ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ЗАПОБІГАННЯ ВИНИКНЕННЯ ДИСГАРМОНІЙНОГО РОЗВИТКУ У ДОШКІЛЬНИКІВ

У наш час, насичений нестабільністю та стресовими ситуаціями, педагоги й батьки все частіше стикаються з неадекватними проявами поведінки дітей та з труднощами дитячої адаптації до мінливих умов навколишнього середовища. В силу своїх вікових особливостей діти досить легко піддаються негативним соціальним впливам та стресовим обставинам, що може стати поштовхом до виникнення так званого особистісного неблагополуччя.

Аналіз психолого-педагогічної літератури засвідчив, що проблема досліджувалася особистісного неблагополуччя дітей грунтовно розглядалася вітчизняними та зарубіжними вченими (М. Войтко, О.Давидова, Г. Степанова, А. Захарова, О. Кононко). Зокрема ними обгрунтовано поняття особистісної дисгармонії, визначено специфіку її виникнення та проявів, встановлено причини виникнення.

За психологічним словником М. Войтка, особистісна дисгармонія – це непатологічне відхилення в особистісному розвитку, що виникло під впливом несприятливих факторів, кризових життєвих ситуацій деструктивних конфліктів.

О. Давидова зазначає, що дисгармонія особистості – це часткове, або цілковите порушення принципу гармонійності у розвитку особистості. Часткова дисгармонія спостерігається, наприклад, в період технізації, інтелектуалізації людини і виникла на основі дефіциту емоційності. Повна дисгармонія може наставати внаслідок нервових і психічних захворювань. Запобігання часткової дисгармонії відбувається під час правильного виховання, чіткого дотримання принципу гармонійного і всебічного розвитку особистості.

Особистісна дисгармонія, неадекватно відображаючи власні статево- вікові, індивідуально-психологічні, характерологічні та інші якості, неминуче сприймає і навколишню дійсність крізь фільтри внутрішньо особистісних порушень. Це поглиблює невідповідність соціальним очікуванням і в подальшому ускладнює майбутню гармонізацію [4,с.12-15].

Емоційне неблагополуччя призводить до відхилень у розвитку особистості дитини, порушень у неї соціальних контактів. Переживання страху, тривожність, відлюдкуватість, агресивність, що виникають у дітей за відсутності коригуючих заходів закріплюються та перетворюються на негативні риси характеру, що є частиною особистості в цілому. Вище зазаначене підтверджує актуальність і необхідність надання психологічної допомоги дітям, що відчувають дискомфорт та дисгармонію у взаємовідношеннях із оточуючими. Психологами визначено, що центральною фігурою такої допомоги є особистість дитини. Головне завдання педагогів полягає у тому, щоб спільно з сім’єю допомогти дітям відчути стан душевної рівноваги, спокою, захищеності, задоволення своїм буттям тобто створити всі умови для позитивного стану внутрішнього психологічного комфорту [2,с.5].

Питання впровадження в педагогічний процес ефективних методик запобігання дисгармонійного розвитку особистості здавна привертають увагу вітчизняних практиків і вчених (Г. Грабенко Д.Зінкевич-Євстігнєєва, М. Кольцова, І. Мєдвєдєва, О.Федій, Т. Шишова). Крім основних засобів педагогічного впливу (створення сприятливих умов для налагодження її контактів з однолітками, переорієнтація стилю спілкування педагога з нею, надання часу для нерегламентованої діяльності, створення комфортного середовища для розвитку і виховання, відповідна робота з батьками тощо), вони пропонують скористатися й іншими засобами. Ними розглянуті і розроблені інноваційні технології на основі різних видів мистецтва (театр, музика, живопис і т. д). Доцільними в дошкільному віці будуть вільне й тематичне малювання, самостійне складання оповідок, казок, віршів, ігор з піском та водою, слухання музики, а також аутотренінг. Широкого розповсюдження набули різні види терапії природними засобами: водна терапія; аеротерапія; пісочна терапія; літотерапія; ландшафтотерапія; анімалотерапія; дельфінотерапія; іпотерапія; дендротерапія; смакотерапія; аромотерапія; квіткотерапія тощо[4. с. 24].

Найдоступнішим засобом впливу на особистість дитини у дошкільному закладі є мистецтво. Артотерапія — терапія мистецтвом, турбота про душу дитини за допомогою мистецтва, що передбачає велику палітру видів діяльності: від зображувальної діяльності до театралізації.

