РАДІАЦІЙНА БЕЗПЕКА ТА СОЦІАЛЬНО-ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ

Територія та населення є основою держави, а тому природні фактори і рівень здоров'я є підґрунтям економічного розвитку суспільства. Демографічні зміни та показники здоров'я населення відображають соціально-економічну ситуацію в суспільстві в Україні в цілому [1].

На жаль, ситуація щодо стану здоров'я населення України, нині не лише набагато гірша, ніж у переважній більшості європейських країн і країн світу, а, без перебільшення, є катастрофічною. Стан здоров'я населення України можна охарактеризувати високим рівнем захворюваності, зростанням смертності, низькою середньою тривалістю життя. Населення України потерпає від хронічних неінфекційних захворювань - таких, як серцево-судинні, рак, хронічні захворювання легенів, діабет тощо. Всі ці захворювання спричинені викидами в атмосферу радіації від хімічних підприємств, ртутними заводами і зокрема аварією на Чорнобильській атомній електростанції.

Аварія на Чорнобильській атомній станції мала значні соціальні, політичні й економічні наслідки, які позначилася на стані здоров'я населення і навколишнього середовища не тільки в країнах, що зазнали безпосереднього впливу аварії, але й за їхніми межами. Незважаючи на те, що минуло понад два десятиліття, з метою усунення наслідків аварії все ще задіяні значні ресурси, зокрема, для продовження здійснення контролю за населеними пунктами, розташованими на забрудненій території, їхнього соціально-економічного відновлення, а також забезпечення довготривалої безпеки зруйнованого реактора та Чорнобильської зони відчуження [2, с.149].

Таким чином, наслідки Чорнобильської аварії для здоров'я людей мають багатофакторну природу, вони обумовлені як дією радіації, так і різними чинниками нерадіаційної природи. Характер і масштаби дії наслідків аварії на здоров'ї людей залишаються темою дискусій наукового співтовариства, політиків, неурядових організацій і мас-медіа. Ці дискусії неминуче продовжуватимуться, але з часом прийде загальне розуміння наслідків аварії.

Радіаці́йна безпе́ка — стан захищеності теперішнього і майбутнього поколінь людей від шкідливого для їх здоров'я впливу іонізуючого випромінювання.

Основні принципи забезпечення радіаційної безпеки:

1. Принцип виправданості передбачає заборону всіх видів діяльності з використанням джерел радіактивного випромінювання, за яких отримана для людини та суспільства користь не перевищує ризику можливої шкоди, яка може бути заподіяною випромінюванням.

2. Принцип оптимізації передбачає підтримання на максимально низькому рівні як індивідуальних (нижче лімітів, встановлених діючими нормами), так і колективних доз опромінення, з врахуванням соціальних та економічних факторів

3. Принцип неперевершення вимагає запобігання перевищення встановлених діючими нормами радіаційної безпеки індивідуальних лімітів доз та інших нормативів радіаційної безпеки. Даного принципу повинні дотримуватись всіма організаціями та особами, від яких залежить рівень опромінення людей [2, с.124].

Шляхи забезпечення радіаційної безпеки населення:

• створенням умов життєдіяльності людей, які відповідають вимогам діючих норм і правил радіаційної безпеки;

• встановленням квот на опромінення від різних джерел випромінювання;

• організацією радіологічного контролю;

• ефективністю планування та проведення заходів з радіаційного захисту в нормальних умовах та у випадку радіаційної аварії;

• організацією системи інформації про радіаційний стан.

Що стосується соціально-екологічних проблем, то смертність населення від хвороб системи кровообігу в Україні в 3 рази вища, ніж у країнах Європейського союзу [3]. Крім того, помітно зросли травматизм, нервово-психічні, ендокринологічні, алергічні, генетичні та інші захворювання складної етнології, що свідчить про вплив умов життя населення на його здоров'я. Про пов'язаність соціально-економічних, екологічних і медичних проблем певною мірою свідчить також поширеність інфекційних і паразитарних хвороб, особливої уваги з боку суспільства і держави заслуговують такі соціально зумовлені захворювання як туберкульоз і СПІД.

