ФО З РОСЛИННИМ КОМПОНЕНТОМ НА ПОЗНАЧЕННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИХ ЗДІБНОСТЕЙ ЛЮДИНИ

Огляд останніх досліджень. ХХ ст. можна назвати століттям становлення фразеології як науки, обґрунтування її теоретичних засад і практичного втілення їх у фразеографії, причому багатий фактичний матеріал вже у ХІХ ст. зібрали українські (П. Білецький-Носенко, Б. Грінченко), польські (С.Б. Лінде, Я. Карлович, А. Кринський та В. Нєджведський) та англійські (Р. Тренч, Н. Вебстер ) лексикографи. За сто років написано чимало праць, присвячених вивченню класифікації фразеологічних одиниць (далі – ФО) та дослідженню їх походження, питанню семантичної природи компонента ФО, аналізу системних зв’язків (синонімія, антонімія, омонімія, паронімія), зокрема, проблемі фразеологічної варіантності та синонімії, питанню еквівалентності ФО тощо.

Мета дослідження. Фразеологія привертала і привертає увагу вчених з огляду на свою яскравість, образність, оригінальність, оскільки вона увібрала в себе подібності й відмінності у мисленні окремих людей, колективів, націй, а також експресивні, емоційні й стилістичні відтінки та історично-культурні нашарування. Опираючись на багату скарбницю словесної мудрості народів, їхню спостережливість, творчість та діяльність, фразеологія акумулює неймовірне різноманіття висновків та узагальнень, до яких дійшло все людство і кожна нація зокрема. Наявна інформація проявляється у конотативному аспекті значення фразеологічної одиниці. Учені вже досліджували українські ФО з анімалістичним (В. Бойко) та антонімічним (Н. Бобух) компонентами, з компонентами-соматизмами (І. Тимченко) та компонентами-зоонімами (Д. Ужченко), з компонентом “душа” (О. Каракуця); російські ФО з компонентом “погода” (Я. Левченко) та з компонентом, що позначає колір (О. Каленкова); словацькі й українські ФО з компонентами-назвами метрологічних і грошових одиниць (З.Унук), польські ФО з ономастичним компонентом (А. Кравчук), з етнонімами (О. Рогач), чеські ФО з компонентом “гріш” (І. Тепляков) тощо. Об’єкт нашого дослідження – ФО з компонентом – назвою рослин, оскільки саме вони недостатньо досліджені, тому вповні не знайшли реалізацію в ідеографічних словниках різних типів.

Виклад основного матеріалу. Розвиток антропоцентризму в лінгвістиці сприяв становленню нового наукового напрямку – лінгвістичної аксіології, що вивчає систему цінностей етносу і способи її репрезентації в мові і культурному континуумі. В процесі пізнання навколишньої дійсності людина визначає своє відношення до світу, оцінюючи явища, факти, події. Питання категорії оцінки знаходять відбиття у фундаментальних працях лінгвістів (Ю.Д. Апресян, Н.Д. Арутюнова, О.М. Вольф, Н.О. Лук’янова, В.Н. Телія та ін.). У дії механізму оцінки людиною самої себе, як частини мовної картини світу, найтіснішим чином переплітаються, перш за все, різні ексталінгвальні чинники: фізіологічна природа, стереотипність сприйняття і мислення, діяльнісна й історико-культурна практика людини. Оціночні значення можуть виникати в результаті перенесення найменування на основі диференціюючої ознаки, на основі асоціативної ознаки, а також на основі стереотипів. Людина оцінює предмети і живі істоти залежно від їх користі, придатності, емоцій, що викликаються ними. Оцінка може визначатися і суб’єктивним смаком, і громадською думкою, вона залежить також від національних особливостей сприйняття навколишнього світу. Але справжній, адекватно глобальний і цілісний образ світу може створити лише колективний суб’єкт в процесі всебічного збагачення зовнішнього світу, створити загальну картину світу, в якій нівелюються всі ньюанси індивідуального світосприйняття. Тому погляди окремих людей формують єдину систему, яка стає обов’язковою для всіх носіїв мови. А в способі концептуалізації мовної картини світу спостерігається універсальність, з одного боку, і національна специфічність, з іншого, для кожної мовної спільноти.

Дослідження концептосфери інтелектуальної діяльності людини було б неповним без фразеологічного аналізу. Відомо, що концепти відбивають досвід як окремих людей, так і цілих спільнот; через концепти відбувається ознайомлення людини з певною лінгвокультурою [1, с. 21], а фразеологічні одиниці, як специфічні мовні утвори, яким властиві образність та метафоричність, містять так зване приховане знання - tacit knowledge (термін А.Вежбицької). Власне неусвідомлена частина значення є психологічно реальною, виявляється в мові і впливає на мовні процеси [1, с. 22].

