ПЕРСОНІФІКОВАНЕ НАВЧАННЯ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ СТУДЕНТІВ

У статті розкривається сутність такого процесу, як «персоніфікація навчання», окреслюються його головні відмінності від інших видів особистісно-орієнтованого навчання. Доводиться чому, саме за таких умов формування ціннісних орієнтацій є найбільш ефективним.

Ключові слова: індивідуалізація, диференціація, персоніфікація, ціннісні орієнтації.

В статье раскрывается смысл такого процесса, как «персонификация обучения», описываются его главные отличия от других видов личностно-ориентированного обучения. Доказывается почему именно при таких условиях формирование ценностных ориентаций является наиболее еффективным.

Ключевые слова: индивидуализация, дифференциация, персонификация, ценностные ориентации.

This article deals with the problem of the notion of personificated education, exposes its main features that differ it from other kids of the individually-oriented education. The most favouriable conditions for the formation of the axiological orientations are investigated.

Key words: individualization, differentiation, personification, axiological orientations.

Актуальність статті. Сучасна Україна знаходиться в умовах глобалізації, яка охоплює різні сфери життя, серед яких важливе місце займає й освіта, що завжди була і залишається одним із фундаментальних стовпів формування людської особистості. Знаходячись у постійному розвитку навчальний процес сьогодні вимагає відійти від усталених методів викладання матеріалу і перейти до більш досконалих, основою для яких є людиноцентричний підхід, який реалізується у наступних видах навчання, як-от: індивідуалізація, диференціація та персоніфікація.

На сучасному етапі розвитку освіти найбільш актуальним стало персоніфіковане навчання, що в першу чергу спрямоване не тільки на засвоєння знань, умінь та навичок студентами, а й на саморозвиток і самоактуалізацію, яку науковці часто розглядають в контексті питання про почуття власної гідності, сенсу життя, усвідомлення та розуміння цілей і цінностей в житті. Освітня система має бути орієнтована на реалізацію випереджаючої ролі знань у розвитку особистості та формування аксіологічних установок суспільного розвитку.

Нашу дослідницьку увагу привернуло питання щодо формування саме ціннісних орієнтацій в умовах персоніфікованого навчання студентів гуманітарних спеціальностей, що за сучасних умов є особливо актуальною проблемою, адже наша держава знаходиться в умовах культурного занепаду.

Метою нашого дослідження є дати визначення поняттю «персоніфікація навчання» і розкрити важливість саме такого типу освітянського процесу для формування ціннісних орієнтацій студентів гуманітарних спеціальностей.

Для того, щоб повно і чітко окреслити центральне для нашої дослідницької роботи поняття «персоніфікації» і щоб уникнути перехрещення його з двома іншими, ми вважаємо доцільним, перш за все, дати короткі визначення таким видам навчання, як «індивідуалізоване» та «диференційоване».

Спираючись на науковий доробок таких фахівців, як Т.Вожегова, В.Володько, П.Гусак, О.Савченко, І.Унт, ми можемо визначити диференційоване навчання наступним чином – це створення умов для навчання студентів, які мають різні знання, вміння, навички та здібності до навчання шляхом організації їх у гомогенні групи. У зв’язку з такою організацією навчального процесу виникає таке поняття, як рівнева диференціація, яка являє собою наявність декількох навчальних програм з кожної дисципліни, що відрізняються рівнем та об’ємом матеріалу. Спираючись на цей факт об’єм засвоєних знань є інваріативною складовою, верхня межа якої є максимальний об’єм знань, а нижня – лише та кількість інформації, яку успішно може засвоїти студент, але не менше, ніж обов’язковий мінімум.

Слід зазначити, що існують різні підходи щодо визначення поняття “індивідуалізація навчання”. Зміст поняття “індивідуалізація” у багатьох авторів різниться й залежить у кожному випадку від цілей та засобів навчання. У “Педагогічній енциклопедії” та Українському педагогічному словнику індивідуалізація навчання визначається як організація навчально-виховного процесу, при якій вибір способів, прийомів, темпу навчання враховує індивідуальні відмінності учнів та рівень розвитку їх здібностей.    Тобто індивідуалізація в такому її розумінні передбачає обов’язкове урахування особливостей кожного учня. Наприклад, такі вчені як А.Бударний, А.Кірсанов, Є. Рабунський використовують поняття індивідуалізації приблизно в такому ж самому розумінні, враховуючи особливості груп учнів, схожих за будь-якою ознакою еквівалентності.