Здійснення терапевтичного впливу можливо за допомогою численних засобів серед яких варто виділити засоби природного та соціального походження. Види естетотерапії у більшості випадків у своїй назві відображають основний засіб психолого-педагогічного впливу (наприклад казка - казкотерапія). Співвідношення основних засобі та видів естетотерапії представлено у працях О. Федій[5. с.44-45].

Принципом виокремлення терапевтичних методик з величезного комплексу сучасних психотерапевтичних методик є врахування чинників впливу на емоційно-чуттєву сферу дитини та можливість використання самої методики у педагогічному процесі. Виділення естетотерапії в окрему галузь підкреслює ефективність проведення педагогічного лікування дітей і проблемами соціалізації.

Особливого значення у проектуванні терапевтичної роботи, яка спрямована на максимальну відповідність мети та результатів педагогічного процесу набуває доцільність вибору педагогом певних форм та засобів організації терапевтичного впливу.

Форма організації — категорія, яка у педагогічній літературі важко піддається визначенню. За В.І. Лозовою та Г.В. Троцко[3. с.256] — це цілеспрямована організація взаємодії вихователя та вихованця, що характеризується розподілом функцій, добором і послідовністю навчально-виховної роботи, режимом — часовим та просторовим.

Реалізація основних завдань терапевтичного впливу на дитину з проблемами соціалізації відбувається у різних формах організації виховного процесу. За критерієм кількості суб’єктів педагогічного процесу усі форми терапевтичної роботи можна поділити на дві основні групи: індивідуальна та групова.

Вибір педагогом певної форми організації залежатиме від завдань педагогічного процесу та від конкретної педагогічної ситуації. Так групові форми доцільно обирати на початкових етапах роботи для дітей з проблемами адаптації до нових умов та на заключних, коли постає необхідність закріплення набутих умінь та навичок на соціальному рівні. Індивідуальні форми роботи використовують при роботі з дітьми, які потребують особливої уваги до себе з боку дорослих та при подоланні особистісних проблем дитини (наприклад: у пісочній терапії, вокалотерапії, лялькотерапії, артотерапії тощо).

Особливого значення у роботі з дітьми дошкільного віку набуває така унікальна за своєю дією форма організації навчально-виховного періоду як гра. Абсолютна більшість терапевтичних методик побудована саме на ігровій діяльності дітей. При організації терапевтичного впливу на дитину педагог може проводити:

1. окремі самостійні заняття з естетотерапії;

2. запроваджувати елементи терапевтичних методик у педагогічні та корекційно-педагогічні заняття (наприклад, на окремих заняттях у дошкільних закладах, у закладах додаткової освіти, при індивідуальній та груповій роботі соціального педагога з дітьми девіантної поведінки тощо);

3. розробляти власні проекти по використанню величезного потенціалу існуючих психотерапевтичних методик роботи з дітьми спираючись на представлений у теоретичний і практичний матеріал з численних видів терапевтичного впливу [4. с.21].

Отже, на сьогодні актуальним залишається питання розширення профілактичних та корекційних методик з попередження та усунення дисгармонійних проявів у розвитку особистості дітей дошкільного віку, які негативно впливають на здатність контролювати і регулювати свою поведінку, досягати успіху в особистісному розвитку. Педагоги, психологи, батьки повинні вміти диференційовано обирати засоби впливу на дошкільника, мати творчій підхід до занять, які будуть позитивно впливати на виховання юної особистості та запобігатимуть соціальній депривації.

Література:

1. Кононко О.Л. Психологічні основи особистісного становлення дошкільника (системний підхід)/ О.Л. Кононко - Навч. пос. – К.: Стилос, 2002. -144 с.

2. Кошелева А.Д. Проблема эмоционального мироощущения ребенка /А.Д.Кошелева //Психолог в детском саду. 2000. № 2-3.

3. Лозова В.I., Троцко Г.В. Теоретичнi основи виховання i навчання/ В.І. Лозова, Г.В. Троцко. - Навч. пос. - Харкiв, 1997. - 338с.

4. Пасічніченко А.В., Мазур Н.В. Засоби корекції дисгармонійного розвитку особистості дітей дошкульного віку./А.В. Пасічніченко, Н.В. Мазур. – Навч.-метод. пос. – Полтава, 2008. – 106с.

5. Федій О.А. Естетотерапія /О.А. Федій. – навч. пос. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 256 с.