ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ ФАХІВЦІВ ЕКОЛОГІЧНОГО НАПРЯМКУ

Життєдіяльність людини в повній мірі залежить від благополуччя навколишнього природного середовища. Небезпека самознищення людини в результаті необдуманого природокористування потребує негайного перегляду основних поглядів на відношення людини до природи.

Вагомою складовою у вирішенні проблеми пошуку шляхів є формування екологічної культури, яка за своєю суттю, є своєрідним «кодексом поведінки», що лежить в основі екологічної діяльності та екологічної поведінки. Формування екологічної культури фахівців екологічного напрямку посідає в Україні особливе місце. Здійснення якого базується на безперервній екологічній освіті, формуванні екологічних переконань, екологічного стилю мислення, практичних умінь і навиків, оволодіння основами раціонального природокористування, усвідомлення наслідків негативного впливу на природу.

Провідна роль у формуванні екологічно вихованої особистості належить навчальним закладам І-ІІ рівня акредитації, які на основі базових знань, умінь і навиків, здобутих учнями у загальноосвітній школі, логічно продовжують гуманітарний напрям екологічної культури як складової національної культури.

Шлях до формування високої екологічної культури лежить через ефективну екологічну освіту та виховання, які здійснюються в процесі навчання, виховання, самоосвіти, а також на власному життєвому досвіді.

При цьому екологічна культура виступає адаптаційним чинником людини до змін умов навколишнього середовища, яка ґрунтується на історичній взаємодії із світом природи, забезпечуючи гармонійне співіснування з довкіллям і виражається у наукових знаннях, способах практичного засвоєння моральних норм, ціннісних орієнтацій та культурних традицій [2].

Екологічна культура є внутрішньою суттю людини та людського суспільства, що знаходиться «всередині нас і проявляється в певних діях щодо природи». Наша епоха – час великої дисгармонії між зовнішньою культурою, що проявляється в здатності людини створювати видатні твори мистецтва, та внутрішньою культурою, дефіцит якої викликав глобальну екологічну кризу [З].

Екологічна культура є складовою сучасної культури. Вона характеризується глибоким і узагальнюючим осмисленням важливості екологічних проблем для майбутнього розвитку людства. Екологічна культура спрямована, з одного боку, на звільнення людини від жорсткої природної детерм­інації, а з іншого – на гармонізацію відносин між суспільством і навколишнім середовищем.

Екологічна культура є регулятором екологічної діяльності, яка спрямована на гармонізацію соціоприродних відносин. Як стверджує О. Салтовський, екологічна культура є своєрідним «кодексом поведінки», який лежить в основі екологічної діяльності та екологічної поведінки, включає в себе культурні традиції, життєвий досвід, моральні почуття та моральну оцінку ставлення людини до оточуючого природного світу [7].

Екологічна культура передбачає формування системи наукових знань, поглядів, переконань, нового ставлення до природи, нових стратегій і технологій гармонійної взаємодії з природою.

Сутність екологічної культури була предметом дослідження М. Дробнохода, Н.Адаменко, А.Дудаш, Л.Кириленко, С. Іващенко, В. Крисаченко, Н. Негруци, М. Хилько [8]. Питаннями формування екологічної культури особистості присвяченні роботи І. Белавіної, С. Глазачева, М. Вересова, Н. Дєжнікової, В. Ясвіна, І. Звєрєва, І. Суравегіна, М. Хилько. Проблема екологічної культури в системі загальнолюдської культури знайшла відображення в працях О. Вербицького, Е. Гірусова, А. Горлова, Л. Лук’янової, М. Моісєєва, А. Урсул, А. Фадєєва [1].

Найбільш широко розглядає екологічну культуру В. Крисаченко, як здатність людини відчувати живе буття світу, приміряти і пристосовувати його до себе, взаємоузгоджувати власні потреби й устрій природного довкілля. Тобто, екологічна культура є цілепокладаючою діяльністю людини (включаючи і наслідки такої діяльності), спрямованою на організацію та трансформацію природного світу (об'єктів та процесів) відповідно до власних потреб та намірів. Екологічна культура спрямована на подолання власної обмеженості людини як природної істоти (біологічного виду) щодо пристосування в біосфері в умовах постійної конкуренції з боку тих чи інших форм живої речовини [4].

Екологічна культура спрямована на подолання власної обмеженості людини як природної істоти (біологічного виду) щодо пристосування в біосфері за умов постійної конкуренції з боку тих чи інших форм живої речовини. Вона є сукупністю адаптивних ознак виду принципово нового ґатунку.

Екологічна культура – це тип життєдіяльності людини, що успадковується та її взаємовідносини з навколишнім середовищем, що сприяє здоровому способові життя, стійкому соціально-економічному розвитку, екологічній безпеці країни і кожної людини. Вона звернена до двох світів – природного довкілля і внутрішнього світу людини. Своїми цілями екологічна культура спрямована на створення бажаного устрою чи ладу в природі та на виховання високих гуманістичних життєвих цінностей і орієнтирів людини [7].

Тому екологічна культура не є чимось несуттєвим чи вторинним для існування людини: вона становить його функціональну основу, уможливлюючи доцільне й ефективне природокористування [5] .

