ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ОСВІТИ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН УКРАЇНИ В РОКИ НЕЗАЛЕЖНОСТІ (1991 – 2008 рр.)

На сучасному етапі існування України як суверенної держави, котра складається з великої кількості етнічних груп, особливо важливим для національних меншин є реалізація права на освіту.

Науково-історичний аспект актуальності досліджуваної теми пов'язаний з важливими завданнями історичної науки: розкриттям конкретних шляхів і форм становлення та розвитку національної системи освіти і її структурної ланки — школи національних меншин у 1991 – 2008 рр.

Метою дослідження є висвітлення організації та функціонування системи освіти національних меншин України, а саме стан формування мережі шкіл національних меншин України в роки незалежності, організація навчально-виховного процесу, кадрове забезпечення, діяльність загальноосвітньої школи.

Окремі факти розвитку освіти національних меншин України містяться у працях, присвячених вивченню історії національних меншин в період незалежності України з 1991 по 2008 роки. Так, проблеми освіти національних меншин України в умовах реформування відображені у працях Н.Терентєвої, Т.Пилипенко, К.Балабанова, С.Вдовенка, О. Семьоркіної та інших дослідників.

Утвердження й забезпечення права людини на освіту є одним з най­важливіших обов'язків держави. За роки незалежності на основі Конституції України визначено пріоритети розвитку освіти, створено відповідну правову базу, здійснюється практичне реформування освітньої галузі згідно з Державною національною програмою “Освіта”[1, 604]. За цей період практично завершено формування нормативно-правової бази освіти. Прийнято закони України “Про освіту”, “Про професійно-технічну освіту”, “Про загальну середню освіту”, “Про позашкільну освіту”, “Про дошкільну освіту”, “Про охорону дитинства”, “Про національні меншини в Україні”[ 3, 179].

У загальноосвітніх навчальних закладах України навчальний процес здійснюється у відповідності до типових навчальних планів, згідно з якими, мови і літератури національних меншин вивчаються як обов’язкові предмети, на які відводиться відповідна кількість годин на тиждень. Окрім того, у варіативній частині типових навчальних планів загальноосвітніх навчальних закладів із різними мовами навчання передбачено вивчення мов національних меншин як предмету і факультативно[2, 56].

За даними Міністерства науки і освіти України, на 5 вересня 2003 року в Україні нараховувалося 20 913 загальноосвітніх навчальних закладів комунальної і державної форм власності із наступними мовами навчання: українською - 16945 , російською – 1594, молдовською – 9, кримськотатарською – 14, угорською – 69, польською – 4, румунською – 94 [2, 57].А в 2007/2008 навчальному році функціонувало 20 249 загальноосвітніх навчальних закладів, у яких навчалося 4668968 учнів, серед яких було із навчанням українською мовою – 16 958 , російською – 1 253, румунською – 92, угорською – 70, кримськотатарською – 15, молдовською –  7, польською – 5 загальноосвітніх навчальних закладів. Таким чином, з 2003 по 2008 роки  кількість шкіл національних меншин зменшилася на 664 освітні заклади.

З метою освітнього розвитку національних меншин, організовувалися і діяли недільні школи при загальноосвітніх навчальних закладах або національно-культурних товариствах, в яких створювалися  належні умови для вивчення рідної мови, літератури, історії, культури, звичаїв і традицій  етнічних спільнот.

Пріоритетними напрями кадрової політики 1991-2008 років в освіті національних меншин України є задоволення потреб національних закладів освіти відповідними кадрами та створення умов для їх ефективної  педагогічної діяльності, стажування, підготовки, перепідготовки  та підвищення кваліфікації.  Основна увага  в роки реформування освіти  зосереджувалася на підготовці  педагогічних працівників, які б  вільно володіли  як українською мовою, так і мовою національної меншини за умов відповідної професійної підготовки.

В Ужгородському національному університеті станом на 2004 рік представники національних меншин складали вступні іспити рідною мовою (угорською, російською, румунською, словацькою). В університеті функціонували угорське, румунське, словацьке, німецьке відділення філологічного факультету. У Мукачівському педагогічному училищі підготовка вчителів підготовчих класів для шкіл з національною мовою навчання велося угорською мовою. У Маріупольському державному гуманітарному університеті, де у 2002 р. був утворений єдиний в Україні факультет грецької філології, станом на 2007/2008 н. р. на перший курс денної форми навчання факультету грецької філології вступило понад 150 осіб [4, 218].

Таким чином, серед проблем розвитку системи освіти національних меншин і народів в Україні, слід відзначити  відсутність якісних освітніх програм, належно розроблених матеріалів та методик викладання мовами меншин, кількісним зменшенням мережі шкіл для національних меншин. Забезпечення освіти національних меншин педагогічними кадрами здійснюється на підставі державного замовлення закладами освіти на підготовку спеціалістів.

ЛІТЕРАТУРА

1. Національні процеси в Україні: історія і сучасність. Документи і матеріали. Довідник. У 2 ч. / Упоряд.: І. О. Кресіна, В. Ф. Панібудьласка; За ред. В. Ф. Панібудьласки. Ч. 2– К.: Вища школа, 1997. — 704c.
2. Пилипенко Т. Реалізація освітніх потреб представників національних меншин в Україні:стан, проблеми, перспективи. // Актуальні питання вітчизняної етнополітики: шляхи модернізації, врахування міжнародного досвіду/Під загальною редакцією Ю.Тищенко. – К.: Український незалежний центр політичних досліджень, 2004. – 312с.
3. Семьоркіна О. Дослідження чинного законодавства України у сфері забезпечення прав національних меншин та народів // Актуальні питання вітчизняної етнополітики: шляхи модернізації, врахування міжнародного досвіду / Під загальною редакцією Ю.Тищенко. – К.: Український незалежний центр політичних досліджень, 2004. – 312с.
4. Терентьєва Наталія Олексіївна, Балабанов Костянтин Васильович. Греки в Україні: історія та сучасність: навч. посіб. для студ. ВНЗ / Маріупольський держ. гуманітарний ун-т. — К. : Аквілон-Плюс, 2008. — 350с.