СКАНДИНАВСЬКІ РУНИ ЯК ІСТОРИЧНЕ ДЖЕРЕЛО З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

Одним з найважливіших напрямів Європейської інтеграції є міжнародна співпраця в галузі культури. Це партнерство охоплює весь історично помітний період Європейських кроскультурних зв'язків, в тому числі і скандинавські руни. Вони є одним з основних духовних витоків не тільки сучасної культури Північної Європи, насамперед Скандинавії, справили величезний вплив на культуру германців в цілому, а також відбилися в суміжних слов'янській культурі. Вивчення рунічних надписів як історичного джерела має принципове значення при дослідженні етногенезу поліетнічної України, Скандинавії і Європи в цілому. При цьому вони актуальні як в плані ретроспективному, так і в перспективному, оскільки скандинавський чинник відігравав важливу роль у формуванні етнічної ідентичності і продовжує залишатися важливою складовою частиною цього процесу.

Дана проблема має свою історію вивчення. Найбільше актуалізуються та активно опрацьовуються на академічному рівні питання, пов’язані з дослідженням лінгвістичного та історичного розділів рунічних надписів на меморіальних стелах із Скандинавських країн, в текстах яких згадуються взаємозв'язки зі Східною Європою з одного боку, з іншого – рунічних пам’ятників, що знаходяться в самій Східній Європі підтверджуючи зв'язки між названими в них людьми із тамтешньою територією[1]. Незамінними для відновлення історичного фону, на тлі якого проходив генезис рун як історичного джерела з історії Давньої Русі є видані праці українського історика-сходознавця, закордонного члена НАН України О.Й. Пріцака[2] та російської дослідниці, доктора історичних наук О.О. Мельникової[3]. Проблема інтерпретації шведського рунічного надпису із острову Березань віднайшла активну зацікавленість переважно з боку російських дослідників: Ф.А. Брауна[4] та О.О. Ридзевської[5].

Водночас слід констатувати відсутність ґрунтовних монографій з теми і наявність недостатньо широкого кола наукових робіт, присвячених властивостям скандинавських рун як історичного джерела з історії України.

Базовими джерелами, покладеними в основу статті, виступають епіграфічні (руни Молодшого Футарка та рунічні надписи)[6], історичні твори[7]. Історизм скандинавських рун як історичного джерела полягає не тільки в тому, що в них описуються ті або інші факти минулого, але і в тому, що вони самі є частиною цього минулого, рунічні надписи сучасні подіям, які в них згадані, що є надзвичайною рідкістю для середньовіччя взагалі, а для скандинавської та східноєвропейської історії особливо: крім епіграфічних, найдавніші писемні пам'ятки як в Скандинавії, так і в Давній Русі з'являються лише до кінця XII і в середині XI ст. відповідно, але в обох регіонах вони збереглися у значно пізніших рукописах.

Досліджуючи проблему скандинавських рун як історичного джерела щодо історії України, слід зазначити, що маємо лише одну вказівку про контакти скандинавів із мешканцями о. Березань в середині XI-на початку XII ст. Про це свідчить камінь виконаний скандинавськими молодшими рунами (відкритий в 1905 році професором Новоросійського університету Е.Р. Штерном) в гирлі Дніпра на острові Березань. Згідно з фахівцями пам’ятник був встановлений компаньйонами загиблого і має наступний зміст: «Грани соорудил этот холм по Карлу своему сотоварищу»[8, с. 69]. Рунічний текст викликав активну зацікавленість з боку вітчизняних та зарубіжних дослідників. Зокрема видатний український історик-сходознавець О.Й Пріцак вважає, що рунічний камінь – пряме матеріальне підтвердження походів вікінгів до Чорного моря і до Візантії, а острів Березань був останньою зупинкою на шляху скандинавів із «варяг у греки»[9, с. 412].

Російська дослідниця О.О. Мельникова інтерпретує рунічний текст як згадку про торгові зв’язки між о. Березань і Швецією, вважаючи, що вжитий в тексті термін «felag» («filak») тлумачиться як об'єднання декількох людей для сумісного ведення справ насамперед заморської торгівлі; при цьому компаньйон набуває ряд прав близьких до прав родичів особливо при розділі спадку[10, с. 160-163]. Олена Олександрівна вважає, що такі товариства утворювалися на час однієї поїздки, для ведення торгових справ. Звідси можна припустити, що знахідка подібного рунічного надпису може свідчити про зародженням об'єднань для торгівлі скандинавів із зарубіжними країнами (в даному випадку із островом Березань) в середині XІ – на початку XII ст.

Слід зазначити, що маємо два рунічні надписи, зосереджені в Норвегії і Готланді, в котрих засвідчуються назви топонімів періоду Давньої Русі. Особливість їх полягає у випадковості згадок географічної номенклатури. Зустрічаються вони лише один раз і включені в текст, очевидно, в силу якихось особливих обставин, наприклад, розповіді очевидців.

