ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНИХ ІНТЕРНЕТ-МЕРЕЖ У ПРАЦЯХ ЗАРУБІЖНИХ ВЧЕНИХ У 1930-2000 РР.: КОМУНІКАТИВНИЙ ВИМІР

Дослідження соціальних інтернет-мереж у науці про комунікацію починаються з кінця ХХ ст., із запуском у загальне користування Всесвітньої мережі Інтернет. Теоретико-практичною основою для вивчення соціальних інтернет-мереж стали наукові розвідки у галузі соціології, присвячені соціальним мережам у людському суспільстві, що проводилися ще з 30-х років ХХ ст.

Під соціальною мережею з загальнофілософського підходу розуміють множину соціальних об'єктів і деяку множина відносин у ній. Соціальні об’єкти (actor) називають ще акторами. Метафора «соціальна тканина» або «павутина відносин» використовувалася соціальними філософами XIX й XX століть.

Історію наукових досліджень соціальних мереж прийнято відраховувати з 1930-х років, коли американський психіатр та соціальний психолог Дж. Морено [1] опублікував серію прикладних робіт із соціометрії, присвячену міжособистісним та міжгруповим відносинами. Основною інновацією наукових праць Морено вважаються соціограмми – схематичне зображення структури міжособистісних відносин в малій соціальній групі. Своїми подальшими експериментами з соціометрії Дж. Морено фактично започаткував аналітичні дослідження соціальних мереж.

У 1930-х роках інтерес дослідників обмежувався зв'язками між індивідами у порівняно малих групах. А вже у 1950-ті роки роботи англійських соціологів Дж. Барнса й Е. Ботт привернули увагу до більш складних соціальних явищ, пов'язаних із приналежністю до соціальної мережі. А сам термін «соціальна мережа» у широкому його значенні в 1954 році був уведений у науковий обіг Барнсом у збірці робіт «Людські взаємини» [3]. Цим поняттям він передав думку про те, що суспільство – це складне переплетення стосунків. Барнс досліджував відносини між людьми за допомогою візуальних діаграм, на яких окремих людей зображав крапками, а зв'язки між ними – лініями.

У 1959-1968 рр. принципами формування соціальних мереж зацікавилися угорські математики Пол Ердьош і Альфред Реньї. Вони написали серію з 8 статей на основі своїх досліджень та вперше застосували математичну теорію для ілюстрації принципу побудови соціальних мереж. Так звана теорія випадкових графів [6], описувала складні мережі (в тому числі, соціальні), які не мали очевидних принципів побудови. Тодішнє уявлення про соціальні мережі, відповідно до теорії випадкових графік, формувало концепцію малих світів. Зазначена концепція досить просто описує той факт, що, незважаючи на їхні величезні розміри, в більшості мереж існує порівняно короткий шлях між двома будь-якими вершинами. Відстань між двома вершинами визначається як число ребер найкоротшого шляху, що їх з'єднує. Тим не менше, принцип «малих світів» не є спеціальним принципом організації. У теорії Ердьоша та Реньї показано, що середня відстань між двома вершинами у випадковому графі росте як логарифм від числа вершин. Тим не менш, випадкові графи є малими світами. Спостерігати цей феномен на практиці і дозволяють соціальні мережі. У доінтернетівські часи такий «малий світ» представляли звичайні мережі людських стосунків. Саме поняття «соціальна мережа» включає певне коло знайомих певної людини (комуніканта), де є сама людина – схематично центр мережі, її знайомі – відгалуження мережі, і стосунки між цими людьми – зв’язки.

У соціології у цей період знайшла свою розробку і експериментальне підтвердження споріднена теорія – «теорія шести рукостискань», згідно з якою будь-які дві людини на Землі розділені лише шістьма рівнями загальних знайомих. Пізніше, вже у сучасності, вона була повторно перевірена та підтверджена у соціальних комунікаціях.

Теорія була створена у 1969 році соціальними психологами Стенлі Мілгремом і Джеффрі Треверсом [9]. Запропонована ними гіпотеза полягала в тому, що кожна людина опосередковано знайома з будь-яким іншим жителем планети через недовгий ланцюжок спільних знайомих. У середньому цей ланцюжок складається із шести людей.

