ДЕЯКІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ТВОРЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ ЗАСОБАМИ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ АНІМАЦІЇ

Сучасне суспільство потребує гармонійно розвинутих, творчо мислячих особистостей. Індивідуальна своєрідність та творча ініціатива кожної людини, що реалізуються в різноманітних напрямках, є основним джерелом розвитку людства і фактором соціального прогресу. Кожна цивілізована країна дбає про творчий потенціал суспільства загалом і кожної людини зокрема. Проблема творчого розвитку особистості сьогодні є надзвичайно актуальною, адже саме творчі люди створюють новее і неповторне у всіх сферах людської діяльності. Сучасна особистість повинна вміти мислити творчо, бути здатною жити у безперервно мінливому світі і відчувати себе комфортно при соціальних змінах, впевнено зустрічати непередбачені ситуації, визначати проблеми та інноваційні шляхи їх розв′язання.

Провідний вектор державної політики України останніми роками спрямований на створення сприятливих умов для розвитку творчого потенціалу українського народу, пошуку та підтримки обдарованих дітей та молоді, самореалізації творчої особистості в сучасному суспільстві. Проте саме школа має навчити кожного вихованця самостійно мислити, діяти в нестандартних умовах, вирішувати найрізноманітніші завдання сьогодення (соціальні, навчальні побутові тощо). Саме тому питання про розвиток креативності учнів у процесі їхньої шкільної соціалізації знаходиться у центрі наукової уваги.

У роботах Б. Ананьєва, В. Андрєєвої, М. Вердяєва, І. Волкової, В. Кан-Каліка, Н. Кічук, В. Козленко, В. Лозової, В. Моляко, Я. Пономарьова, В. Пушкіна, О. Столярової, О. Сущенко, Г., Г. Шевченко, О. Штепенко розглядаються окремі аспекти виховання творчої активності учнів: в умовах проблемного навчання, трудової, естетичної, громадської діяльності.

Ретроспективний аналіз проблеми формування творчої особистості засвідчує, що творчість, як соціальний феномен, був предметом наукової уваги філософів (Августин, Аристотель, Гегель, Й.-Г. Песталоцці, Платон) ще з давніх часів. Проблемі творчого розвитку учнівської молоді присвячено значну кількість наукових досліджень у галузі психології та педагогіки. Різні аспекти виховання творчої активності в учнів розглядаються у роботах Ю. Бабанського, Л. Базиленко, А. Колмогорова, В. Лозової, Л. Овсянецької, Т. Шамової. Однак зауважимо, що сьогодні питання спеціального супроводу творчого розвитку підростаючого покоління актуалізується й у соціально-педагогічному контексті (О. Безпалько, Н. Гриценко, В. Завгородня, І. Звєрєва, Н. Лавриченко, Г. Лактіонова, В. Лінніческо, І. Ніколаєску).

Слід відмітити, що все частіше соціальні педагоги-практики звертаються у своїй роботі до анімаційних технологій. Зауважимо, що у зарубіжній соціально-педагогічній системі анімаційна діяльність є потужнім засобом розвитку дитячої творчості і активно запроваджується у соціально-виховній сфері. Однак особливого резонансу вона набула у соціально-педагогічній роботі зі шкільною молоддю. У вітчизняній ж практиці анімаційна діяльність є новим явищем.

Звернемося передусім до сутності ключового поняття. Термін анімація означає з французької «одухотворення, спонукання до діяльності, оживлення». Однак однозначного розуміння це поняття поки ще не набуло. Анімація сьогодні розуміється як напрям соціокультурної діяльності, і як педагогічна система, і як соціально-педагогічна технологія (А. Андрєєва, Т. Дедуріна, Л. Сайкіна, Л. Тарасов, І. Шульга). У вітчизняній науці анімаційна діяльність є новим явищем і розглядається у дослідженнях Л. Волик, Т. Лесіної, Н. Максимовської, С. Пальчевського, С. Пащенко.

Так, у малій енциклопедії з соціальної педагогіки анімація визначається Т. Лесіною як «вид соціально-педагогічної діяльності, спрямований на реалізацію фахово обгрунтованих дій з метою оздоровлення соціального клімату певного середовища, створення атмосфери креативності…» [5, с.12; 2, с.13].

За визначенням І. Шульги соціально-педагогічна анімація «задовольняє і розвиває культурно-освітні та культурно-творчі потреби й інтереси стимулює соціальну активність особистості, її здатність до перетворення навколишньої дійсності та самої себе» [6;с.59].

Н. Максимовська, досліджуючи дозвіллєвий потенціал анімаційної діяльності, зазначає, що «соціальна-педагогічна анімація – процес пробудження, одухотворення та активізації власне людських сутнісних духовних сил особистості, результатом чого є натхнення на продуктивне соціальне життя, соціальну творчість, гармонізацію соціальних відносин» [3;с.22].

Отже, анімаційна діяльність цілком пов’язана із розвитком творчого потенціалу й соціальної творчості особистості і групи людей. Не можна переоцінити вагомість соціально-педагогічної анімації у розвитку творчого потенціалу школярів.

