ЕКОЛОГІЧНИЙ МОНІТОРИНГ

Існування людського суспільства незмінно пов’язане з використанням навколишнього середовища як місця систематизованого проживання та створення засобів для забезпечення життя. Це – продукти харчування, без яких людина не може прожити ані дня; сировини та матеріали, які відіграють важливу роль у покращенні побутових потреб; забезпечення транспортом та засобами зв’язку, без яких сучасне суспільство не уявляє своє існування; задоволення рекреаційних потреб, які допомагають відновити сили, здоров’я, а також працездатність людини. Саме такий «людський» чинник як самозабезпечення дає змогу задовольнити себе у всіх цих проявах. Але дуже часто людина не замислюється про наслідки. Тому наразі існує ряд екологічних проблем, які потрібно вирішувати.

Оцінка глобального екологічного стану довкілля змінюється від оптимістичних до помірковано песимістичних і вкрай песимістичних. Вважається, що відповіді на ці формулювання має дати наукова концепція екологічної безпеки на базі екологічного моніторингу навколишнього середовища. Початковим етапом може бути лише система одержання (збору) інформації про стан навколишнього середовища. В кінці 60-х рр. ХХ ст. міжнародна спільнота усвідомила, що необхідна координація зусиль зі збору, зберігання та переробки інформації про стан навколишнього середовища. 16 червня 1972 р. в Стокгольмі пройшла конференція по охороні довкілля під егідою ООН, яка прийняла Програму ООН з навколишнього середовища, затверджену резолюцією від 15.12.72 р. № 2997, де вперше виникла необхідність домовитися про визначення поняття «моніторинг». Хоча перші пропозиції з приводу такої системи були розроблені експертами спеціальної комісії СКОПЕ (Науковий комітет з проблем навколишнього середовища, 1971 р.). Обговорення системи моніторингу активізувалося перед першою міжурядовою нарадою щодо моніторингу, скликаною в Найробі (Кенія, лютий 1974 р.) радою керуючих Програм ООН з проблем довкілля (ЮНЕП). На Стокгольмській конференції під моніторингом навколишнього середовища вирішено було розуміти комплексну систему спостережень, оцінки і прогнозу змін стану довкілля під впливом антропогенних факторів. Термін з’явився як доповнення до терміна «контроль стану навколишнього середовища». На даний момент термін «моніторинг» трактують як сукупність спостережень за визначеними компонентами біосфери, спеціальним чином організованими в просторі і в часі, а також адекватний комплекс методів екологічного прогнозування. [2, с. 192]

Основними завданнями екологічного моніторингу вважається: спостереження за станом біосфери, оцінка і прогноз її стану, визначення ступеня антропогенного впливу на навколишнє середовище, виявлення факторів і джерел впливу. Під метою моніторингу навколишнього середовища розуміють оптимізацію відносин людини з природою, екологічну орієнтацію господарської діяльності. [2, с. 194]

Екологічний моніторинг виник на межі екології, біології, географії, геофізики, геології та інших наук. Виділяють такі види моніторингу довкілля: біоекологічний (санітарно-гігієнічний); геоекологічний (природно-господарський); біосферний (глобальний); геофізичний; кліматичний; біологічний; здоров’я населення та ін. Залежно від призначення за спеціальними програмами здійснюються загальний, кризовий та фоновий екологічний моніторинги навколишнього середовища. [3, с. 203]

Наразі у Європі діє понад 50 міжнародних угод і директив Європейського Співтовариства, які безпосередньо стосуються питань щодо моніторингу навколишнього середовища. Міжнародна спільнота приділяє значну увагу питанням екологічного моніторингу. У відповідності з рішенням четвертої Конференції Міністрів «Довкілля для Європи» (Орхус, 1998 р.), і рекомендаціями Загальноєвропейської наради «Розвиток системи екологічного моніторингу в європейському регіоні» (Москва, 1999 р.) та п’ятої Конференції Міністрів екології «Довкілля для Європи» (Київ, 2003 р.) при ООН створено спеціальну робочу групу з питань моніторингу довкілля. Вищезазначена група на першому етапі має стати для держав (членів ООН) інструментом для розробки рекомендацій та планів дій з питань моніторингу довкілля. На другому етапі основним завданням згаданої групи має стати створення загальноєвропейської системи моніторингу навколишнього середовища. [2, с. 195]

В Україні моніторинг довкілля здійснюється багатьма відомствами, у рамках діяльності яких існують відповідні задачі, рівні і складові підсистеми моніторингу. Тому у системі моніторингу, що здійснюється в Україні, розрізняють три рівні екологічного моніторингу навколишнього природного середовища: глобальний, регіональний і локальний. Мета, методичні підходи і практика моніторингу на різних рівнях між собою відрізняються. [4, с. 12]

Екологічний моніторинг виконується, згідно Постанови Кабінету Міністрів України №391 від 30.03.1998 р., Міністерством надзвичайних ситуацій, Міністерством охорони здоров’я, Міністерством аграрної політики, Міністерством економічних ресурсів, Державним комітетом лісового господарства, Державним водним господарством, Державним комітетом земельних ресурсів, Державним комітетом з будівництва та архітектури. Всі ці органи влади містять в собі спеціальну службу спостережень, що здійснює такі основні види, як спостереження за станом забруднення повітря в містах і промислових центрах, забруднення ґрунту, забруднення прісних і морських вод, трансграничним переносом речовин, що забруднюють атмосферу, хімічним і радіонуклідним складом, кислотністю атмосферних опадів і забрудненням сніжного покриву тощо. [2, с. 196]

На даний момент питання відношення людини до природи є актуальним, тому що ми не замислюємося про наслідки. Це питання торкається кожного громадянина нашої держави. Адже ми живемо, перш за все, для себе. Ми маємо створювати найкращі умови проживання, тим самим не руйнуючи навколишнє довкілля, щоб кожного ранку, прокидаючись, ми бачили за вікном блакитне небо, яскраве сонце, квіти, дерева, а не купу сміття, забруднені річки, заводи та фабрики, що забруднюють атмосферу викидами «лисячого газу». Тому наше основне завдання – це замислитися над тим, чи хочемо ми жити у такому нищівному світі, чи бажаємо продовжувати своє існування у таких нестерпних умовах, чи воліємо змінити своє буття на планеті Земля на краще? Чи розуміємо ми це? Адже природа унікальна. І знищення її – це рівносильно знищенню себе. Бережіть природу і природа збереже нас!

Література:

1. Джигирей В.С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища. Навчальний посібник. – К.: Знання, КОО, 2000. – 203 с.

2. Злобін Ю.А. Основи екології. – К.: Лібра, 1998. – 248 с.

3. Каленчук-Порханова Ж.А., Мовчан М.М., Поліщук В.М. Про актуальність моніторингу навколишнього середовища // Рідна природа. – 2002 – №2. – С. 12-14.

4. Національна доповідь про стан навколишнього середовища в Україні у 2000 р. // Міністерство екології та природних ресурсів України; Відп. за вип. О. Величко; Уклад. В. Романчук. – К., 2001. – 184 с.

5. http://buklib.net

6. http://pidruchniki.ws

Науковий керівник: Іоніна Світлана Анатоліївна,