Нажаль, за прогнозами фахівців, ця проблема не втратить своєї актуальності і в майбутньому [4, с.3-14]. Особливе занепокоєння викликає те, що вже зараз ряд захворювань, в тому числі і системи кровообігу, помітно помолодшали [3]. Цей тягар істотно впливає як на систему охорони здоров'я, так і на розвиток економіки України і суспільства взагалі та потребує пошуку більш ефективних стратегій для вирішення проблеми на національному та місцевому рівнях.

Проблеми здоров'я є міждисциплінарними, вони знаходяться в полі зору соціологів, медиків, економістів, психологів, екологів тощо. Це можна пояснити тим, що формування здоров'я населення залежить від соціальних умов (харчування, проживання, культури), природних (клімату, екології), економічних умов (охорони праці, виробничих ресурсів та інноваційних технологій) і стану охорони здоров'я (профілактика, рівень медичної допомоги, науки) однаковою мірою, відповідно резерви покращення рівня здоров'я населення повинні визначатися і впроваджуватися комплексно.

Встановлено [5, с.128-132], що здоров'я населення на 50% залежить від об'єктивних чинників (несприятлива екологічна обстановка - до 20%, стан генетичного фонду популяції, схильність до спадкових хвороб - до 20%, стан системи охорони здоров'я - до 10%) та на 50% - від суб'єктивних чинників (спосіб життя, наявність чти відсутність шкідливих звичок, режим і якість харчування, умови праці, моральне і психічне навантаження, рівень освіченості та культури тощо).

Нинішній кризовий стан здоров'я населення України зумовлений такими факторами: відсутнє суспільне усвідомлення здоров'я, суспільна байдужість до здоров'я нації; незадовільний рівень компетентності, знань та вмінь керівників державного управління та посадових осіб місцевого самоврядування щодо ефективності реалізації державної політики з охорони суспільного здоров'я в Україні; обмежена рухова активність. Гіподинамія характерна для більшості людей працездатного та літнього віку і є причиною виникнення багатьох, хвороб. У дітей гіподинамія може призвести до ожиріння внаслідок порушення обміну речовин та фізичного розвитку; шкідливі звички: тютюнопаління, вживання плкоголю, нераціональне та незбалансоване харчування [3].

Нині здоровий спосіб життя розглядається як основна профілактика всіх захворювань. Складовими здорового способу життя є різноманітні елементи, що стосуються усіх сфер здоров'я - фізичної, психічної, соціальної і духовної. Найважливіші з них - харчування, побут, умови праці, рухова активність. У 2000 р. ВООЗ розробила Глобальну стратегію запобігання неінфекційних захворювань та боротьби з ними, яка базується на раціональному харчуванні, здоровому способі життя та фізичній активності.

Однак в Україні до цього часу на державному рівні не відбулося бажаної концентрації інтегральних зусиль щодо профілактики неінфекційних захворювань та отримання позитивних результатів відносно здоров'я населення. Тому поширеність хронічних неінфекційних захворювань, пов'язаних зі способом життя та нераціональним харчуванням, залишається актуальною проблемою охорони здоров'я України.

Для усвідомлення населенням актуальності здорового способу життя важливим є поінформованість і можливість доступу до спеціальних профілактичних процедур, що мають уповільнювати природний процес старіння, наявність належних екологічних умов, інших складових здорового способу життя, що стосуються переважно не тільки фізичного і психічного, а також соціального і духовного здоров'я.

Література:

1. Концепція Загальнодержавної цільової соціальної програми «Здорова нація» на 2009-2013 роки. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 21 травня 2008 р. N 731-р.

2. Іванов Є.А. Радіоекологічні дослідження: Монографія / Є.А. Іванов. – Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. І.Франка, 2004. – 149 с.

3. Яковенко Т.В. Оцінка здоров'я населення України з позицій потенціальної демографії.

4. Платонов В.М. Сохранение и укрепление здоровья здоровых людей – приоритетное направление современного здравоохранения // Спортивна медицина. – 2006. - №2. –С.3-14.

5. Гуліч М.П. Раціональне харчування та здоровий спосіб життя – основні чинники збереження здоров'я населення / Проблеми старения и долголетия. – 2011. - №2. С.128-132.

Науковий керівник:

кандидат економічних наук, Городенко Світлана Володимирівна