НОВІТНІ МЕТОДИ СТИМУЛЮВАННЯ ТРУДОВОЇ ДИСЦИПЛІНИ

Будь-яка спільна діяльність людей повинна бути, як мінімум, належним чином узгоджена, тобто здійснюватись у певній послідовності, взаємодії між різними її учасниками, у злагодженому виконанні ними покладених на них функцій, тому що результативність такої діяльності, її успіх залежать від того, наскільки вдало вона організована, наскільки чітко і неухильно виконують свої обов’язки всі учасники такої діяльності. Щодо процесу праці як спільної діяльності людей, то її результат залежить від того, наскільки відповідально виконує свої обов’язки власник або уповноважений ним орган стосовно організації пронесу праці, створення нормальних умов праці для працівника і наскільки рівень фактичної поведінки працівників відповідає вимогам правових норм щодо такої. Дотримання учасниками трудового процесу встановлених правил поведінки в процесі праці, точне виконання ними своїх трудових обов’язків забезпечує дисципліну праці. Отже, дисципліна праці – це заснований на загальновизнаних принципах моралі та санкціонований правовими нормами порядок взаємодії між сторонами трудових відносин у процесі праці.

Проблеми трудової дисципліни були досліджені в працях багатьох вчених, серед яких варто відзначити напрацювання А. Абрамової, О. Процевського, О. Барабаша, Н. Хуторян, З. Сіморота, А. Мацюка, Е. Монастирського, М. Данченка, О. Пятакова та інших. Але все ж таки слід відмітити, що більшість досліджень щодо дисципліни праці здійснювались у період адміністративно-командної системи управління. Тому в цих працях основна увага приділялася таким методам забезпечення трудової дисципліни, як переконання, виховання й примус. І зовсім недостатньо досліджувалися економічні й організаційні умови забезпечення плідного процесу праці. На сьогоднішній день вже існують наукові праці таких молодих вчених, як С. Кожушко, М. Дей та інших, в яких ставляться питання про переосмислення інституту дисципліни праці та приведення його у відповідність до нових потреб суспільного та економічного розвитку країни.

За змістом дисципліна праці включає трудову дисципліну, виробничу, технологічну, службову, фінансову, інші види дисципліни і є найбільш загальним порівняно з іншими. Дефініція трудової дисципліни в широкому значенні є синонімом дисципліни праці, а в вузькому може означати дотримання працюючими правил внутрішнього трудового розпорядку.

Трудова дисципліна на підприємстві регламентується Кодексом законів про працю України, який затверджений Законом УРСР від 10.12.1971 року №322-VIII, зокрема Главою Х «Трудова дисципліна» [1]. Даний нормативно-правовий документ зокрема містить наступні важливі для управління персоналом положення:

- Трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю.

- У трудових колективах створюється обстановка нетерпимості до порушень трудової дисципліни, суворої товариської вимогливості до працівників, які несумлінно виконують трудові обов’язки. Щодо окремих несумлінних працівників застосовуються в необхідних випадках заходи дисциплінарного і громадського впливу.

- Працівники зобов’язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватись трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

У зв’язку з глибокою кризою в економіці на багатьох виробництвах відсутні нормальні умови праці через відповідні суб’єктивні причини. Через часті простої, вимушені відпустки значно знижується і рівень дисципліни праці. Водночас загроза масового безробіття, що виникла в останні роки, змушує працівника більш відповідально ставитись до роботи і дотримуватись дисципліни праці. У цих двох протилежних тенденціях забезпечення фактичного рівня дисципліни праці переважає перша тенденція, коли не забезпечуються нормальні умови праці.

Разом з тим, самі по собі необхідні умови праці, якщо вони навіть і створені на підприємстві, не впливають на попередження проявів недисциплінованості, порушення встановлених правил поведінки.

У зв’язку з цим законодавством передбачені спеціальні правові засоби, які сприяють забезпеченню трудової дисципліни, а саме про що ми вже згадували – переконання, заохочення, примус [2].

Переконання – це метод виховання, впливу на свідомість працівника з метою стимулювання його корисної діяльності.

