ВИШИВКА ЯК ВІДОБРАЖЕННЯ ТРАДИЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ

Дослідження обраної теми дуже важливе для розуміння культурного розвитку України і вивчення історії культури та побуту, інтерес до якої характерний для сучасності.

Дослідникам доступні багато різних видів джерел: речові (зразки рушників, сорочок, серветок тощо в приватних або музейних колекціях), зображувальні (альбоми, є опубліковані орнаменти у працях дослідників, сайт рукотвори [1] та інші, писемні джерела (путівники по музеях України, законодавчі акти, періодична преса). Художня література – це вірші Т.Шевченка, А.Малишка, Т.Пишнюка та інші. Усна історія дає відчути живу історію, її емоційність. Вишивка оспівана у піснях, наприклад «Тримай хаточку, як у віночку, і рушничок на кілочку», «Вишивала дівчина вишиванку», обрядові пісні. Для дослідження використовують різні методи: загальнонаукові, спеціальні, міждисциплінарні.

Найпершим питанням вивчення теми є проблема районування української народної орнаментики. Кожен регіон має свою вишивку, яка є його візитною карткою. Він відображує особливості побудови композиції, кольорової гами, орнаменту, техніки вишивки.

Розрізняються природно-етнокультурні (Полісся, Лісостеп, Степ) та історико-етнокультурні (Бессарабія, Буковина, Волинь, Галицьке Прикарпаття і т. д.) регіони [2, 164].

Розглянемо особливості Українського орнаменту у історико-етнокультурному аспекті. Серед основних регіонів можна виділити Буковину, Полісся, Поділля, Середнє Подніпров’я та Західну Україну.

Полісся. Українському народному вишиванню властиві мініатюрність, ювелірна чистота виконання, коли вишивка виглядає однаково з лиця та вивороту, надзвичайне багатство регіональних і локальних варіантів, яке відбиває культурну специфіку кожної з українських земель. Так, найбільш архаїчні риси збереглися на Поліссі [3, 55].

Вишивки Полісся прості й чіткі за композицією. Характерною їх прикметою є спокійно-розмірений ритм якогось одного лаконічного за абрисами мотиву. Ромболамана лінія геометричного мотиву повторюється кілька разів. Улюбленими мотивами були також і пташки. Поліські орнаменти не мають деталізованої внутрішньої розробки, для них зовсім не характерне одночасне застосування різноманітних технік виконання. Вишивки Полісся – дуже стримані, прості й графічно виразні. Основне емоційне навантаження належить червоному кольору

Вишивки Рівненської та Волинської областей здебільшого нескладні за своїми орнаментами, які утворюються з ритмічного повторення поодиноких або вписаних одних в другі різноманітної конфігурації ромбів, восьмикутних зірок, ламаних ліній тощо.

Поділля займає територію між Південним Бугом і Дністром [3, 21].

Вишивка Поділля чи не найбагатша в Україні, яскраво відбиває контакти з мистецтвом інших народів, сліди входження окремих зон регіону до різних державних утворень [2, 57].

Вишивки Західного Поділля відрізняються темним колоритом. Це чорний з малою домішкою темно-червоного або жовтого. Орнаменти Тернопільської області характеризуються насиченим, темним аж до чорного колоритом.

Подільські рушники виділяються невеликим розміром, орнаментальними мотивами, кольоровою гамою, складною технікою виконання.

Буковина. Багато й щедро вишивали на Буковині. Основні техніки «низь», настил, хрестик, мережка. Вишивали різнокольоровими вовняними, бавовняними нитками, додаючи золоту й срібну нитки, металеві пластинки – лелітки. Геометризація форм навколишньої флори дуже характерна для мистецтва Буковини [4, 52].

Західна Україна. Характерна риса етнографічного району Карпат і Прикарпаття (крім певних спільних рис) – це велика кількість окремих складових частин району із своїм колоритом та специфічними особливостями. У минулому майже кожне село відрізнялося від іншого своєрідністю вишивки, багатством орнаментальних композицій та неповторністю кольорів [5, 27].

Центральна Україна (Середнє Подніпров’я). До Центральної України належать райони, розташовані по середній течії Дніпра, за сучасним адміністративним поділом сюди входять Київська, Полтавська, Чернігівська, Житомирська, Сумська, Черкаська, Харківська, Кіровоградська та Луганська області [3, 22]. У центральних районах популярним є рослинний орнамент. Рушники центральних областей України виконуються рушниковим швом [6, 97]. Рушники центральних областей України мають підкреслено вертикальну композицію. Вони орнаментовані з обох боків рушника мотивом «Дерева-квітки» або вазона пишних рослинних форм [4, 24].

