РЕЛІГІЙНІ ЗАСАДИ МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ

Проблема виховання підростаючого покоління залишається однією із найактуальніших у системі народної педагогіки, адже саме від нього залежить майбутнє не лише держави, а й людства взагалі. Традиційно даним питанням опікувались два інститути – сім’я та школа, проте важливу роль у його розвитку відіграють духовні, зокрема релігійні, принципи.

На тісний зв'язок з духовністю неодноразово вказував видатний педагог К.Ушинський. На його думку, молода душа має вбирати найкращі надбання моральних цінностей, перейняті від попередніх поколінь, а також наслідувати моделі справжнього християнського ідеалу [1].

Питання морального виховання у контексті релігійного досліджували О.Вишневський, І. Огієнко, Т. Тхоржевська. Моральні цінності, за твердженням дослідників, уособлюють позитивну значущість природних та соціальних духовних явищ, спрямованих на загальний розвиток суспільства та окремої особистості в ньому [2, 3, 4].

Варто зазначити недвозначність тлумачень окресленого кола питань протягом певної історичної доби. Так, за радянських часів узвичаєною вважалася теза про моральність як таку, що сприяє возвеличенню революції (див. «Катехізис революціонера»), і навпаки, аморальним називали все те, що перешкоджало поширенню революційного духу серед населення країни. Поняття честі оголошувалося недійсним, застарілим. Падіння радянської імперії, як свідчить історія, призводить до зневірення у комуністичні прогнозування, а разом з тим зумовлює втрату виховного ідеалу у системі освіти. Як слушно зауважує О. Вишневський, ситуація, що склалася на той час у суспільстві, безпосередньо вплинула на педагогіку: вона втратила свій основоположний духовний стрижень виховного потенціалу. Якщо погодитись з тим, що джерелом духовності в комуністичній системі був ідеал комунізму ("найголовніший каталізатор сумління"), то сьогодні перед педагогічною наукою виникає питання пошуку ціннісного відповідника згаданим принципам.

Що для нас сьогодні може стати Головним Ідеалом і джерелом духовності? Як відновити духовне поле суспільства а, разом з тим, і підвалини педагогіки? Низка таких питань потребує негайного вирішення та адекватної реалізації на практиці.

Ми глибоко переконані в тому, що моральне виховання молоді потрібно будувати на засадах християнської моралі. З огляду на це, метою нашої статті є дослідження релігійного підґрунтя морального виховання.

Вважаємо доцільним розглянути деякі аспекти релігійного трактування проблеми походження моралі. Відомий майстер філософської думки І.Кант підкреслював, що моральний закон відкриває людині життя, незалежне від живої природи і навіть від усього світу, що сприймається нею чуттєво [5; с. 92 – 117]. Дійсно, подібні переконання були властиві людям ще з найдавніших часів. Вони вірили, що правила та норми спілкування встановлюються зі згоди вищих істот. Останні володіли беззастережним правом не лише заохочувати чесноти, але могли жорстоко карати пороки. Таких уявлень притримувались навіть ті з людей, чия релігійність іноді вважалася сумнівною.

Християнські богослови традиційно оспівують божественну природу моралі. Індивід отримує її не лише як природній, внутрішньо обумовлений, закон, але і як богооткровенний (зовнішній). С. Франк з цього приводу зазначав, що будь-яка релігія може бути зведена не тільки до усвідомлення космічного, надприродного значення вищих цінностей, а й до прагнення зблизити людське життя з надприродним та абсолютним початком [6].

Зрозуміло, що в основі подібних суджень лежить віра в Бога, в закладену ним моральну світобудову. З іншого боку, високі моральні принципи, на думку релігійних ідеологів, говорять не про те, що є, а про те, що має бути, а відтак не можуть бути створені грішною за своєю природою людиною.

Моральний закон не можна вважати й наслідком досвіду, звички, виховання, бо він не зважає на те, що відбувається в земному житті, а вказує лише на те, що має відбуватись. Природа людини не є джерелом моралі, тому що людські природні потяги нерідко суперечать велінням моралі. У разі визнання людини творцем власної моралі, стає можливим встановлення нею таких правил, які легко було б виконувати, тоді як насправді доброчесна поведінка потребує значних зусиль, а іноді й самопожертви. Звідси логічним є висновок про те, що моральний закон за природою своєю є закон Божий, а не людський.

Варто відзначити, що релігійне трактування моралі має певні позитивні характеристики. По-перше, це підкреслює універсальний, загальнолюдський характер моралі. Божественні приписання розповсюджуються на всіх людей без винятку. Перед мораллю, як перед Богом, всі рівні. У відомих межах релігія здатна обмежувати сферу дії суб’єктивізму, сваволі в моральних оцінках та судженнях: сам Бог приписав поважати старших, не красти, не вбивати тощо.

По-друге, релігійне трактування виникнення моралі позбавлене раціоналізму. Акцентується увага на її емоційно-почуттєвих складниках, зокрема на совісті, відчутті добра тощо. Моральне почуття обов’язково підкріплюється релігійними переживаннями. Однак не можна не визнати, що подібне розуміння виникнення моралі прийнятне, головним чином, для віруючих і може викликати сумнів в атеїстів, скептиків, – тих, хто вагається.