У трудових відносинах важливими є передусім правові й економічні переконання, за допомогою яких і впливає на працівника власник підприємства. Зміст правових переконань складають наступні елементи:

• правові цінності – свобода, порядок, законність, правда, справедливість;

• правові установки – важлива умова життя, законне використання всіх своїх прав і необхідність виконувати всі свої обов'язки якісно і добросовісно;

• правові знання – знання законів, закономірностей розвитку правових відносин, правових теорій, які є складовими світогляду;

• правові почуття – особисте ставлення до права, справедливості, повага до закону, тобто визнання їх цінностей для себе особисто і для суспільства, повага прав честі і гідності інших громадян;

• правові потреби – потреба щодо порядку, організованості, справедливості, поваги.

Метод заохочення розглядають як спосіб забезпечення трудової дисципліни і певну форму суспільного визнання заслуг працівника у зв’язку з досягнутими ним успіхами в роботі. Заохочення в першу чергу справляє на працівника не тільки позитивний моральний вплив, але й тягне за собою надання певних пільг і переваг. Працівникам, що успішно і добросовісно виконують свої трудові обов’язки, надаються в першу чергу переваги і пільги у сфері соціально-культурного і житлово-побутового обслуговування. Їм надаються також переваги у просуванні по службі.

Заохочення сприяє позитивному впливу не тільки на працівника, до якого застосовується заохочення, а й є відповідним стимулом до сумлінного виконання іншими працівниками покладених на них обов’язків, дотримання трудової дисципліни. Заохочення здійснюється за допомогою винагороди. Винагорода – це все те, що людина вважає для себе цінним. На підприємстві існує два типи винагороди: внутрішня і зовнішня. Внутрішню винагороду дає сама праця. Це такі відчуття, як значущість виконуваної роботи, почуття отриманого результату [1].

Заохочення повинно бути ефективним. Це означає, що заохочення має застосовуватись не тільки для сумлінних високопрофесійних працівників, а й для інших. Заохочення доцільно застосовувати при будь-якому прояві трудової активності працівником, що спрямована на позитивний результат. При цьому доцільно використовувати весь комплекс заохочувальних заходів, що містять затверджені трудовими колективами правила внутрішнього трудового розпорядку. Підстави і порядок заохочення за сумлінну працю регламентуються Кодексом законів про працю України, правилами внутрішнього трудового розпорядку, положеннями і статутами про дисципліну.

Метод примусу полягає у застосуванні до порушників трудової дисципліни відповідних заходів матеріального і морального впливу, а також заходів дисциплінарного й громадського впливу. Сам факт невиконання працівником своїх обов’язків повинен бути зафіксований. При застосуванні відповідних заходів впливу необхідно враховувати особистість працівника, його потреби, попередню роботу. Власник підприємства повинен врахувати тяжкість вчиненого проступку та його наслідки.

В умовах ринкових відносин особливого значення набувають економічні та організаційні методи забезпечення дисципліни праці. Сутність економічних методів полягає у всебічній активізації працівників за допомогою відновлення почуття господаря, власника, створення умов для справжньої зацікавленості у результатах роботи та розподілі прибутку. Створення організаційних умов означає забезпечення роботодавцем належних умов праці (забезпечення робочим місцем, роботою за спеціальність і кваліфікацією, простежити, щоб кожен керівник був ознайомлений із своїми обов’язками до початку роботи тощо), безпечних умов праці (налагоджене обладнання тощо), впровадження досягнень науки і техніки тощо [3].

Таким чином, трудова дисципліна є важливим напрямом управлінської діяльності та вимагає використання широкого інструментарію її забезпечення і профілактики. Важливо розуміти, що шлях до ефективного управління персоналом пролягає через розуміння його потреб й мотиваційних установок. Тільки знаючи, що спонукає людину до дії, які мотиви покладено в основу її діяльності, можна розробити ефективну систему форм і методів управління нею. Сучасні умови вимагають поступового переходу від регулювання трудової дисципліни із застосуванням методів переконання до виховання свідомого ставлення до праці та заходів громадського впливу. Більше уваги також треба приділяти належному матеріальному стимулюванню для забезпечення високої якості праці.

Література:

1. Поняття трудової дисципліни і методи її забезпечення [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.pravo.vuzlib.net/book_z236_page_5.html

2. Трудова дисципліна. Стягнення, які застосовуються до працівників, порядок їх застосування і зняття. Правова допомога адвоката в таких спорах [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://advocatesanswers.in.ua/ix-/191-2011-05-02-08-40-25.html

3. Трудова дисципліна. – №2(134), 2011 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.hrd.com.ua/index.php/priz/arhivpriz/56-2-134-