СТАНОВЛЕННЯ П.А.ТУТКОВСЬКОГО ЯК ДОСЛІДНИКА І КРАЄЗНАВЦЯ, ОРГАНІЗАТОРА НАУКИ

„Кращий знавець неорганічної природи України” - таке вельми високе визнання заслуг перед Україною від першого президента Всеукраїнської академії наук, академіка В.Вернадського отримав Павло Аполлонович Тутковський – географ і геолог, мінералог і петрограф, палеонтолог і гідрогеолог, організатор і популяризатор науки, академік Української і Білоруської академії наук.

До останніх досліджень, присвячених вивченню академіка П.А.Тутковського слід внести науковий збірник, складений М.Ю.Кострицею [1;с.360], статті з журналу „Вісник НАН України” [2;с.11], праць П.А.Тутковського „Задачи и приделы географии” [3; с.15] і Академік Павло Тутковський: Автобіографія (1929) [5; с.20], підручник П.А.Тутковського „Загальне землезнавство[4; с.496].  

Мета статті. Висвітлити становлення П.А.Тутковського як дослідника і краєзнавця, .

Народився Павло Аполлонович Тутковський 1 березня 1858 року на Поділлі, у містечку Липовець (тепер районний центр Вінницької області) в родині службовця. Після закінчення Житомирської класичної гімназії і Київського університету (в 1882 році) молодий науковець працює спочатку в мінералогічному та геологічному кабінетах цього ж університету. Певний час пробує свої сили на викладацькій роботі в середніх школах Києва. Та справжнього натхнення (та й коштів) ця справа не приносила. Молодий учений переконується, що шлях у науку полягає через польові дослідження. І він обирає місцем своїх досліджень Волинь. Перше ознайомлення П.А.Тутковського із Волинським Поліссям припадає на останнє десятиріччя XIX століття. На мізерні кошти Київського товариства природодослідників він вивчає найвіддаленіші куточки Полісся. Результатом проведених досліджень стала праця „Поліські вікна”. Павло Аполлонович з глибоким болем змальовує побут і умови життя поліщуків. Як звинувачуваний документ тогочасній епосі, читаємо цей твір: ”На галявинах трапляються зрідка злиденні сільця, при вигляді яких мимохіть стискається від жалю серце. Сиротливо туляться під лісом низенькі, похилені й почорнілі від сирості, погано побілені, сяк-так збиті, рублені хатинки...з маленькими вікнами, оточені убогими подвір’ями; стіни хатинок іноді для захисту від зимових холодів обшиті ззовні очеретом або соломою. Інші сільця розмістилися у чорному болоті. Із здивуванням запитуєш себе, як можуть жити люди на цих похмурих, підозрілих трясовинах” [1].

Важливим підсумком першого етапу краєзнавчих досліджень П.А.Тутковського стало видання у 1893-95-х роках двотомника нарисів „Юго-Западний край”, в яких яскраво поєднався талант краєзнавця, науковця і публіциста. Наукове обдарування автора, досконале знання всіх компонентів природи, вміння побачене „одягти” в чудову літературну форму забезпечували успіх його працям.

На пропозицію академіка О.П.Карпінського в 1904 році Павло Аполлонович влаштувався позаштатним співробітником Геологічного комітету. У цьому ж, 1904 році, П.Тутковський залишив Київ. Він прийняв пропозицію попечителя Київського навчального округу обійняти посаду інспектора народних училищ Луцького повіту на Волині. З 1909 року Павло Аполлонович – в Житомирі, де його брали директором народних училищ Волинської губернії. Маючи тривалу відпустку, він отримав можливість у літній період займатися улюбленою справою – подорожувати й досліджувати природу Волині, а також брати активну участь у діяльності природничо-історичної секції Товариства дослідників Волині, що діяло в Житомирі з 1900 року [2].

