ІСТОРИЧНІ ПАМ’ЯТКИ ТА ВАГОМІ ВНЕСКИ В ІСТОРІЮ УКРАЇНИ ДРЕВНЬОГО МІСТА ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

На схилах лівої притоки Дніпра – річки Трубіж, розкинувся древній Переяслав-Хмельницький – одне з найдавніших слов’янських міст, яке своєю красою і величчю ввібрало кращі риси з життя і діяльності відомих письменників, поетів, філософів, істориків, політичних діячів. Це земля, якою ходили Володимир Мономах, Володимир Глібович, Юрій Долгорукий, Богдан Хмельницький, Арсеній Берло, Іван Козлович, Ілля Тимківський, Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Михайло Максимович, Шолом Алейхем, Дніпрова Чайка, Максим Горький, Володимир Заболотний, Борис Патон, Петро Тронько, Іван Дзюба, Петро Толочко, Михайло Фоменко, Михайло Сікорський та ін. Вона овіяна вітрами історії що губляться у глибині віків. У XI ст. Переяслав став стольним містом Переяславського князівства, що обіймало величезні простори між Дніпром і Волгою. На середину XII ст. до його складу входило Залісся, в тому числі Ростов і Суздаль. Поряд з Києвом Переяслав був одним з визначних центрів давньоруської культури. Тут і понині збереглися чудові архітектурні пам’ятки XI–XII ст. [1; c. 3].

Вікова доля Переяслава тісно переплелася з історією трьох великих народів – українського, білоруського і російського. Багато видатних подій, що вписали славну сторінку до літопису нашої Батьківщини, пов’язані з цим містом. За періоду визвольної війни українського народу проти польсько-шляхетського панування Переяславщина стає одним з головних осередків боротьби за непорушну дружбу з братнім російським народом. У Переяславі відбулася історична рада 1654 року, яка стала поворотним етапом у розвитку України [2; c. 3].

Триста двадцять п’ять років минуло від того часу, як знаменита Переяславська рада увінчала завершення тривалої визвольної боротьби українського народу 1648–1654 рр., коли селянсько-козацькі війська гетьмана Богдана Хмельницького разом з загонами донських козаків і російських селян боролися проти поневолення України чужоземними загарбниками. І весь цей час у пам’яті і серці братні народи зберігають незабутні події далеких років і своїх героїв. Легендами, піснями і переказами дійшли вони до нас, піднялися над землею бронзою і гранітом монументів.

З часів Переяславської ради український і російський народи пройшли крізь віки мужньої боротьби і невтомної праці як вірні друзі і нерозлучні брати. Особливо зміцніла їх братерська дружба після Великої Жовтневої соціалістичної революції, що розбила кайдани соціального і національного гноблення. В рівноправній сім’ї радянських народів Україна ретельно дбає про збереження історико-культурної спадщини, пам’яток минулого, серед яких є чимало свідків слави дідівщини, що увічнюють народно-визвольну війну 1648 – 1654 років, возз’єднання України з Росією. Темі народно-визвольної боротьби та возз’єднання присвятили чимало творів українські радянські художники. Серед них такі видатні картини, як «Переяславська рада» (художник М.Г. Дерегус), «Навіки з Москвою, навіки з російським народом» (художник М.І. Хмелько), «Бій Максима Кривоноса з Ієремією Вишневецьким» (художник М.С. Самокиш), офорт «Битва на Жовтих Водах» (художник О.Г. Данченко) та ряд інших, які дбайливо зберігаються в музеях країни. Яскраво і правдиво відображено ті події в українській радянській літературі, особливо в історичних романах видатних майстрів пера Івана Ле «Богдан Хмельницький», Петра Панча «Гомоніла Україна», Натана Рибака «Переяславська Рада», у поетичних творах Павла Тичини, Максима °Рильського, Миколи Бажана та багатьох інших [3; c. 9].

Особливою шаною оповите ім’я видатного державного діяча і полководця Богдана Хмельницького, під проводом якого український народ піднявся на боротьбу проти польсько-шляхетського панування, за возз’єднання України з Росією. Його ім’я увічнено в назвах населених пунктів, площ і вулиць, заводів і колгоспів, інститутів, шкіл, пароплавів. Багато написано книжок та складено пісень, адже до нього Україна не знала на стільки розумного та дипломатичного політичного діяча. Богдан Хмельницький зробив перші кроки до незалежної України. Намагався підтримувати добрі відносини з багатьма варварськими сусідами.

На землі українській більше ста монументів, пам’ятників, пам’ятних знаків, що відтворюють незабутній образ Богдана Хмельницького, його державну і військову діяльність. Серед них виділяються пам’ятники прославленому гетьману в містах Хмельницькому, Нікополі, Мелітополі, на хуторі Михайлівському, Сумської області, в Топорові на Львівщині та ін.