Особливості вишивки південно-східного регіону України, а саме до цього регіону належить Донеччина, описані в книзі «Забуті вишивальні шви» подружжі Яхно (Донецьк, КП «Регіон», 2002 р.) Географічне розташування, історичні обставини, багатство природи Донеччини, багатонаціональне населення зі своєю культурною спадщиною все це привело до створення особливого колориту декоративно-ужиткового мистецтва нашого краю.

«Для наших візерунків характерна і легкість, в яких багато сонця і повітря. Тло вишивок зашивається частково, а не повністю, як у горянок Карпат. Орнаменти вишивок яскраві, чорно-червоні на світлому (білому) тлі. В них більше червоного, ніж чорного Гама кольорів тепла. Сусідня Полтавщина мала і має на нас вплив, тому і в нас вишивають рушники «білим по білому», полтавською гладдю. Останнім часом набула розвитку художня гладь зі своєю веселковою гамою. В середині XX століття спостерігався сплеск вишивки всіма основними техніками, окрім яворівки і низинки, які притаманні західним регіонам України. Здебільше рушники вишивалися мали косим хрестом. Водночас на них були візерунки, виконані подвійним великим хрестом. Часто зустрічався «підман» – одноколірна розкидана вишивка» – (з книги І.П. Яхно).

На рушниках донецьких майстрів широкого розповсюдження набула орнаментація з пишних рослинних форм: гілки з квітами, що складені у букет, дерево-квітка, вазон-квітка, форми якого різні за своїми абрисами. Багато птахів на наших рушниках.

Оздоблення мережками часто зустрічаються на донецьких рушниках. Це «ляхівка» і «гречка», зовсім прості, як прутик, та складні мережки через чисницю з настилом і прутиком, настилом по сітці. Зустрічаються все менш і менш. Вони потребують свого відродження. Майстрині наші вишивають і геометричні, і геометризовані орнаменти, переважно виконані технікою «хрест».

Для посилення декоративної виразності, акцентування окремих композиційних елементів, надання виробу певної особливості, своєрідності рушник вишивається поєднанням декількох технік (часом до 20). Хочу відмітити що спеціалісти засвідчують до 150 традиційних вишивальних швів.

Кінці вишитих рушників оздоблюються торочками, китицями, широким мереживом, Це може бути мереживо, виконане гачком, коклюшне мереживо та iн. Ще край рушника підшивають мережками [5, 26-27].

Кожний регіон – це скарбниця народного мистецтва і відбиває історичний розвиток народу та його ментальність. Це характерно також для вишивки, яка є найулюбленішим заняттям українців. У роботах народних майстрів відчувається їх любов до вишивання і прикрашання свого побуту.

Зараз іде тенденція до відродження народних промислів, збільшення попиту на народні вироби. Це стає дуже стильно і модно. Це свідчить про високу самосвідомість українців та прагнення зберегти та відродити культуру. Я думаю, що це може стати підґрунтям для подальших наукових робіт з історії вишивки.

Я вважаю, що треба стимулювати у державі розвиток народних промислів, заохочувати майстрів у праці, проводити соціальні програми з метою відродження кращих традицій, стимулювати молодь до творчої діяльності. Треба заохочувати молодь робити щось своїми руками, а не займатися іграми на комп’ютері або в Інтернеті. Треба вносити в народну творчість якусь цікавинку, яка може залучити молодих людей до творчості. Можливо, це збільшення годин на трудове навчання, підготовка кваліфікованих кадрів і здешевлення цін на матеріали для виготовлення робіт.

Література:

1. Вишивальники. − Режим доступу: http: //rukotvory.com.ua/maystry/type/vyshyvalnyky/.

2. Селівачов М. Лексикон української орнаментики (іконографія, номінація, стилістика, типологія) / М.Селівачов. – К.: Редакція вісника «АНТ»; ТОВ «Видавництво «Аспект-Поліграф», 2005.

3. Гасюк О.О., Степан Н.Г. Художнє вишивання / О.О. Гасюк, Н.Г. Степан. – К.: Вища школа, 1989.

4. Гургула І. Сьогочасне ткання і вишивка Буковини та Полісся / І.Гургула // Народна творчість та етнографія. – 1967. – №4.

5. Коцур Н.М. «І на тім рушникові…»: Методичний посібник / Н.М.Коцур. – Донецьк, 2004.

6. Кара-Васильєва Т, Чегусова З. Декоративне мистецтво України ХХ століття. У пошуках «великого стилю» / Т.Кара-Васильєва, З.Чегусова. – К.: Либідь, 2005.