ЦИКЛІЧНІСТЬ І ЕКОНОМІЧНА РІВНОВАГА В КОНТЕКСТІ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

Загальновідомо, що ринкова економіка розвивається циклічно, і економічний цикл містить дві агреговані стадії - експансія і рецесія, або проходить чотири послідовні фази: економічне зростання, розквіт, спад (рецесія) і депресія. Водночас будь-який розвиток, у тому числі економічний, завжди виступає як органічна єдність перервного і безперервного, тому у теорії економічного циклу важливе місце займає проблема економічної рівноваги [1]. Загальний методологічний принцип теорії економічної рівноваги уперше було викладено К. Марксом, який виявив схильність економічної системи до руйнування рівноваги і закономірну тенденцію економіки і окремих сфер виробництва до повернення в урівноважений стан. Згідно з даним принципом циклічні спади в економіці розглядалися як порушення стану рівноваги, що призводять до непередбачуваних відхилень від неї. Рівновага й економічна криза не існують відокремлено, взаємодоповнюють одне інше і представляють собою діалектично взаємопов'язані протилежності.

Канонічне визначення економічної рівноваги полягає у наступному. Економічна рівновага — стан економіки, за якого досягаються стале зрівноважування та взаємне збалансування структур, що протистоять одна одній, а саме: виробництва і споживання, попиту і пропозиції, ресурсів і потреб. Рівноважний стан економічної системи досягається насамперед за допомогою дії саморегуляторів ринкового механізму, і рівновага віддзеркалює внутрішній стан саморегульованої ринкової системи.

На думку американського вченого П. Самуельсона, рівновага – це такий стан економіки, який зберігає здатність до саморегулювання. Саморегулювання як невід’ємна складова ринкової системи повертає економіку до збалансованого, врівноваженого стану і нівелює вплив дестабілізуючих внутрішніх і зовнішніх чинників, автоматично відтворюючи порушені структурні зв'язки. Відповідно до принципів економічної теорії, механізм вбудованих стабілізаторів найкраще діє за умов висококонкурентної ринкової ситуації, відмінностями якої є: функціонування на ринку економічно самостійних суб'єктів; вільне ціноутворення на товари і виробничі ресурси; демонополізація та оптимальне державне регулювання; наявність відповідної ринкової інфраструктури. Натомість так звані «провали» ринку, що час від часу відбуваються як в окремо взятій національній економіці, так і у світовому просторі, наочно демонструють нездатність ринкової системи до самоврівноваження і потребують втручання держави у виді активних дій з метою повернення економічної системи до стану рівноваги. Висока актуальність вивчення рівноважних станів в економіці обумовлена також трансформацією форм організації економічних відносин і зміною соціально-економічного середовища їх реалізації. Особливого значення дана проблема набуває в умовах значно мінливого і динамічного зовнішнього середовища, стан якого характеризується суттєвим відхиленням макроекономічних базових показників від їх рівноважних значень.

У [2] представлено схему, яка дозволяє розглянути розвиток підходів до визначення економічної рівноваги у історичному контексті. Вона містить дві гілки, одна з яких демонструє первісні теорії, що відбивали окремі елементи рівноваги, а інша – фундаментальні теорії економічної рівноваги. У ХVІІІ – ХІХ століттях наріжні камені сучасних концепцій економічної рівноваги заклали фізіократ Ф. Кене, класики А. Сміт і Ж.- Б. Сей, неокласики А. Маршал, І. Фішер, А.О. Курно, маржиналісти Л. Вальрас, В. Парето, К. Маркс та інші. На другому етапі значний внесок в розвиток теорії економічної рівноваги зробили Дж. М. Кейнс (засновник кейнсіанства), Р.Харрод, Є. Домар, Е. Хансен, М. Кондратьєв, Й. Шумпетер, Р. Солоу, С. Кузнець (дослідники теорії росту та циклів), Дж. Хікс, М. Алле, В. Леонтьєв, Р. Лукас, Ж. Дебре, П. Самуельсон, Т. Сарджент (неокласичний синтез), Г. Мюрдаль (інституціоналізм), М. Фрідмен (монетаризм) тощо.