У Нікополі встановлено гранітний пам’ятний знак з мармуровою плитою, на якій викарбувано: «На цій місцевості знаходилась Запорізька (Микитинська) Січ. В Чигирині на Черкащині, який тієї пори був політичним центром України, є пам’ятний знак із написом на місці, де стояла резиденція Хмельницького. У чигиринському палаці він приймав послів багатьох європейських держав. Арабський мандрівник Павло Алеппський у своїх записках 1655 року зазначив, що Чигирин «Є постійним місцем перебування Хмеля, а фортеця Чигирина не має рівної по всій країні козаків». Нині на вершині крутосхилої Богданової гори, де колись була фортеця, встановлено величний монумент Богдану Хмельницькому. Неподалік Чигирина розташоване село Суботів, де була гетьманська садиба. Зберігаються залишки підземних ходів, що вели від неї до Іллінської церкви – родинної усипальниці Хмельницьких. Тут у 1657 році поховано самого Богдана. За Радянської влади церкву реставровано і взято під охорону держави як історико-архітектурну пам’ятку. В центрі села встановлено пам’ятник Богдану Хмельницькому [4].

Під час визвольної війни 1648 – 1654 рр. перемоги над військами шляхетської Польщі здобули селянсько-козацькі полки України з допомогою російського народу під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями, Зборовом, Вінницею, Батогом, Кодаками, Виграєвом. Про них розповідають обеліски, пам’ятні знаки, музейні експозиції, відкриті у цих містах і селах.

Спогад про одну з найзапекліших і найтрагічніших битв того часу увічнено в музеї-заповіднику «Козацькі могили» – філіалі Ровенського краєзнавчого музею.

Оголошено державним історико-культурним заповідником також острів Хортицю на Дніпрі, який входив до території Запорізької Січі, був її важливим опорним пунктом. Нині тут споруджується меморіальний комплекс, до якого ввійде скульптурна композиція – Богдан Хмельницький із своїми побратимами – полковниками Максимом Кривоносом, Іваном Богуном, Данилом Нечаєм.

Народ Радянської України дбайливо зберігає також усе, що пов’язано із сподвижниками Богдана Хмельницького. Зокрема, під час спорудження Каховського водосховища на Дніпрі могилу кошового отамана Запорізької Січі Івана Сірка було перенесено в новий склеп, споруджений на Сторожовій могилі поблизу села Капулівки на Дніпропетровщині. Над новим похованням встановлено бронзове погруддя хороброго полководця. Височать пам’ятники на могилах полководців війська запорізького Данила Нечая, Івана Богуна, Івана Ганжі. На Замковій горі у Львові споруджено пам’ятний знак Максиму Кривоносу [4; c. 7].

Всю цю велику меморіальну спадщину, що несе крізь віки пам’ять про народно-визвольну війну українського народу за возз’єднання України з Росією, немов би увінчує величний твір монументального мистецтва – пам’ятник Богдану Хмельницькому в Києві. Його автор – російський художник і скульптор Михайло Микешин. На площі перед Софіївським собором, зупинивши коня на повному скаку, застиг на гранітному постаменті бронзовий вершник. Саме тут, на цій площі, яка нині носить ім’я славного гетьмана, у 1648 році зустрічали кияни Хмельницького хлібом-сіллю після його історичної перемоги під Замостям.

Високо оцінюючи історичні заслуги Богдана Хмельницького Президія Верховної Ради СРСР у 1943 році встановила орден Богдана Хмельницького. Тоді ж було перейменовано місто Переяслав на Переяслав-Хмельницький. У 1954 році місто Проскурів перейменовано на Хмельницький, а Кам’янець-Подільську область у Хмельницьку [4; c. 6].

Література:

1. Сікорський М.І. На землі Переяславській: науково-популярна література / М.І. Сікорський, Д.Т. Швидкий. – К.: Наук. думка, 1971. – 208 с.

2. Апанович О.М. Переяслав-Хмельницький і його історичні пам’ятки/ О.М. Апанович. – К.: Академія наук української РСР, 1954. – 120 с.

3. Наукові записки Переяслав-Хмельницького державного історичного музею. Випуск 2 / Сікорський М.І., Нестеровська Є.С., Юзвіков В.А., Романенко М.І. – Переяслав-Хмельницький, 1960. – 92с.

4. Памятники України/ Тюрін Ю.Г., Ларіна Т.І.// информацыонно-методический бюлетень. – «Мистецтво», 1979.– №1. – 64 с.