ЕКОНОМІЧНА СУТЬ УПРАВЛІННЯ ПРИБУТКОМ ПІДПРИЄМСТВА

Прибуток підприємства є джерелом власних фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення фінансово–господарської діяльності. Їх нестача спричиняє виникнення боргів, що у кінцевому підсумку може призвести до фінансової кризи і банкрутства. Зростання прибутку значною мірою визначає темпи економічного розвитку країни, окремих регіонів, збільшення суспільного багатства і підвищення життєвого рівня населення. Чинниками, що впливають на фінансові результати у різних галузях економіки, можуть бути: діючий порядок формування та використання прибутку підприємств, зміни обсягів виробництва в галузі, ефективність фінансового менеджменту підприємств, тощо.

Теоретичнi та практичнi аспекти управління прибутку пiдприємств розглянуті в працях науковців: І.О. Бланка, Л.Д. Буряка, Ф.Ф. Бутинця, О.Р. Квасовського, А.М. Поддєрьогіна, В.В. Сопко, Н.М. Цал-Цалко, В.П. Привалова, Р.С. Сайфуліна, Г.В. Савицької, А.Д. Шеремета та ін. Серед західних економістів дослідження прибутку знайшло відображення у роботах А. Бабо, Л. Р. Брейлі, Є. Брігхема, А. Гропеллі, К. Друрі, Б. Коласса, С. Майєрса, С. Росса, Р. Холта.

Проблема грамотного і ефективного управління прибутком є найактуальнішої на сучасному етапі розвитку економіки України. Багато підприємств прагнуть максимізувати прибуток в короткостроковому періоді і не здійснюють фінансових вкладень в розвиток виробництва. Це відбувається частково через нестачу економічних знань керівництва підприємств, частково через нестабільність економічної ситуації в країні. Механізм ефективного управління прибутком повинен сприяти підвищенню ефективності виробництва і стимулювати його розвиток. На більшості українських підприємств даному і найважливішому аспекту надається недостатня увага [1, с. 256].

У групі функцій керування прибутком як спеціальної області керування підприємством основними з них є:

1. Керування формуванням прибутку. Функціями цього керування є обґрунтування цільової потреби в загальній сумі прибутку, необхідної для ефективного розвитку підприємства; прогнозування можливостей одержання прибутку в розрізі окремих видів його діяльності; формування цільових критеріїв норми прибутку по підприємству й забезпечення їх досягнення.

2. Керування розподілом і використанням прибутку. У процесі реалізації цієї функції забезпечується своєчасна сплата податків за рахунок прибутку; формується система пропорцій розподілу прибутку на частини, що капіталізується та споживається; забезпечується формування фінансових ресурсів за рахунок прибутку для розвитку окремих видів діяльності, а усередині них — по окремих напрямках використання.

На підприємстві розподілу підлягає чистий прибуток, тобто прибуток, що залишився в розпорядженні підприємства після сплати податків і інших обов'язкових платежів. З прибутку стягуються санкції, що сплачуються в бюджет і деякі позабюджетні фонди [3, с. 318].

Кошти на розвиток і вдосконалення виробництва витрачаються на задоволення потреб, які пов'язані із зростанням обсягів виробництва, технічним переозброєнням, вдосконаленням технології виробництва та інших потреб, що забезпечують зростання і вдосконалення матеріально–технічної бази підприємства. Конкретно ці витрати представляють собою капітальні вкладення в будівництво нових виробничих площ, реконструкцію підприємств, придбання і монтаж нового устаткування, інші витрати капітального характеру, включаючи природоохоронні і такі, що спрямовані на поліпшення умов праці і техніки безпеки. Це також витрата на проведення науково–дослідницьких і дослідно–конструкторських робіт, підготовку та освоєння нових прогресивних технологій та видів продукції [4, с.182].

Однією з потреб виробництва, яка пов'язана з його розширеним відтворенням, є збільшення власних фінансових ресурсів, які вкладаються в запаси сировини, матеріалів, перехідні запаси незавершеного виробництва, готової продукції, товарів, тобто збільшення фонду власних оборотних коштів.

Фонд коштів, які спрямовуються на соціальні потреби, використовуються в основному на такі витрати, що сприяють соціальному розвитку колективу підприємства:

• будівництво, реконструкцію і капітальний ремонт житлових будинків і об’єктів соціально–культурної сфери;

• утримання об’єктів соціально–культурної сфери (дитячих дошкільних закладів, лікарень, будинків і баз відпочинку, клубів і палаців культури тощо);

• проведення оздоровчих, культурно–масових заходів, у тому числі придбання путівок на відпочинок і лікування;

• інші подібні витрати (на здешевлення харчування робітників і службовців в заводських їдальнях, оснащення клубів, кімнат відпочинку, гуртожитків теле– і радіоапаратурою, іншим обладнанням тощо).

Фонд коштів для матеріального заохочення використовується з метою стимулювання зацікавленості трудящих підприємства в досягненні високих кінцевих результатів роботи. В даному напрямку прибуток використовується на виплату винагороди за загальні результати роботи за підсумком року, на одноразове преміювання окремих працівників за виконання особливо важливих виробничих завдань, виплату премій за інші досягнення в роботі, а також надання одноразової матеріальної допомоги робітникам і службовцям.

Резервні фонди можуть створюватися за рахунок прибутку підприємствами всіх форм власності для використання на випадок різкого погіршення фінансового становища в результаті тимчасової зміни ринкової кон’юнктури, стихійних лих тощо. Що стосується акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю та інших господарських товариств, створення ними резервних фондів за рахунок прибутку є обов’язковим у порядку і розмірах, що визначаються установчими документами [5, с.13-16].

Проблема грамотного і ефективного управління прибутком є найбільш актуальною на сучасному етапі розвитку економіки України. Механізм ефективного управління прибутком повинен сприяти підвищенню ефективності виробництва і стимулювати його розвиток. На більшості українських підприємств даному і найважливішому аспекту надається недостатня увага. Для підвищення ефективності управління прибутком, а також його максимізації підприємства мають змогу використовувати різні економіко–математичні моделі. Саме вони дають підприємству більш конкретну інформацію щодо оптимальних обсягів випуску продукції, витрат для ефективної діяльності та інше.

Література:

1. Афанасьєв М.В., Гончаров А.Б. Економіка підприємства: Навчально-методичний посібник для самост. Вивчення дисципліни / За редакцією проф. М.В. Афанасьєва. Х.: ВД “ІНЖЕК”, 2005. – 410 с. Укр. мов.

2. Бланк И.А. Управление прибылью, 2-е изд., расм. и доп. – К.: Ника – Центр, Эльга, 2008. – 752 с. – (Серия «Библиотека фин. Менеджера»; Вып. 2)

3. Бондар Н.М. Економіка підприємства: Навч. посіб. – К.: Видавництво А.С.К., 2006. – 400 с.: іл. – (Унів. Б-ка).

4. Економіка підприємств. Підручник/ За ред. К.Ф. Полякова. – К.: Епіцентр, 2007, 301 с.

5. Амоша О. І. Організаційно-економічні проблеми детінизації економіки // Вісник Тернопільської академії народного господарства. – 2005. – № 15–2. – С. 12–19.