ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ВЕЛИКИХ МІСТ ТА ПРОМИСЛОВИХ ЗОН УКРАЇНИ

На всіх етапах розвитку суспільства виробництво матеріальних благ є процесом взаємодії людей і природи. В умовах науково-технічного прогресу очевидним є посилення взаємодії і взаємозалежності матеріального виробництва і природи.

Україна – це країна з високим рівнем негативних екологічних наслідків виробничої діяльності, у зв'язку з чим проблема охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів потребує першочергового вирішення. Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через нехтування об'єктивних законів розвитку і відтворення природно-ресурсного комплексу України.

Наша держава належить до числа індустріально-аграрних країн. Частка важкої промисловості складала до недавнього часу 60 % ВВП країни, що істотно вище, ніж в західноєвропейських країнах, де цей показник складає приблизно 35 %. Саме підприємства важкої промисловості формують основне техногенне навантаження на навколишнє природне середовище. Значна частина промислових підприємств (понад 80 %) розташована в містах та селищах міського типу. Тут проживає біля 70 % населення країни. За статистикою до 90 % газоподібних, рідких та твердих відходів утворюються в містах та біля 10 % – у сільській місцевості [1].

Із розвитком промисловості, міст і транспорту з'явилося нове джерело потрапляння речовини в атмосферу – так зване техногенне забруднення.

До основних антропогенних факторів розвитку екологічної кризи в Україні належать передусім великі промислові комплекси – споживачі сировини, енергії, води, повітря, земельних просторів і водночас найпотужніші джерела практично всіх видів забруднень (механічних, хімічних, фізичних, біохімічних). Сконцентровані вони навколо родовищ корисних копалин, великих міст і водних об´єктів: у Донецькій області, Центральному Придніпров´ї, Криворіжжі, Прикарпатті, Керчі, Маріуполі, більшості обласних центрів. Серед цих об´єктів найнебезпечнішими забруднювачами довкілля є металургійні, хімічні, нафтопереробні й машинобудівні заводи, кар´єри та збагачувальні фабрики, деякі військові підприємства [4]. На екологічну ситуацію негативно впливають швидкозростаючі міста. За останні 50 років чисельність міського населення в Україні зросла майже на 80 %. Саме у швидко зростаючих містах, особливо у великих, екологічна обстановка оцінюється як дуже напружена.

До числа екологічно найбільш напружених регіонів України відносяться також Прикарпаття, Північний Крим, північна частина Сумської та придніпровська частина Черкаської областей, м. Київ з їх потужним хімічним та нафтохімічним виробництвами; ряд районів Київської, Харківської, Івано-Франківська, Вінницької, Рівненської, Хмельницької, Запорізької та Одеської областей з розміщеними в них великими об'єктами енергетики, у тому числі атомної [2].

Безперечними лідерами за рівнем забрудненості повітря є: Донецьк, Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Костянтинівка, Кривий Ріг, Маріуполь, що обумовлено ​​наявністю і концентрацією підприємств чорної і кольорової металургії, теплоенергетики, хімії і нафтохімії, гірничодобувної промисловості, цементних заводів.

У великих містах з великими транспортними потоками вміст у повітрі канцерогенних речовин типу бензапірену в 2–3 рази, а у центрах чорної металургії приблизно в 12 разів вище, ніж у малих містах чи сільській місцевості [3].

Нині спостерігається катастрофічне зменшення вмісту кисню в атмосфері. За останні 10–20 років його кількість зменшилася настільки, наскільки за попередні 10 тис. років.

Проблеми наявні не лише у великих, але і у середніх та малих містах України, за наявності в них розгорнутої промисловості. Ці підприємства забезпечують інфраструктуру і міський бюджет, на них працює більшість мешканців міста. Ці ж підприємства створюють у містах специфічні екологічні проблеми. В даний час назріває необхідність проведення низки заходів щодо забезпечення екологічної безпеки ряду виробництв, особливо це стосується хімічної, металургійної, гірничодобувної галузей, оскільки вони є виробниками небезпечних і шкідливих речовин, які викидаються в атмосферу, води, відкладаються в ґрунтах [5,6].

Інший не менш небезпечною екологічною проблемою міст є стан каналізаційного господарства та очищення стічних вод. Практично у всіх містах України каналізаційні мережі потребують заміни або капітального ремонту. Часті прориви каналізаційних колекторів є постійним джерелом небезпечного забруднення міського середовища, а іноді призводять до спалахів інфекційних захворювань. Приблизно половина міських стічних вод скидаються у водні об'єкти недостатньо очищеними, з них близько 15 % –взагалі без очищення. Без будь-якої очистки скидаються до 70 % виробничих стічних вод.

Забрудненість ґрунтів у містах пов'язана головним чином з викидами автотранспорту та промислових підприємств. Забруднюючі речовини осідають або вимиваються атмосферними опадами з повітряного басейну в радіусі до 5 км від стаціонарного джерела викидів. Основними джерелами забруднення ґрунтового покриву є теплові електростанції, підприємства кольорової й чорної металургії.

Таким чином, зони екологічної кризи сформувалися майже на третині території України. Де впродовж десятиріч порушувався принцип раціонального природокористування та було перевищено антропогенним навантаженням природно-ресурсний потенціал. Високий рівень концентрації промислових об'єктів, нераціональна структура промислового виробництва з високою концентрацією екологічно небезпечних виробництв, відсутність належних природоохоронних систем зумовили тут високий рівень забруднення довкілля, дефіцит водних ресурсів та нестачу в безвітряні періоди кисню в приземних шарах атмосфери, що призводить до смогових явищ [2].

Для вирішення проблем охорони навколишнього середовища слід поглибити рівень наукових досліджень, розгорнути обґрунтування екологічних прогнозів для окремих регіонів та України в цілому.

Необхідно удосконалити управління природоохоронною діяльністю, виробити систему адміністративних, економічних, психологічних, освітніх заходів та визначити відповідальність населення за порушення заборони викидання неочищених вод у водойми і викидів у атмосферу, виробити систему безпечних технологій внесення у ґрунт мінеральних добрив, отрутохімікатів, на науковий рівень піднести процес лісозаготівель, щоб до мінімуму звести шкідливий вплив від вирубування лісу.

Треба виробити національну програму екологічного оздоровлення, яка може стати базою поступового нормування всіх компонентів природних комплексів, забезпечити контроль якості сільськогосподарської продукції у зв'язку з радіоактивним і хімічним забрудненням, що перевищує допустимі концентрації.

Від успішного вирішення цих проблем залежить здоров’я людей, продуктивність їхньої праці. При цьому необхідно всебічно враховувати особливості природи та клімату, не повинно бути єдиного стандарту при проектуванні міст в різних природних умовах.

Література:

1. http://buklib.net/index.php?option=com_jbook&catid=127

2. http://pidruchniki.ws/ekologiya/

3. http://works.tarefer.ru/98/index.html

4. http://www.info-library.com.ua/books-book-94.html

5. Екологія міста: Підручник. / / За ред. Ф.В. Стольберг. – К.: Лібра, 2004.

6. Білявській Г.О. та ін. Основи екології. – К.: Либідь, 2004. – 408с.