А. Маршал сформулював концепцію «рівноважної ціни», що забезпечує рівновагу попиту та пропозиції на окремих ринках (часткова рівновага). Більш цілісну та ґрунтовну теорію економічної рівноваги створив Леон Вальрас, в який побудував модель взаємозв’язку рівноважних цін на усіх ринках. Представник «лозанської школи» маржиналізму В. Парето обґрунтував критерії і обмеження теорії споживчого вибору та теорії загальної рівноваги. К. Маркс уперше комплексно дослідив рівновагу суспільного відтворення та його кількісно-якісні пропорції. У межах концепції економічних криз К. Маркс показав, що досягненню макроекономічної рівноваги та поступальному економічному розвитку перешкоджають внутрішні, властиві капіталістичному суспільству, протиріччя.

У ХХ столітті теорії економічної рівноваги розвивались за трьома основними напрямками: кейнсіанські (неокейнсіанські), неокласичні та неокласичного синтезу, які достатньо вивчені у науковій і навчальній літературі. В них макроекономічна рівновага означає рівність сукупних витрат і загального обсягу виробництва і рух від сукупних витрат до сукупної пропозиції. Дана кейнсіанська доктрина, що базувалась на ідеї державного втручання в економіку, панувала до кінця другої світової війни, після чого з’явились теорії економічного росту та циклів, пов’язані з іменами Р. Харрода та Є. Домара. Модель рівноваги Р. Харрода базується на ідеї про рівність інвестицій і заощаджень, а Є. Домара – рівність грошового доходу (попиту) і виробничих потужностей (пропозиції). На їх основі розроблені більш складні моделі Дж. Робінсон, Калдора та інші. Особливої уваги заслуговують теорії економічних криз, дослідниками яких були М. Кондратьєв, Е. Хансен, А. Шварц, Є. Долан, М. Фрідмен. У концепції циклічності рівновагу розглядають як вихідний стан економічної динаміки.

Класичне визначення економічного циклу у ХХ столітті розробили американські вчені Артур Берне та Уеслі Мітчелл, розглянувши економічні цикли як тип коливань у сукупній економічній активності нації, що організує свою діяльність у формі приватного підприємництва. М. Фрідмен створив теорію монетаризму, постулатами якої є прагнення ринкової економіки до рівноваги і саморегулювання, а також домінування монетарної політики відносно фіскальної.

Більшість із представників школи «неокласичного синтезу», який відноситься до другої половини ХХ століття, отримали нобелівську премію з економіки за дослідження у галузі економічної рівноваги: Джон Хікс та Кеннет Ерроу – «За новаторський вклад в загальну теорію економічної рівноваги і терію добробуту»; Жерар Дебре – «За розробку проблем по теорії загальної економічної рівноваги»; Джон Харсаньї, Джон Неш, Рейнхард Зелтен – «За аналіз рівноваги в теорії некоаліційних ігор». Найбільш відомими представниками неокласичного синтезу є Д. Хікс, В.П. Леонтьєв, П. Самуельсон. Модель IS-LM Д. Хікса стала ключовим інструментом при вивченні рівноважних станів в економіці. Аналізуючи марксистські схеми формування економічної рівноваги простого і розширеного відтворення, американський економіст Василь Леонтьєв розробив метод аналізу міжгалузевих зв'язків за принципом «витрати — випуск», який надав теорії рівноваги нові можливості практичного застосування. Вчений отримав нобелівську премію «За розвиток метода «витрати – випуск» і за його застосування до важливих економічних проблем». У свою чергу, П. Самуельсон також здобув нобелівську премію «За наукову роботу, що розвила статистичну і динамічну економічну теорію». Дж. Дебре спробував пояснити, як функціонує ринок в умовах нерівноваги і як забезпечити вихід на стан рівноваги, застосовуючи теорію Вальраса. Моріс Алле доповнив теорію рівноваги в аспекті ринкової економіки рівновагою з позиції «економіки ринків», враховуючи невизначеність майбутнього та ризики. У 60-х роках ХХ століття радянський вчений Б.Г. Серебряков у монографії «Теории економического равновесия» зробив узагальнення і критичний аналіз теорій економічної рівноваги і висловив припущення, що вони є початковими для побудови економіко-математичних моделей виробництва, обміну і розподілу товарів і факторів виробництва. Добре відомими є також більш пізні теорії раціональних очікувань Р. Лукаса та Т. Сарджента, які ґрунтуються на прогнозах, тобто передбаченні макроекономічних подій. Узагальнено підходи до визначення сталого розвитку, або економічної стійкості [3], економічного розвитку і економічної рівноваги представлені у таблиці 1 з позицій їх співставлення і порівняння. Це далеко не весь перелік концепцій та вчених, що займалися проблемою економічної рівноваги в науці і на практиці.