Тісний зв'язок релігії та моралі може мати й негативні наслідки в наш час, коли релігійні переконання у значної частини населення якщо не відсутні взагалі, то помітно послаблені. Тому ми вважаємо, що прищеплення з дитячих років добрих звичок, здатність розрізняти добро та зло, а також досвід проживання цих знань буде запорукою доброї поведінки дитини у майбутньому. Якщо в сім'ї всі намагаються жити по совісті, то і дитина, зіткнувшись зі спокусами, пропустить їх крізь своє «решето свідомості», а закріплення цієї поведінки в школі, серед однокласників, спрямує життєві орієнтири у відповідне русло. Найважливішим для ефективного виховання є зразок, модель поведінки, який витісняє будь-які моральні сентенції. Для того, щоб наслідувати цей зразок поведінки, потрібен Ідеал. Ненав’язлива роз’яснювальна робота з молоддю, засвоєння нею своєї культурної християнської спадщини має стати важливим чинником морального виховання сьогодення.

Засвоєння моральних категорій має відбуватися паралельно з формуванням добрих звичок. Ми погоджуємося з думкою К. Ушинського про те, що добра звичка є моральним капіталом: необхідно вживати свою силу – силу свідомої волі й зводити моральні «сходинки» свого життя все вище й вище, при цьому не починаючи щоразу своєї будівлі з основи і не витрачаючи своєї свідомості та своєї волі на боротьбу з труднощами, які були вже переможені [1].

Особистість завжди вільна. Жодне примушення не матиме позитивного результату. Дитині ми повинні надавати право вибору, в їхньому житті мають превалювати адекватні альтернативи. Мудрість викладача має проявлятися в тому, що пропонуючи добре, не потрібно на цьому наполягати, дитина згодом має сама прийти до цього, і непотрібне зруйнується само собою.

Зв'язок добра та свободи є необхідною умовою морального становлення. Проте лише правильне розуміння свободи дає силу добра. Такий погляд заснований на безмежній вірі в людину, що є основою християнської антропології. Однак необхідність свободи морального вибору зовсім не передбачає допустимість сваволі. Для морального життя, як зазначає К. Ушинський, свобода так само необхідна, як кисень для фізичного, але кисень повітря, звільнений від азоту, спалив би легені, так само й свобода, звільнена від діяльності, руйнує моральність людини». [1]

Особливістю морального виховання є те, що прагнення до добра може розвинутися тоді, коли добро буде більш привабливим, ніж зло, коли воно здатне викликати в серці радісний відгук, а не огиду.

Звичайно, було б наївним стверджувати, що у вихованні можна обійтися без покарання та заохочувань. Зрозуміло, що дитина не завжди може зрозуміти довгі пояснення щодо того, як слід поводитися. Це може трапитися у разі, якщо у неї недостатньо розвинене відчуття внутрішньої свідомості, спрямоване зовнішніми, соціальними факторами. Попри це першочерговою в моральному вихованні має залишатися опора на позитивний мотив. Така мотивація може стати альтернативою у світі спокус, який з’являється перед дитиною у підлітковому віці.

Психологічно доцільним є також опора на особливості розвитку особистості. Якщо у дошкільника провідною потребою є потреба у визнанні дорослого, а основним завданням розвитку є формування внутрішньої моральної інстанції, то у підлітка – це потреба у визнанні з боку однолітків, розвиток самосвідомості й соціалізація. Тому, звичайно, і підходи повинні бути різні, із врахуванням вікових характеристик.

Вважається, що людина повинна бути доброю й чесною, при цьому основним джерелом її щастя виступають родина та друзі, а сенс життя полягає в турботі про інших. Це формула внутрішнього морального закону, що дозволяє людині залишитися собою всупереч спокусам та соціальній дезорієнтації. Саме таку думку обстоював Л. Виготський. Він, зокрема, зазначав, що причину моральної дефективности слід шукати не в дитині, а поза нею – в соціально-економічних і культурно-педагогічних умовах, в яких ця дитина зростала та розвивалася. Таким чином, оздоровленням середовища мають займатися ті, хто має відношення до виховання, в першу чергу сім’я, школа і суспільство [7].

Як бачимо, ефективний розвиток морального виховання слід вбачати насамперед в духовних цінностях, національній спадщині та релігійних ідеалах. Подальшим вагомим кроком у цьому напрямку має стати питання пошуку кращих методів морального виховання школярів другої половини ХХ століття та їхній всебічний аналіз у сучасній педагогічній науці.

Література:

1. Ушинский К. Д. Вибрані педагогічні твори / К. Д. Ушинський. – К.: Рад. школа, 1983. – Т.1. – 416 с.

2. Вишневський О. Нехай не буде в тебе інших богів, окрім мене / О. Вишневський // Рідна школа. — 2001. — № 10. — С. 24—28.

3. Огієнко І. І Рідна мова і культура народу/ І. І. Огієнко зб.: Шляхи виховання й навчання. – Львів, 1934.-Ч.1. – 31 с.

4. Тхоржевська Т. Д. Православне виховання в історії педагогіки України / Т. Д. Тхоржевська. – Монографія. – К.: Купріянова О.О., 2005. – 412 с.

5. Зеленкова І. Л. Етика: Тексти, коментарі, ілюстрації / І. Л. Зеленкова – Мінськ, – 2001. – С. 92 – 117

6. Франк С. Релігія и наука: [Електрон. ресурс]. – Режим доступу: http://vehi.net/frank/religiya.html.

7. Выготский Л. С. Вопросы детской психологии /Л. С. Выготский. – Собр. соч. В 6т. М., – 1984. – Т.4, – 385 с.