9 жовтня 1910 року П.А.Тутковського було одностайно обрано віце-головою Товариства дослідників Волині. На цій відповідальній посаді яскраво розкрився його багатогранний талант не лише як дослідника і краєзнавця, але й як організатора науки. За сприянням Павла Аполлоновича восени 1911 року при природно – історичній секції було засновано агрономічний відділ. Цього ж року за його безпосередньою участю було відкрито філію Товариства дослідників Волині (ТДВ) у Новоград-Волинському, де після Житомира був найбільший за кількістю членів осередок. Вчений виношував ідеї про створення філій також у Луцьку, Кременці, Рівному, Володимирі-Волинському. Багато зусиль П.А.Тутковський докладав для становлення й розвитку Волинського Центрального музею, який при ньому виріс у самостійну наукову установу.

Вінцем наукової діяльності П.А.Тутковського на Волині стала підготовлена ним дисертація „Ископаемые пустыни Северного полушария” за захист якої 1911 року в Московському університеті він здобув ступінь доктора географії. Водночас Казанський університет удостоїв його вченого ступеня доктора геології, мінералогії та геогнозії honoris causa, тобто за сукупність робіт без захисту дисертації.

Після здобуття докторського ступеню вчений активно розпочав займатися історією і методологією географічної науки. Розвиваючи свої теоретичні погляди на географічну науку, П.А.Тутковський у праці „задачи и приделы географии” (вона була габілітаційною лекцією в університеті) проаналізував погляди вчених на географію, починаючи з давньогрецького періоду до першого десятиріччя XX століття [3]. Він володів унікальними здібностями до теоретичних узагальнень, створення власних цілісних концепцій. Вчений теоретично обґрунтував, що географія, як наука, має свій предмет, методи дослідження і свої самостійні завдання. Власні концептуальні висновки П.А.Тутковський оприлюднив на сторінках фундаментального підручника для вищих шкіл „Загальне землезнавство” [4].

У 20-х роках П.А.Тутковський одним з перших почав викладати в Київському інституті народної освіти географічні курси українською мовою, розробив програму з географії для середньої школи у зв’язку з введенням українознавства. В 1918 році видав шкільну мапу України. У цьому проявлявся притаманний вченому високий громадянський обов’язок, відповідальність за доручену справу, самовіддане служіння українському народові. „На всіх галузях моєї діяльності, - зазначав на схилі років П.Тутковський, - я часто зустрічав великі перешкоди з боку людей, що принципово були моїми ворогами, з якими доводилося вести вперту боротьбу...Я ніколи не відхилявся від такої боротьби. Виступав відкрито на принциповому ґрунті і витрачав на цю боротьбу чимало сил. Але я вважаю це за свій моральний обов’язок і в багатьох випадках досяг перемоги своїх принципів” [5].  

Вчений-енциклопедист П.А.Тутковський залишив величезну наукову спадщину (понад 1350 праць). Як заповіт новим поколінням звучать слова вченого, що „ми повинні далі вивчати наші краєвиди, які мають важливий вплив на все наше господарство і побут”.

Аналіз наукової спадщини Павла Аполлоновича Тутковського переконує, що значна кількість його розроблень виявилася перспективною на довгі роки, а деякі залишаються актуальними й у сучасному „зрізі” наукового пізнання.

Література:

1. Костриця М. Ю. Товариство дослідників Волині: історія, діяльність, постаті: Монографія. – Житомир: М. А. К. – 360 с.
2. Онопрієнко В. Найкращий знавець неорганічної природи України (з нагоди 150-річчя з дня народження академіка П.А.Тутковського) // Вісник НАН України (Київ). – 2008, №4. – 11с.
3. Тутковський П. А. Задачи и приделы географии // Приложение к 7-му тому «Тр. О-ва исследователей Волыни». – Житомир, 1914. – с.15.
4. Тутковський П. А. Загальне землезнавство: Підручник для шкіл і для самоосвіти. – Харків: ДВУ, 1927. – 496 с.
5. Академік Павло Тутковський: Автобіографія. – К.: АН України, 1929. – 20 с.