Норвезький надпис на камені з Альстада в Опландській області, виконаний в першій третині ХІ ст., має наступний зміст: «Эгиль установил этот камень по Торальду, своему сыну. Он умер в Витахольме между Устахольмом и Гардом»[11, с. 179-181.]. Розглядаючи рунічний текст, вітчизняні та зарубіжні дослідники виявили, що топоніми «Vitaholmr» та «Ustaholmr» пов’язані з Середнім Подніпров’ям та ототожнюються з давньоруськими містами Вітічев та Устя, розташованими на південь від Києва[12, с. 411]. Цікаво, що відповідно до надпису «Vitaholmr» називається місцем смерті людини, на честь якої встановлено пам'ятник, і, якщо це дійсно Вітичев, то перебування в ньому скандинава навряд чи може бути дивним: у Вітичеві, за повідомленням Костянтина Багрянородного, в середині X ст. знаходився пункт збору караванів для плавання у Візантію, важливу роль він грав очевидно і в XI в[13, с.46-47].

Аifur, поріг на Дніпрі (Ненаситець) та один із його перекатів Rufstain (Рваний камінь) згадуються в рунічному надпису з Пільгордса в Готланді (Швеція, початок ХІ ст.): «Ярко окрашенные установлены эти камни: (и его) брат Хродвисл. Эйстейн (и) Эймунд вместе установили эти камни по Хравну к югу от Ровстейна. Они добрались вплоть до Айфора. Вифиль вел (отряд)»[14, с. 183].

Із змісту тексту можна здогадатися, що замовники каменю перебували в поході разом із загиблим братом і, тому, були добре інформовані про назву місця, звідки повернули назад. Тлумачення отриманим із рунічного тексту гідронімам, можна виявити в праці Констянтина Багрянородного «Об управлении империей», в котрій вказується, що ділянка порогів займала особливе положення при плаваннях вниз по Дніпру, саме у Айфора засідки бували особливо часті із-за того, що товари спускали на сушу[15, с. 46-49]. Очевидно, що як в X, так і в XI ст. тут гинуло багато воїнів і купців, які прямували у Візантію або поверталися назад.

Таким чином скандинавські рунічні надписи відкриті на території Норвегії і Швеції, можуть служити вагомим джерелом з історії України, адже виявлені в них топоніми, пов’язані з Середнім Подніпров’ям допомагають встановити найбільш активний маршрут скандинавських воїнів і купців у Візантію, визначаючи вагому роль функціонування Дніпровського шляху для норманів в Х-ХІ століттях. Рунічні написи надають хоча короткі і розрізнені, але цінні відомості про зв'язки торгівельного або воєнного характеру скандинавських країн Норвегії та Швеції із територіями, які належать сучасній державі Україна, руни доповнюють давньоруську літературу та підтверджують повідомлення щодо існування шляху «із варягів в греки». Перспективи дослідження проблеми пов’язані з визначенням змістовного навантаження виявлених маркерів зі скандинавських рунічних надписів та пошуком еквівалентних смислових аналогій в давньоруських джерелах, що дозволить в умовах активної модернізації історії виявити степінь репрезентативності джерела.

Література:

1. Мельникова Е.А. Скандинавские рунические надписи. Тексты, перевод, комментарий / Е.А. Мельникова. – Москва: Наука, 1977. – 276с.

2. Пріцак О.Й. Походження Русі. Стародавні скандинавські джерела (крім ісландських саг): В 2 тт. Т. І. / Омелян Йосифович Пріцак. – Київ: Обереги, 1997. – 1080с.

3. Мельникова Е.А. Древняя Русь в свете зарубежных источников / Е.А. Мельникова. – М.: Логос, 2003. – 606 с.

4. Браун Ф.А. Шведская руническая надпись, найденная на о. Березани / Ф.А. Браун // Известия имп. Археологической комиссии . – 1907. – Вып. ХХІІІ. – С.66-75.

5. Рыдзевская Е.А. Древняя Русь и Скандинавия в IX-XIV вв. / Елена Александровна Рыдзевская. – М.: Наука, 1978. – 239с.

6. Norges runetidskrifter (Норвежские рунические надписи) / Utg. ved G. Storm – Oslo: Norsk. 2007. – 885 p.; Fornvännen. Journal of Swedish Antiquarian Research. – 1906-2011. – Доступний з: <http://fornvannen.se/>.

7. Константин Багрянородный Об управлении империей [Текст]: перевод, комментарии / К. Багрянородный Ред. Г.Г. Литаврин, А.П. Новосельцев, АН СССР, Ин-т истории, Ин-т славяноведения и балканистики. – М.: Наука, 1989. – 493с.

8. Браун Ф.А. Назв. праця. – 1907. – Вып. ХХІІІ. – С.69.

9. Пріцак О.Й. Назв. праця. – С. 412.

10. Мельникова Е.А. Свидетельства скандинавских рунических надписей XI-XII вв. о народах Восточной Европы / Е.А. Мельникова // Скандинавский сборник. – 1975. – № 20. – С. 158-165.

11. Мельникова Е.А. Древняя Русь в свете зарубежных источников / Е.А. Мельникова. – М.: Логос, 2003. – C.179-181.

12. Пріцак О.Й. Назв. праця. – С. 411.

13. Константин Багрянородный. Назв. праця. – C.46-47.

14. Мельникова Е.А. Назв. праця. – С. 183.

15. Константин Багрянородный. Назв. праця. – С. 46-49.

Науковий керівник: д. і.н., професор Темірова Надія Романівна