Науковці виокремлюють низку принципів, які забезпечують ефективність анімаційної діяльності, а саме:

• урахування регіональних особливостей, соціокультурної та економічної ситуації в регіоні (характеристики дитячого кон­тингенту, структури закладів);

• синергізм (використання комплексу різноманітних захо­дів у реалізації анімаційних ак­цій та програм, у яких взаємоді­ють педагоги-аніматори та партнери, а також психологи, спеціальні педагоги, працівни­ки соціальних служб тощо);

• педагогічний оптимізм (упевненість педагога у змінах на краще в особистості дитини, віра в її можливості);

• принцип поваги до партне­ра (виступає як основна вимога у відносинах між педагогом та партнером).

У процесі анімаційної діяльності з дітьми та молоддю слід зважати ще й на такі специфічні (ін­струментальні) принципи, як от:

• розподіл часу (можливість раціонально розподіляти свій час, а також тривалість, темп, інтенсивність при організації освітнього процесу);

• добровільність (будь-яка мінімальна участь особистості сприймається толерантно, адже респонденти мають різні потреби, мотиви тощо);

• невимушеність (поводжен­ня учасників «як удома»; відсутність будь-якого тиску щодо ре­зультативності, уникнення кон­куренції);

• відкритість (можливість прийняття власних рішень та проявів ініціативи учасниками навчально-виховного процесу);

• принцип опори на власні потенційні можливості людини (підкреслює активну роль партнера у розв'язанні своїх проблем) [1, с. 8].

Аналіз педагогічної літератури з питання анімації надав можливість виокремити основні напрямки анімаційної діяльності: рекреаційний, педагогічний, соціально-культурний, музейний, театральний та ін.

Особливий інтерес у контексті розвитку творчого потенціалу підростаючого покоління становить шкільна й педагогічна анімація. Остання спрямована на організацію дозвіллєвої діяльності в школі та під час канікулярного відпочинку через використання театралізованих, ігрових, тренінгових засобів у навчанні. Її основна мета – створення умов, за яких дитина успішно розвивається в сфері вільного часу, просуваючись від відпочинку і розваг, які передбачають фізичний і психоемоційний відновлення, до творчості та соціальної активності у зазначеній сфері, отримуючи від цього задоволення. У її змісті можна виділити пізнавальну, ціннісно-орієнтовану, практично-перетворюючу і творчу діяльність, які реалізується через різні форми анімаційних програм.

Спортивно-оздоровчі, спортивно-розважальні і спортивно-пізнавальні програми будуються на залученні дітей до активного руху через захоплюючі й веселі конкурси, змагання, спортивні свята, спартакіади, рухливі ігри, походи, пішохідні екскурсії тощо. Не менш значущими є творчо-трудові програми, які допомагають набути різні вміння і навички в різних видах занять, ремесел через аукціони виробів із природних матеріалів, конкурси аматорської фотографії, виставки пісочної і крижаної скульптури, фестивалі авторських віршів та пісень. Культурно-пізнавальні та екскурсійні анімаційні програми будуються на залученні особистості до культурно-історичних і духовних цінностей через відвідування музеїв, театрів, художніх галерей, парків, виставок, концертів і різних видів екскурсій. Особливого інтересу у дитячому та молодіжному середовищі набувають сьогодні конкурсно-ігрові та пригодницькі програми, що складаються з різноманітних ігор та конкурсів, об'єднаних загальною темою, залучають дітей до участі у рольових іграх та конкурсах, «піратських вилазках», нічних походах, тематичних пікніках.

З-поміж популярних анімаційних програм, відзначаються також видовищно-розважальні, танцювально-розважальні та фольклорні. Вони включають у себе святкові заходи, конкурси, фестивалі, карнавали, тематичні дні, ярмарки, шоу - програми, концерти, дискотеки, танцювальні вечори тощо.

Проаналізуємо більш детально зміст шкільної анімації. Цей напрям анімаційної діяльності спрямований на подолання проблем сучасних дітей у школі, яких турбують не лише навчальні труднощі, але й особистісні, а також такі, що пов’язані як і зі школою, так і з сім’єю. Допомогу таким учням повинен надавати шкільний соціальний педагог-аніматор. Нове виховання приділяє важливе місце експресії, самовираженню особистості як засобу творення особистісної культури. Необхідно зауважити, що питання про забезпечення оптимальних умов для адекватного про соціального самовираження підростаючого покоління залишається сьогодні відкритим. У зв’язку з цим важливішим завданням шкільної анімації є супровід особистості у процесі її самовираження. Діяльність даного напрямку анімації спрямована на створення особливого ​​соціально-педагогічного середовища, яке було б антиподом "вулиці".

Шкільна анімаційна діяльність заснована на застосуванні театралізованих, ігрових, психотерапевтичних засобів у процесі виховання дітей. Відзначимо, що у процесі запровадження анімаційної діяльності у шкільному середовищі педагогу необхідно дотримуватись таких принципів, як добровільність, конфіденційність, відповідальність. Досвід педагогів-практиків свідчить про те, що ефективна робота з дітьми та підлітками можлива при наявності забезпечення наступної умови: щоб увійти у внутрішній світ дитини, необхідно чітко уявляти особливості соціального контексту її розвитку, "якість життя" та його реалії.