Проаналізувавши довідкові джерела, можемо стверджувати, що індивідуалізація навчання – це реалізація індивідуального підходу до учня, а диференціація – утілення диференційованого підходу. При цьому диференційований підхід у навчанні є необхідною умовою впровадження принципу індивідуального підходу через систему диференційованого навчання [1]. Спираючись на вищезазначене, бачимо, що змістовою основою цих підходів є врахування психологічних особливостей особистості.

Аналітична робота, що проведена нами в напрямку аналізу наукового фонду з проблеми персоніфікованого навчання (М.Єсаулова, Ш.Каланов, О.Попова, Г.Сухобська), дозволяє визначити цей вид діяльності наступним чином: такий особистісно-орієнтований процес навчання, який дозволяє постійно контролювати поточні зміни у студентів. Він спрямований на максимальне засвоєння знань, формування компетенцій та розвиток особистості, який базується на прагненні до самоактуалізації та саморозвитку [2; с. 8].

Слід зазначити, що персоніфікація, як метод навчання у ВНЗ, не виступає окремим ізольованим підходом, а органічно включається до пріоритетних сучасних принципів і методів освіти. Ключовою складовою цього багатогранного поняття є самостійність, тобто повна готовність особистості без додаткових указівок і допомоги досить успішно і результативно орієнтуватися у нових ситуаціях і вирішувати нові завдання. Важливим є той факт, що основою розуміння сутності процесу персоніфікації як засобу педагогічної діяльності, поряд із такими, як індивідуалізація, диференціація, ми вважаємо стає ідентифікація у студента головної ознаки – сумлінної саморегуляції поведінки у процесі освіти, яка постійно стимулюється педагогами.

Персоніфікація, як принцип і метод навчання, може активізувати найбільш глибинні структури саморегуляції особистості, які проявляються під час самоуправління, самоконтролю, самопроектування й т.п. Таким чином, у дидактиці цей засіб навчання акцентує увагу на розвитку психологічної складової цього процесу, на «розкритті себе» й своїх можливостей: від регулювання діяльності студента з боку педагога на перехід до «самоуправління», самоорганізації, самоконтролю особистістю своєї діяльності

Отже, із вищезазначеного можливо зробити наступне резюме: якщо ми розглядаємо індивідуалізоване та диференційоване навчання, то у цьому випадку головною тезою є максимальне врахування вчителем індивідуальних особливостей студента, а при персоніфікації – поступовий перехід особистості в позицію самонавчання на основі необхідності до саморегуляції та самопізнання [3; с. 17].

Як було зазначено раніше, персоніфіковане навчання спонукає особистість до самоактуалізації, яка в свою чергу має на меті формування цінностей у студентства. Ми вважаємо, що саме у процесі такого навчання окреслення ціннісних орієнтацій є найбільш ефективним, адже за таких умов студенти активізують свою розумову діяльність, що призводить до самостійних умовиводів, у яких й окреслюються ці орієнтири. Педагог в свою чергу може направити студента на досягнення того чи іншого результату, який впливає на формування особистості. Слід зазначити, що на думку В.Штерна, вирішальну роль у цьому процесі відіграє те, яку цінність людина вважає найвищою, визначальною.

Для того, щоб визначитися які ж саме цінності є найважливішими для студентів гуманітарних спеціальностей, ми провели локальне дослідження за методикою М.Рокіча серед студентів 2х та 3х курсів педагогічного та філологічного факультетів, деякі результати якого видається за можливе конкретизувати.

Принагідно відмітимо, що в основу дослідження було покладено Кодекс цінностей сучасного українського виховання [4; с. 111], запропонований у 1997 р. Тут, як відомо, наведено перелік із 20 абсолютних цінностей. Студентам-філологам пропонувалося обрати десять найбільш значущих для кожного із них цінностей і присвоїти їм рейтингові ранги від 1 до 10, починаючи від найбільш значущої цінності до найменш значущої.