Існує безліч ситуацій, що вимагають інтелектуальної поведінки. (Інтелект [лат. Intellectus – поняття, розум] – здатність людини думати, мислити; розум, рівень розумового розвитку). Розв´язати математичну задачу, побудувати будинок, підготувати доповідь, встановити причину несправності двигуна, порозумітися з іншою людиною, зіграти партію в шахи - у всьому цьому виявляються інтелектуальні можливості людини. Виникає питання - чи означає високий інтелект у сфері, припустимо, математики, що людина буде також високоінтелектуальною у гуманітарній сфері? Або ці здібності незалежні? Інакше кажучи, чи є інтелектуальність простою одномірною властивістю або ж розбіжності людей у сфері інтелекту вимагають складного багатомірного опису?

Якщо здібності специфічні, то необхідно розробити способи опису сфери спеціальних здібностей, тобто розташувати в якомусь квазіпросторі всю нескінченну сукупність можливих ситуацій, які припускають інтелектуальну поведінку. Відносне розташування ситуацій у цьому квазіпросторі, звичайно, визначено тим, які механізми їхнього розв´язання задіє суб´єкт.

Опис структури інтелекту дав би принаймні два важливі результати. По-перше, з´являється можливість точного опису здібностей людини, завдяки якому можна підбирати для людини ефективні способи освіти і рекомендувати відповідні професійні позиції. По-друге, можна вийти на аналіз механізмів розумової діяльності, встановити наявність загального кореня і межі локальних механізмів. На початку ХХ століття K. Спірмен започаткував розробку факторного аналізу. Він вважав, що існує єдиний фактор, який визначає успішність розв´язки завдань від найскладніших математичних до сенсомоторних проб.

Головним опонентом К. Спірмена став інший американський учений - Л. Терстоун. Він вважав, що існує набір незалежних здібностей, які визначають успішність інтелектуальної діяльності. З 12 здібностей, які він виокремив, в експериментальних дослідженнях найчастіше підтверджуються 7: словесне розуміння; мовна швидкість; числовий фактор; просторовий фактор; асоціативна пам´ять; швидкість сприйняття; індуктивний фактор.

Найбільшого впливу з факторних теорій досягла «кубічна» модель Д. Гілфорда. Гілфорд намагався використовувати факторний аналіз не для пошуку основних здібностей, а для підтвердження апріорно висунутої теорії. Він вважав, що наші здібності визначаються трьома основними категоріями: операціями, змістом і продуктами. Серед операцій у вихідному варіанті своєї моделі Д. Гілфорд розрізняв пізнання, пам´ять, дивергентне і конвергентне мислення й оцінку, серед змістів - образний, символічний, семантичний і поведінковий; серед продуктів - елементи, класи, відношення, системи, перетворення, передбачення. У наш час, однак, математичні методи Гілфорда зазнали значної критики. Показано, що його дані можна також легко пояснити, виходячи з іншої факторної моделі.

Із усього вищесказаного можна зробити висновок, що інтелект – відносно стійка структура розумових здібностей людини. Він включає в себе досвід, набуті знання і здатність швидко й доцільно використовувати їх у нових ситуаціях, які досі не зустрічалися, а також у процесі розв’язання складних завдань. Інтелект може піддаватися тим чи іншим патологічним порушенням, як природженим, так і набутим. Процес інтелектуального розвитку людини безперервно пов'язаний з періодами розвитку її психіки вподовж усього життя.

Природжені патологічні порушення завжди приваблювали увагу людей і це відбивалося в їх мовленні, ставленні, відношенні до інших, розумово обмежених, не таких як вони людей. В Біблії написано (переклад Огієнка): "Ліпше спіткати обездітнену ведмедицю, що кидається на людину, аніж нерозумного в глупоті його." (Книга приказок Соломонових 17:12). Фразеологізми з рослинними номінаціями тяжіють оцінити якості людини за допомогою порівняння його з об'єктами рослинного світу, що мають негативні або позитивні властивості. Сам факт позначення людини через його порівняння з рослиною створює образну номінацію, що супроводжується позитивною або негативною конотацією. І переносно-образне значення парадигми рослина – людина виявляється невід'ємним елементом національної картини світу, що сформувалася впродовж століть.

Оцінка розумових здібностей людини через призму відношень рослина – людина реалізується двома шляхами: або людина, a priori абстрагуючись від думки про те, що рослини за своєю природою не можуть мислити, ототожнює їх із самою собою, наділяючи їх розумовими здібностями для того, щоб підкреслити свій високий інтелектуальний рівень; або людина, розуміючи свою інтелектуальну перевагу над рослинним світом, вдається до порівняння себе з ним, транскодуючи свій недостатний інтелектуальний розвиток.