Узагальнюючи, відзначимо, що економічна рівновага багатопланова категорія і має багатовекторний вимір. Можна навести її різні класифікації: за сферою виникнення – економічну, фінансову,соціальну, екологічну, політичну, інституційну тощо; за критерієм виробництва і розподілу - вирізняють рівновагу обміну, виробництва, розподілу і споживання, які лежать у основі загальної системи економічної рівноваги процесу суспільного відтворення; за часом - виділяють довгострокову, середньострокову і короткострокову рівновагу; за тривалістю - тимчасову та постійну рівновагу; за ступенем прояву - повну та часткову; за характером дії – статичну і динамічну; за масштабом – загальну, відносно досліджуваного об’єкту, і локальну – відносно його окремої частини; за галуззю знань - рівновагу, що вивчає економіка, філософія, психологія (суспільні та гуманітарні науки), фізика, хімія, математика (природничі науки), механіка, будівництво (технічні науки). Більш розгалужене тлумачення рівноваги передбачає, що вона забезпечує досягнення збалансованості: між матеріально уречевленими ланками виробництва – виробництвом засобів виробництва і предметів споживання; між відокремленими структурними підсистемами - сферою послуг і інформатики та їх вартісним еквівалентом, з одного боку, і частками одержаного продукту – вартістю використаних у виробничому процесі засобів виробництва, оплати праці та отриманого прибутку – з іншого.

В умовах інтеграції національних економік і процесів глобалізації важливим сучасним аспектом є визначення різних форм і умов економічної рівноваги з позицій функціонування світового ринку, що виокремлює ще один різновид, який можна назвати ендогенно-екзогенною макроекономічною рівновагою. Вона передбачає двовекторний вимір, тобто має досліджуватися з урахуванням внутрішніх і зовнішніх чинників впливу на стан національної економіки у цілому і акцентує увагу на проявах і індикаторах зовнішнього оточення відносно окремої економіки. Вказана рівновага претендує на відповідну оцінку, дозволимо термін, - з позицій світової мегаекономічної рівноваги, під якою розумітимемо значно динамічний і мінливий врівноважений стан мегаекономіки. На наш погляд, мегарівновага багатокомпонентної глобальної економічної системи характеризується певною стабільністю рівноважних станів міжнародних ринків, в умовах, коли економічна мегасистема відносно збалансована, забезпечені світові мегаекономічні пропорції і внерівноваженість окремих національних економік не призводить до світової економічної кризи. Підходи до встановлення екзогенно-ендогенної макроекономічної рівноваги, як і мегаекономічної, мають бути формалізовані з точки зору критеріїв і показників їх оцінки.

Література:

1. Юхименко П. І. Історія економічних учень: підручник / П. І. Юхименко, П. М. Леоненко – К. : Знання, 2008. – 639 с.

2. Савченко Т. Г. Генезис теорій економічної рівноваги. Режим доступу: http://dspace.uabs.edu.ua/bitstream/123456789/6317/1/Genesis%20of%20economic%20equilibrium%20theories..pdf

3. О. В. Надоша. Теоретико-методологічний аналіз сталого розвитку у контексті сучасних дослідницьких підходів. Режим доступу: http://www.dy.nayka.com.ua/index.php?operation=1&iid=341