Зауважимо, що під час обробки результатів рейтингові ранги переводилися у бали: 1-й ранг – 10 б.; 2-й – 9 б.; 3-й – 8 б. і т.д.; 10-й – 1 б. Сума балів, отримана кожною цінністю, ділилися на кількість виборів (максимальна – 30), визначався індекс кожної цінності (максимальний – 10). На основі індексу кожній цінності присвоювався номер за рейтингом.

За отриманими даними у десятку «вічних», соціальних цінностей сучасної молоді увійшли такі, як-от: любов, віра, доброта, чесність, справедливість, щирість, оберігання життя, мудрість, милосердя, надія. Такі цінності, як-от: досконалість, нетерпимість до зла, сумління, благородство отримали, нажаль, дуже низький бал, що свідчить про низьку значимість цих орієнтирів для життя людини.

На думку таких науковців, як А.Ватерман, Е.Еріксон, Дж.Марсія, сучасні суспільні кризи є причиною «розмивання цінностей», що негативно позначається на тому образі світу і тих ціннісних орієнтирах, які формуються в юнацькому віці.

Важливим є той факт, що у процесі досліджень науковцями було встановлено, що існує два основні рівні ціннісної регуляції: ситуаційно-нормативний і суб’єктно-ціннісний. Ситуаційно-нормативна регуляція пов’язана з орієнтацією на вимоги ситуації, соціальні норми та очікування і характерна для пересічних людей. Суб’єктно-ціннісна – характерна для окремих типів особистості, наприклад, для обдарованих людей, які, регулюючи власний розвиток, керуються внутрішніми ціннісними критеріями. Ціннісна підтримка у цих випадках має суттєві відмінності. У першому – вона спрямована в основному на рефлексію діяльнісних ресурсів розвитку (вмінь, дій, операцій), соціальних ресурсів та внутрішніх особистісних ресурсів, розвиток яких є містком для переходу до вищого суб’єктно-ціннісного рівня регуляції.

З досягненням цього рівня людина, як правило, виходить за межі ситуаційних впливів. Ціннісна підтримка у цих випадках має бути спрямована на актуалізацію моральних чи діяльнісних цінностей і включення їх до схеми свідомої саморегуляції [5; с. 2], а за сучасних умов духовного занепаду молоді цей процес стає особливо актуальним.

Із вищезазначеного матеріалу стає можливим зробити наступний висновок: у зв’язку з тим, що процес персоніфікації навчання зорієнтований на самоактуалізацію, саморозвиток, саморегуляцію особистості, але все ж таки він є підконтрольним, стає можливим керувати формуванням аксіологічної сфери життя особистості, але таким чином, що ситуаційно-нормативна регуляція особистісного розвитку кожного студента поступово переходить у суб’єктно-ціннісну регуляцію, результатом чого стає розвиток ціннісних орієнтацій. Ми вважаємо, що під час персоніфікованого навчання цей перехід не є результатом зовнішнього впливу вчителя на студента, а це стає результатом самостійного розвитку особистості.

Перспективи подальшого наукового пошуку ми пов’язуємо з поглибленням наукових уявлень про процес персоніфікованого навчання та його ефективний вплив на розвиток багатогранної та сумлінної особистості.

Література:

1. Дейніченко Т.І. Індивідуалізація та диференціація навчання. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://nauka.zinet.info/3/deinitshenko.php

2. Попова О.В. Персонифицированные информационные технологии в процессах социализации личности// Межвузовский сборник научных трудов «Персонифицированные информационные технологии в процессах социализации личности и экономике». Новосибирск, 2006. – С.6-10.

3. Есаулова М.Б. Персонификация высшего профессионально-педагогического образования на пути к самоуправляемому обучению: монография. – СПб.: СПГУТД, 2010. – 160 с.

4. Концептуальні засади демократизації та реформування освіти в Україні: Педагогічні концепції / А. Погрібний, А.Алексюк та ін. – К. : Школяр, 1997. – 149 с.

5. Музика О.Л. Ціннісна підтримка: теорія і практика сприяння особистісному зростанню // Практична психологія та соціальна робота. – 2010. - № 7. – С. 1-6