У багатьох фразеологізмах, які відбивають національне світобачення, відображені народні уявлення про невігластво, дурість. Особливо продуктивною є так звана «капустяна» метафора. ФО, що використовуються на позначення розумово обмеженої, тупої, некмітливої людини такі: капустяна голова; капустяний качан на м’язах; замість мозку росте капуста; капустяний качан (ВПН, 215); у голові капустяна розсада; розуму ні на макове зерня; знається свиня на перці (нічого не розуміє у чомусь). Не менш розповсюдженою виявилася «дерев’яна» метафора, за допомогою якої вербалізуються негативні інтелектуальні здібності людини. Завдяки такому порівнянню інтелектуальні здібності людини принижуються до рівня рослинного світу, який не має мозкової діяльності, та ототожнюються з деревами. Наприклад ФО дуб неотесаний; дуб дубом; дурнем бути – не дуба гнути; дубова голова – про ’недалеку, тупу людину’. ФО як пень; висока, як тополя, а дурна, як квасоля; дурило з кривої верби; дурний як сосновий пень; на цвіту прибитий; пустий як очеретина; тиква полив’яна; не вартий і табаки нюху; кабаки на в’язах; хоч по сім за цибулю продавай на богуславському ярмарку говорять про ‘дурну або нечутливу людину’. Про того, хто морально деградував, здичавів жартівливо вживається ФО обрости мохом. Не кожна людина може поводити себе чемно серед інших людей і взагалі в соціумі. Саме про таких невихованих, які не вміють триматися серед людей і говорять ФО як (мов, ніби) блекоти (дурману, чемериці) об’ївся; як деревина неотесана; неначе собачої блекоти наїлася. Звичайно, що людина не може все знати, бути обізнаним у будь-якій справі. Тоді треба або помовчувати, або просто одійти і не втручатися. Але зустрічаються такі особистості, які не розуміючи чогось і незнаючи чогось намагаються «допомогти». Народ, дивлячись на таких помічників, відповідно й охарактеризував їх такими ФО: як табака в розі; ні на макове зерня; упасти з дуба на кактус; у голові ряска; дурному Гаврилі усе чорнобривці; проблукати в бур’янах.

Реалізація позитивної оцінки розумових здібностей людини в українській етноссвідомості реалізується у ФО: не з дуба впасти; голова не половою набита – ‘хто-небудь розумний, кмітливий’. Порівняння біологічної функції головного мозку, як основного продуцента розумої діяльності людини, з рослинними компонентами, які від природи позбавлені такого призначення, акцентує схвальну оцінку розумових здібностей людини.

Рослинна номінація біб імплікує інструментарій, за допомогою якого можна оцінити розумові здібності людини. В українській етнокультурні ФО сидіти на бобах пов’язана з низьким достатком людини, а боби розводити – ‘вести пусті, беззмістовні розмови з ким-небудь’, що експлікує відсутність здорового глузду, раціональності у думках.

Залежність інтелектуального рівня людини від її віку і життєвого досвіду реалізується у рослинних номінаціях мак, зелений (листок), трава. Молодість, а відтак відсутність досвіду та здорового глузду транскодується у ФО ще мак росте (цвіте) у голові; молодий та зелений, які відбивають негативну оцінку розумових здібностей людини. А у паремії і великі дуби колись жолудями були короткий вік рослин протиставляється багаторічному досвіду дерев, зокрема дубів, які мають найдовший життєвий шлях. Отже, людина цінує і поважає вік і досвід, та не довіряє молодості та юності через безрозсудність, необачливість й недосвідченість.

Висновки. Досліджений матеріал дає можливість стверджувати, що в етнонаціональній картині світу знайшли відображення народні знання про оточуючу дійсність і ті стереотипні моделі, що характеризують мовну спільноту. Матеріал показав, що через нездатність мислити рослинний світ допомагає людині підкреслити її абсолютну перевагу над усіма живими істотами. Це імплікують фразеологізми з рослинними номінаціями на позначення інтелектуальних здібностей людини. Отримані результати можуть сприяти подальшій розробці таких проблем лексикології, фразеології, лексикографії, а також когнітивної лінгвістики, як: роль лексичного компонента у формуванні фразеологічного значення, роль демократичних процесів у встановленні парадигми пізнання й відображення світу у вербальному мисленні людини. Практичні результати дослідження можуть бути використані при укладанні фразеологічного словника.

Література:

1. Авксентьєв Л.Г. // Л.Г.Авксентьєв Сучасна українська мова: Фразеологія. – 2-е вид., доп. і перероб. – Харків: Вища школа, 1988. – 134с.

2. Вежбицкая А. // А.Вежбицкая Язык. Культура. Познание. – М.: Русские словари, 1996. – 411с.

3. Постовалова В.И. // В.И.Постовалова Картина мира в жизнедеятельности человека // Роль человеческогофактора в языке: Язык и картина мира. – М.: Наука, 1988. – С. 8-69.

4. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел // Бусел В.Т. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2004. – 1440 с.

5. Фразеологічний словник української мови / Укладачі: Л.Паламарчук, В. Винник, В.Білоноженко та ін. // Паламарчук Л., Винник В., Білоноженко В. та ін. – К.: Наукова думка, 1999. – Кн. 1-2. – 984с.

6. Демський М.Т. // М.Т.Демський Українські фраземи й особливості їх творення. – Львів.-Краків.-Париж. Просвіта, 1994.-62с.

7. Прадід Ю.Ф. // Ю.Ф.Прадід Фразеологічна ідеографія (проблематика досліджень) / НАН України, Ін-т української мови; Відп. ред. О.О. Тараненко. – К.: Сімферополь, 1997. – 252 с.

8. Прадид Ю.Ф.// Ю.Ф.Прадид Русско-украинский и украинско-русский фразеологический тематический словарь: Эмоции человека. – Симферополь: Редотдел Крымского комитета по печати, 1994 –2. – 243 с.