При створенні теорії Мілгрем опирався на дані експерименту у двох американських містах. Жителям міста Омаха у штаті Небраска було роздано 300 конвертів, які потрібно було передати певній людині в Бостоні, причому застосовувати для даного тільки особисті знайомства. Усього адресатові дійшло 60 конвертів, причому, як підрахував Мілгрем, середня довжина ланцюжка рівнялася 6 крокам.

Надалі цей експеримент намагалися повторити, проте без особливого успіху, аж до 1998 р., коли вченими Колумбійського університету за допомогою електронної пошти був проведений експеримент за аналогічною схемою

У наступний період досліджень соціальних мереж – 1970-1980-ті роки – набуває розвитку таке відгалуження як аналіз соціальних мереж з позиції інформатики. Для аналізу соціальних мереж використовувався цілий ряд кількісних та якісних понять, таких як ступінь централізації, ступінь кластеризації, зв'язності та інші. Один з найвідоміших прикладів аналізу був проведений у 1970-ті роки американським соціологом Марком Грановеттером [7]. Він показав, що для багатьох соціальних завдань, таких як, наприклад, пошук роботи, слабкі зв'язки виявляються набагато ефективнішими, аніж сильні. Цей ефект Грановеттер назвав «силою слабких зв'язків». Для ефективності і стійкості соціальної мережі виявляються важливими ряд функціональних ролей її учасників. Таких як інформаційні брокери, експерти та інші.

Концепція Грановеттера знайшла свій розвиток у одному зі знакових досліджень наступного десятиліття – концепції Р. Берта. Берт вивчав канали комунікації, які утворюються на нижньому організаційному рівні. Велике значення в його концепції, як і в роботах інших мережевих дослідників, має поняття «соціального капіталу», яке в 1983 р. застосував П. Бурдьє для позначення уміння індивідів створювати зв'язки в соціальних мережах, які можуть виступати ресурсом отримання певних вигод. Згідно з визначенням
Дж. Коулмена [5; 95], соціальний капітал означає «вміння розвивати співробітництво в групах та організаціях з метою реалізації спільних інтересів». Пізніше у книзі «Структурні діри: соціальна структура конкуренції» [4] Р. Берт вводить поняття «структурних дір», що означає існування комунікаційно не пов'язаних між собою просторів. Інформаційні брокери, ключові фігури його робіт, здатні «наводити мости» поверх структурних дір і створювати необхідні комунікаційні зв'язки.

В той самий час з початку 1980-х років починається плавне відділення терміну «соціальні мережі» з соціології у інформатику та комунікації, у зв’язку із розвитком мережевих технологій та появою нових засобів комунікації. Так, у 1983 р. термін «Інтернет» закріпився за мережею ARPANET, у 1984 р. була створена міжуніверситетська мережа NSFNet, а вже з 1985 р. починають працювати перші примітивні прообрази сучасних соціальних інтернет-мереж. Це були три сервіси – CompuServe, Prodigy і The Well (відкриті у 1985 році), які мали можливості чату, дискусійних груп, онлайнових знайомств та дошок оголошень. Мотивами їхнього використання експерт М. Састтер із Массачусетського технологічного університету [8] називає «6C» соціальних мереж: Сommunications (спілкування), connectedness (зв'язок), common experiences (спільний досвід), content (контент), commerce (комерція) і cool experiences (нові відчуття).

З середини 1990-х років як альтернативне продовження теорії малих світів Дунканом Уоттсом і Стівеном Строгатцом розроблялася концепція кластерності [10]. Вони першими запропонували поняття коефіцієнта кластеризації, тобто ступеню близькості між неоднорідними групами (коли людина розширює мережу своїх зв'язків за рахунок людей, яких вона особисто не знає, але знають її знайомі).

Третьою актуальною на сьогодні концепцією побудови складних мереж є теорія безмасштабних мереж, сформульована А. Л. Барабаші сформулював теорію безмасштабних мереж [2]. Безмасштабні мережі – це випадкові графи, де розподіл зв'язків вузлів – степінний, і основні властивості мережі не залежать від розміру мережі. У багатьох мережах – від мережі Інтернет до метаболічної системи клітини – домінує відносно невелике число вузлів (концентраторів), що мають практично необмежену кількість зв'язків. Таким структурам властива масштабна інваріантність, тому вони були названі безмасштабними мережами (scale-free networks). Їхня поведінка підпорядковується певним закономірностям: наприклад, вони надзвичайно стійкі до випадкових відмов, але надзвичайно уразливі для скоординованих атак.