Процес формування основних компонентів екологічної культури фахівців екологічного напрямку повинен здійснюватися системно:

- мета, завдання, принципи (міждисциплінарності та екологізації знань), зміст, методи і форми екологічної підготовки, реалізація яких різнобічно обґрунтовуються концептуальними положеннями дослідження;

- педагогічні складові та умови формування екологічної культури майбутніх молодших спеціалістів-аграрників;

- діагностика та управління процесом формування екологічної культури студентів вищих аграрних навчальних закладів I-II рівнів акредитації;

- результат, який полягає у досягненні високого та достатнього рівнів екологічної культури у студентів вищих аграрних навчальних закладів I-II рівнів акредитації [8].

Стрижневими елементами формування екологічної культури є:

• знання (засвоєння основних наукових понять про природу, екологічні проблеми);

• усвідомлення (формування свідомої позиції щодо довкілля);

• ставлення (розуміння природи як унікальної цін­ності та джерела матеріальних і духовних сил людини);

• навички (здатність практичного освоєння довкілля і його охорони);

• діяльність (участь у природоохоронній діяльності);

• уміння (участь у розв'язанні екологічних проблем);

• екологічний стиль мислення та відповідальне ставлення до природи [9].

Екологічна підготовка фахівців має бути спрямована на якісне засвоєння всього обсягу теоретичних і практичних знань відповідно до програм дисциплін, самостійно аналізувати і прогнозувати наслідки нераціонального використання природних ресурсів, брати участь у проведенні екологічних експертиз, виконувати розрахунки розмірів збитків, штрафів і нормативів гранично допустимих викидів (ГДВ) і гранично допустимих скидів (ГДС), виконувати екологічну паспортизацію об’єктів, виконувати лабораторний аналіз хімічних, фізичних і біологічних показників природних і штучних об’єктів.

Основними принципами формування екокультури є міждисциплінарний підхід, який визначає місце кожної дисципліни в загальному процесі екологічної освіти, узгодження форм та методів роботи, їх постійне вдосконалення; принцип систематичності, послідовності і безперервності вивчення екологічного матеріалу; принцип єдності інтелектуального і емоційно-вольового компонентів у вивченні і поліпшенні навколишнього середовища, принцип взаємозв’язку глобального, національного і регіонального розкриття екологічних проблем у навчальному процесі, принцип наочності, який сприяє свідомому, активному сприйманню, осмисленню і засвоєнню матеріалу, виховує спостережливість, принцип зв’язку навчання з практичною діяльністю, принцип єдності наукової і навчальної діяльності викладачів і студентів, принцип участі студентів у науково-дослідній роботі, принцип урахування особистих можливостей студентів, принцип професійної спрямованості навчально-пізнавальної діяльності студентів, краєзнавчий принцип, принцип комплексності, принцип патріотизму [6,9].

Використовуючи отриманні знання, фахівці екологічного напрямку повинні формувати навички з організації професійної діяльності, відзначатися високою моральністю, екологічною свідомістю і грамотністю, мати організаторські та професійні навички, необхідний інтелектуальний рівень, здатність до системного мислення. Вміти оцінювати історичні та сучасні процеси і проблеми в житті країни, професійно вирішувати питання з метою отримання найкращих кінцевих результатів.

Професійна підготовка майбутніх фахівців екологічного напрямку має завдання сформувати у студентів світоглядні ціннісні орієнтації щодо природи, екологічний стиль мислення, відповідальне ставлення до природи і свого здоров’я, набуття навичок вирішення екологічним проблем та передбачення можливих негативних наслідків діяльності людини.

Тому однією з найважливіших умов забезпечення реалізації цінностей екологічної культури є високий рівень екологічної свідомості, зміст екологічних знань та постійний і безперервний процес формування зазначених якостей екологічно вихованої особистості.

Література:

1. Глухова Г.Г. Аксіологічні засади формування екологічної культури студентів вищих технічних навчальних закладів. Автореф. дис. канд. пед. наук. – К., 2008.– 23 с

2. Дробноход М.І. та інші. Концептуальні основи формування екологічного мислення та здібностей людини будувати гармонійні відносини з природою: [Кол. моногр.] / М.І. Дробноход, Ф.В. Вольвач, С.І. Іваненко. – К.: МАУП, 2000. – 76 с.

3. Злобін Ю.А. Основи екології.К.: «Лібра», ТОВ, 1998.– 248с.

4. Крисаченко В.С. Екологічна культура: теорія і практика. – К.: Заповіт, 1996. –350 с.

5. Малимон С.С. Основи екології. Підручник.– Вінниця: Нова книга, 2009.– 240 с.

6. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка. Навчальний посібник. 4.е видання, доповнене, 2003.– 615 с.

7. Салтовський О.І. Основи соціальної екології: навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004.– 382 с.

8. Фенчак Л.М. Формування екологічної культури студентів вищих аграрних навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації. Автореф. дис…канд. пед. наук .–Тернопіль, 2006.–21 с.

9. Фіцула М.М. Педагогіка вищої школи: навч. посіб./ М.М. Фіцула. – 2-ге вид., доп. – К.: Академія, 2010.– 456 с.