КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА ЯК ВИЗНАЧАЛЬНА СКЛАДОВА ЙОГО УСПІХУ

У сучасних умовах функціонування ринкової економіки особливої актуальності набуває проблема забезпечення конкурентоспроможності промислового підприємства, для якого характерним є великий діапазон особливостей напрямів діяльності, значне ресурсне забезпечення тощо.

До найдієвіших засобів забезпечення конкурентоспроможності відносять систему управління конкурентоспроможністю.

Система управління конкурентоспроможністю – це засіб, за допомогою якого організація спрямовує та контролює ті види діяльності, які впливають на конкурентоспроможність [1].

Інструментом визначення власних конкурентних переваг, як одного із завдань системи управління конкурентоспроможністю підприємства, а також переваг конкурентів, тобто вад і недоліків певного підприємства стосовно його конкурентів, виступає концепція ланцюга формування вартості, яку запропонував М. Портером. Вартість, яка створюється на підприємстві, є результатом послідовного здійснення різних видів діяльності, які розділяють на певну кількість функціональних підсистем (основних і допоміжних видів діяльності), після чого з’являється можливість оцінити внесок кожного виду діяльності в досягнення кінцевого результату та взаємодію між ними.

Формування конкурентної переваги, зважаючи на основні положення концепції ланцюга вартості, повинно передбачати вирішення триєдиного завдання, а саме:

- оптимізацію рівня виконання базисних функцій;

- ефективну міжфункціональну координацію;

- погодження з впливом зовнішніх чинників [2].

Конкурентоспроможність підприємства не є постійною характеристикою, оскільки означає здатність вести успішну конкурентну боротьбу, протистояти у певний період основним конкурентам, і не може бути абсолютною, оскільки конкурентоспроможність на національному ринку не гарантує конкурентоспроможності на міжнародних ринках.

Визначення конкурентоспроможності підприємства на національному ринку можливе шляхом порівняння його з аналогічним, подібним підприємством – конкурентом.

Таку оцінку доцільно здійснювати за такими параметрами: цінності організації, фінансові цілі, організаційна структура, системи контролю, бухгалтерського обліку, стиль управління керівників, відношення до ризику, зобов’язання фірми, шляхи розвитку фірми.

Забезпечення стійкої конкурентоспроможності підприємства потребує сприятливих макроекономічних та мікроекономічних чинників. До таких макроекономічних чинників відносяться: кількість та якість факторів виробництва, обсяг поточних інвестицій, процентні ставки, вартість капіталу, валютний курс, особливості механізмів державного регулювання, умови конкуренції, рівень соціальної стабільності. Мікроекономічні чинники можна поділити на дві групи: 1) ті, що впливають на витрати виробництва (ціна та продуктивність факторів виробництва, технологія, ефективність маркетингових заходів, менеджменту) і 2) ті, що визначають властивості продукції (дизайн та надійність продукції, рівень сервісного обслуговування, використання інновацій ) [3].

Загалом, конкурентоспроможними можна вважати ті підприємства, які завдяки ефективно організованій виробничій, збутовій, маркетинговій та управлінській діяльності, можуть здобувати переваги над іншими виробниками, виготовляти потрібну споживачам продукцію з використанням найновіших досягнень науки та техніки, оперативно пристосовуватися до змін кон’юнктури ринку, оптимізувати свої розміри й обсяги виробництва задля досягнення поставлених цілей.

Підтримка високої конкурентоспроможності означає, що всі ресурси підприємства використовуються настільки продуктивно, що воно стає більш прибутковим, ніж його головні конкуренти. Це одночасно передбачає, що підприємство займає стабільне місце на ринку товарів і послуг, та його продукція користується постійним попитом. Однак рівень конкурентоспроможності – це величина динамічна, яка змінюється під впливом багатьох факторів, що формуються у сферах виробництва і обігу товару.

Отже, основними ознаками конкурентоспроможності як одного з критеріїв ефективності економічного суб’єкта є її відносний (порівняльний), релевантний характер та часовий характер.

Механізм управління конкурентоспроможністю підприємства базується на технічних, економічних, соціальних, психологічних, правових, комерційних, організаційних аспектах. Вони, хоч і є складовими однієї ланки забезпечення конкурентоспроможності продукції та підприємства в цілому, але функціонують у певній послідовності відповідно до їх важливості. Необхідно також врахувати державу, яка має сприяти створенню та підтримці умов досконалої конкуренції.

Література:

1. Лісовська Л.С., Іванець Л.В. Сучасна парадигма конкурентоспроможності підприємства // Вісник НУЛП. - 2009. - № 640. -С.143-149.

2. Пасічник В. Г. Конкурентоспроможність фірми : Навч. посібник / В. Г. Пасічник, О. В. Акіліна. — К. : Центр навч. л-ри, 2005. — 112 с.

3. Герчикова И. Н. Менеджмент. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. – 501 с.

4.- Мних Є. В. Економічний аналіз у системі антикризового управління підприємством // Бухгалтерський облік і аудит. - № 6. – 2007.- С. 33- 37