей”, “той”, “такий”. Вони не лише конкретизують предмет, але й визначають логічні зв’язки між частинами висловлювання (наприклад, “Ці дані служать достатньою підставою для висновку...”).Займенники “щось”, “дещо”, “що-небудь” через неконкретність їх значення в тексті наукових праць не використовують [4; с. 100-150].

У писемній науковій мові часто вживаються вставні слова та словосполучення на позначення ступеня достовірності повідомлення. Завдяки таким словам той чи інший факт можна подати як достовірний (справді, насправді, зрозуміло), припустимий (треба гадати, як видно), можливий (можливо, ймовірно); вказати на джерело повідомлення, автора висловленої думки чи якогось виразу (за повідомленням, на думку, на нашу думку).Такий текст виключає емоційно забарвлені слова та вигуки.

Якостями, які визначають культуру наукової мови, є точність, ясність і стислість. Смислова точність – одна з головних умов забезпечення наукової та практичної значущості інформації. Недоречно вжите слово може суттєво викривити сенс написаного, призвести до подвійного тлумачення тієї чи іншої фрази, надати всьому тексту небажаної тональності.

На жаль, автори наукових та науково-методичних праць не завжди досягають правильного слововживання: недбало добираючи слова, спотворюють висловлену думку, припускаючись лексичних помилок, позбавляють наукову мову точності та ясності. Часто призводить до помилок незнання синонімічних можливостей слова. Уміле ж використання синонімів робить мовлення багатшим, досконалішим. Добираючи слова з синонімічного ряду, треба враховувати відтінок у значенні, стильову залежність (наприклад, думка – твердження, ідея, задум; застосовувати – використовувати, запроваджувати; реалізація – виконання, здійснення, втілення, проведення; період – етап, епоха, час, пора, вік, проміжок часу). Буває, що точність порушується через синонімію термінів, коли пишуть то “розрідження”, то “вакуум”, то “водяна турбіна”; або в одному випадку “томати”, а в іншому - “помідори.” Отже, термінів-синонімів в одному вислові бути не повинно.

Ще одна необхідна якість наукової мови – її ясність. Ясність – це вміння писати доступно і дохідливо. Особливо багато неясностей виникає там, де автори замість точних кількісних значень використовують слова і словосполучення з невизначеним або занадто узагальненим значенням. Нерідко доступність і дохідливість називають простотою. Простота викладу сприяє тому, що текст читається легко, тобто думки автора сприймаються без ускладнень. Проте не можна ототожнювати простоту і примітивність. Популяризація тут виправдана лише в тих випадках, коли наукова праця призначена для масового читача.

Стислість – третя важлива якість наукової мови. Реалізація цієї якості означає вміння уникнути непотрібних повторів, надмірної деталізації і словесного мотлоху. Тому слова і словосполучення, які не несуть жодного смислового навантаження, повинні бути повністю вилучені з тексту.

Отже, для підготовки якісного рукопису необхідно дотримуватися таких вимог до його мови:

• мова підручника (навчального посібника) має бути зрозумілою, чіткою, лаконічною;

• мова навчальної книжки має вводити студента у мову науки, виховувати в нього наукове мислення, необхідне для формування його як майбутнього фахівця;

• для позначення певних понять і явищ слід вживати усталені назви;

• навчальний матеріал має бути викладений науковим стилем сучасної української літературної мови з урахуванням термінів із споріднених галузей науки;

• іншомовні слова можна вживати лише тоді, коли немає відповідника у рідній мові [5, с. 10-40].

Література:

1. Українська мова. Енциклопедія, 2000. – 752 с.

2. Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми: Підручник/ О.О.Селіванова. – Полтава: Довкілля – К., 2008. – 712 с.

3. Антонечко-Давидович Б.Д. Як ми говоримо / Б.Д.Антоненко-Давидович; [уклад. Я.Б.Тимошенко]. – К.: Либідь, 1991. – 256 с.

4. Беляєв О. Культура мовлення вчителя-словесника / О.Беляєв // Дивослово. – 1995. - №1. – С. 37-44.

5. Коваль А.П. Культура української мови / А.П.Коваль. – К.: Наукова думка, 1964. – 196 с.