Початок 2000-х рр. вважається початком розквіту епохи соціальних інтернет-мереж. У 2003-2004 рр. були запущені три знакові мережі, які лишаються одними з найпопулярніших у світі і до сьогодні, – LinkedIn, MySpace і Facebook. У цей час у практичних дослідженнях усталюється саме поняття соціальної інтернет-мережі (СІЖ). З точки зору спільного для користувачів та розробників підходу СІЖ визначається як інтерактивний веб-сайт для багатьох користувачів, які самі наповнюють його будь-яким технічно можливим для конкретного сайту контентом.

Дослідження 2000-х рр. в основному є прикладними, та базуються здебільшого на вищезазначених концепціях побудови складних систем, а також теорії шести рукостискань. Ініціаторами експериментів із вивчення аудиторії СІЖ виступають великі ІТ-компанії (наприклад, Google, Microsoft, Facebook). Теоретико-практичні дослідження є найбільш розповсюдженими у американській та європейських школах соціальних комунікацій та проводяться у великих дослідницьких інститутах різних країн світу.

У цей період, як зазначалося вище, знайшли свій розвиток ідеї теорії шести рукостискань. Зокрема компанія Microsoft провела новий експеримент з урахуванням реалій сьогодення. У 2008 року соціологи компанії ще раз математично довели теорію Мілгрема. Експерти компанії, вивчивши 30 млрд. текстових повідомлень, надіслані через власну службу миттєвих повідомлень MSN Messenger у червні 2006 року, одержали досить точне підтвердження цієї теорії. Дослідники визначили напрямки відправлення цих 30 млрд.. текстових повідомлень через програму й розрахували мінімальну довжину ланцюжка, потрібну для зв'язку всіх користувачів програми. Виявилося, що середня довжина ланцюжка становить усього 6,6 ланки. Це означає, що більшість користувачів глобальної мережі пов'язані один з одним ланцюжком, що складається не більше, ніж з 6-7 людей. Знайомими вважалися люди, які листувалися напряму.

Отже, перспективним напрямком розкриття соціальних мереж та теоретичного моделювання є вивчення їх змісту, перспектив та механізмів розвитку. Крім того, надзвичайно важливим є відмежування особливостей поняття соціальних інтернет-мереж у комунікативістиці від аналогічних у соціології та інформаційних технологіях, оскільки їх часто хибно ототожнюють.

Література:

1. Морено Я. Л. Социометрия : Экспериментальный метод и наука об обществе / Я. Л. Морено ; [пер. с англ. А. Боковикова]. – М. : Академический Проект, 2004. – 320 с.
2. Barabási A.-L. Emergence of scaling in random networks / A.-L. Barabási, А. Réka // Science, 286. – October 15, 1999. – 509-512.
3. Barnes J. A. Class and committees in a Norwegian island parish [Електронний ресурс] / J. A. Barnes // Eugene Garfield, Ph.D. : [сайт]. – URL: http://garfield.library.upenn.edu/classics1987/A1987H444400001.pdf (1.02.2012).

4. Burt R. Structural holes: the social structure of competition / R. Burt. – Harvard University Press, 1995. – 315 р.

5. Coleman J. S. Social Capital in the Creation of Human Capital / J. S. Coleman // The American Journal of Sociology. – Vol. 94. – 1988. – рр. 95-120.

6. Erdos P. On the evolution of random graphs / P. Erdos, A. Renyi // Publ. Math. Inst. Hungar. Acad. Sci., 1960. – V. 5. – рр. 17–61.

7. Granovetter M. The Strength of Weak Ties / M. Granovetter // American Journal of Sociology. – Vol. 78. – No. 6. – May 1973. – pp. 1360—1380.

8. Suster М. Social Networking : The Past [Електронний ресурс] / М. Suster // TechCrunch : [сайт]. – URL: http://techcrunch.com/2010/ 12/03/social-networking-past (1.02.2012).

9. Travers J. An Experimental Study of the Small World Problem / J. Travers, S. Milgram // Sociometry 32. – 4, Dec. 1969. – Р. 425-443.

10. Watts D. J. Collective dynamics of 'small-world' networks / D. J. Watts, Strogatz S. H. // Nature 393 (6684). – June, 1998. – рр. 440–442.

Науковий керівник: доц., к.ф.н. Корнєєв Віталій Михайлович