Отже, слід відмітити, що шкільна анімація спрямована на допомогу особистісному самовираженню шляхом використання ігрових, театралізованих та психотерапевтичних методів. Основними закономірностями активного виховання, які покладені в основу анімаційної діяльності, є врахування ритму життя кожної людини та її індивідуальних можливостей, опирання на бажання індивіда та стимулювання нових мотивацій і потреб, допомога особистості у самостійному виборі різних видів анімаційної діяльності, дотримання поваги та рівності у роботі з дітьми, визнання дитини повноцінною особистістю із своїми бажаннями, потребами, правом власного вибору, фізична, інтелектуальна та емоційна участь дитини в анімаційній діяльності.

Значимість анімаційної діяльності як засобу розвитку творчого потенціалу учнівської молоді зумовлена своєрідністю її функцій. Серед них можна виокремити такі:

- функція адаптації та участі, що має на меті сприяти ефективній соціалізації та пристосуванні людини до численних змін навколишнього світу, усунення або пом’якшення соціальних конфліктів, попередження стресів;

- рекреаційну, пов’язану з відновленням та розвитком фізичних сил людини, організацією дозвілля та цілеспрямованим культурним розвитком особистості;

- виховну (анімація відіграє роль додаткової школи, поглиблюючи відповідні знання та культурні інтереси індивіда);

- коригувальну, що вивільняє дитину від щоденної фізичної та психічної втоми, перекриває психологічні вади, виховні та культурні недоліки;

- критичну та стабілізаційну, яка сприяє пошуку нових взаємовідносин між індивідами та групами, нових стилів життя, що стимулюють становлення демократії та полікультурності суспільства.

Отже, проаналізувавши все вищезазначене, можна узагальнити, що анімаційна діяльність – це вагомий ресурс соціально-педагогічної діяльності, при застосуванні методів якої можна досягти ефективних результатів, за допомогою впровадження неординарності та інноваційності. Залучення інтерактивних форм і методів анімації у процесі соціально-педагогічного супроводу розвитку творчості у шкільному середовищі сприяє розвитку творчих здібностей дітей, їхньої уяви та набуття вмінь знаходження нестандартних рішень у життєвих питаннях, що стимулює підвищення рівню соціальної активності особистості. Саме активізація особистості та стимулювання соціальної творчості призведуть до позитивних змін у соціальному середовищі.

Таким чином, звернення до форм і методів анімації, більш того їх застосування, надає досить вагомих результатів у вирішенні питань у соціально-педагогічній сфері. Щоб сформувати творчу особистість, що володіє пізнавальними потребами і діяльними якостями, необхідна цілеспрямована інтеграція всіх сил суспільства. Саме в такому середовищі особистість пройде успішний процес формування, розвитку, вдосконалення, проявляючи свою діяльну сутність, відображаючи себе в світі і світ у собі, а саме такий процес забезпечує соціальна-педагогічна анімація.

Відтак можна стверджувати, що анімаційна діяльність має необмежені ресурси щодо розвитку творчого потенціалу сучасного школяра. У результаті анімаційного впливу в дітей задовольняються релаксаційні, оздоровчі, культурні, освітні, творчі потреби та інтереси, створюються умови для соціальної активності особи, здатної до перетворення навколишньої дійсності. Анімація, як складова соціально-педагогічної діяльності, є способом ініціації творчих потреб людини та її соціальної активності; оптимізації міжособистісних та міжгрупових відносин, самосвідомості та самовизначення особи в контексті побудови громадянського суспільства.

Перспективи подальшого наукового пошуку ми пов’язуємо із дослідженням питання про методичне та технологічне забезпечення анімаційної діяльності у шкільному середовищі.

Література:

1. Волик Л. Анімація як нове явище вітчизняної педагогічної науки / Л.Волик // Шлях освіти. – 2009. – № 1. – С. 6 – 9.

2. Лесіна Т.М. Соціально-педагогічні умови стимулювання майбутніх соціальних педагогів до анімаційної діяльності: автор. дис.. канд. пед. наук: 13.00.05.- Луганськ, 2009.

3. Максимовська Н. Анімація в сфері дозвілля як напрям соціально-педагогічної діяльності // Соціальна педагогіка: теорія та практика. - №1, - 2011, С.22.

4. Сайкина Л.В. Технологии социально-культурной анимации в процессе коррекции девиантного поведения подростков: дисс. канд. пед.. наук: 13.00.05 - Тамбов, 2007. – 243с.

5. Соціальна педагогіка: мала енциклопедія /За заг. ред. проф. І.Д. Звєрєвої. – К.: Центр учбової літератури, 2008 – С. 12.

6. Шульга И. Педагогическая анимация как социокультурный и психолого-педагогический феномен / Пед. Образование и наука. 2008, № 2. – С.59.