РОЛЬ МАТЕРІ У РОЗВИТКУ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ

Психологічні дослідження, присвячені розвитку та становленню творчої особистості фокусуються на факторах зовнішнього середовища, що можуть впливати на розвиток творчих здібностей, та мікросередовища, в якому зростає дитина, зокрема на ролі стосунків між членами сім’ї у життєвій та творчій реалізації особистості.

З. Фрейд наголошував на значущості ранніх взаємин дитина-мати, дитина-батько, дитина-брат, дитина-сестра. Вони є прототипами, на основі яких у більш пізньому віці будуються міжособистісні стосунки, що певною мірою являють собою повторення тих рушійних сил, станів напруження і задоволення, якими характеризувалися взаємини в рідній сім'ї. Ми вважаємо слушним зосередити дослідницький інтерес на ролі матері у цьому процесі.

На зорі психоаналізу роль матері у розвитку дитини недооцінювалася. Вважалося, що характер стосунків мати –дитина базувався на задоволенні фізіологічних потреб дитини, догляді та захисті.

Проте у ході розвитку психологічної науки учені встановили, що емоційний стан матері позначається на розвитку плоду ще у пренатальному періоді, її ставлення до дитини є важливим під час вагітності та пологів (О.Ранк, Т.Верні, С. Гроф).

Зрозуміло, що цей невидимий зв'язок не зникає і після народження. Одними з перших змінили уявлення про психологічний зміст ролі матері Дж. Боулбі та М.Ейнсворт: найбільш важливим компонентом повсякденного догляду є спілкування з дитиною та увага до сигналів, що подаються нею.

Дж. Боулбі вважає, що любов та тісний емоційний зв'язок між матір'ю і дитиною є запорукою гармонійного психічного розвитку особистості. За їх відсутності виникають патологічні форми поведінки, зокрема різкий розрив цього зв'язку приводить до серйозних порушень у психічному розвитку дитини, які пізніше можуть виявлятися через нездатність до встановлення близьких відносин, завищені вимоги до інших людей і т.д. [6].

На думку Д. Уіннікота «Я» немовляти розвивається успішно лише у люблячому, ігровому середовищі, яке створюється увагою матері. Дефіцитом материнської уваги в дитинстві він пояснює затримки розвитку у дорослих [6].

Мета нашого дослідження – вивчити роль матері у реалізації творчої особистості, зокрема її вплив на формування глибинно-психічних механізмів автора, які визначають характер його творчості. Вважаємо слушним проаналізувати становлення саме творчої особистості, оскільки їй притаманні підвищена емоційність та чутливість, відтак наслідки такого впливу проявлятимуться чіткіше у її життєтворчості.

Під глибинно-психічними механізмами ми розуміємо механізми психічного захисту, що здатні чинити вплив на життя та творчість людини.

Формування таких механізмів відбувається під впливом досвіду дитинства, а саме ексквізиних ситуацій, змістом яких є емоційні переживання. Цей термін використовується Ф.В.Бассіним для позначення ситуацій, що супроводжуються сильною емоційно-психічною напругою та переживаннями [2, 9].

У багатьох випадках зняття напруги відбувається через психологічні захисти – природнє протистояння людини навколишньому середовищу, якие оберігає її від емоційно-негативного перевантаження [3]. Механізми психічного захисту спрямовані на зменшення тривоги, викликаної інтрапсихічним конфліктом.

Перші травматичні ситуації, значущість яких зумовлюється віковою чутливістю дитячої психіки, безумовно, пов’язані з першими об’єктними стосунками індивіда, в яких основне місце займає мати.

Аналізуючи життєвий шлях Т. Шевченка, ми виявили, що хлопчик мав дуже близькі та приязні стосунки з матір’ю, і почуття, викликані її втратою у дев’ятирічному віці, склали саму значну ексквізитну ситуацію дитинства, що позначилося на подальшому житті поета, особливо на його стосунках з жінками.

Після смерті матері Тарас намагався замістити її сестрою, а пізніше- коханою жінкою. Причому це підсвідоме бажання було таким сильним, що сублімувалося у творчість. Поєднання еротичних почуттів та почуттів матері до дитини проявляється в поезії «Мені тринадцятий минало»:

Прийшла, привітала,

Утирала мої сльози

І поцілувала…

Поет несвідомо вдається до пошуків почуття захищеності та спокою, комфорту, що давала йому мати, таким чином «заспокоюючи» давню дитячу любов [1, 19].

Через заміщення недосяжного лібідозного об’єкта (матері) ліричною героїнею Я поета долає внутрішній конфлікт між своїми підсвідомими бажаннями та реальністю.

В.І.Коновальчук наголошує, що найчастіше заміщення стимулюється нереалізованими лібідозними потягами до близьких людей і загострюється внаслідок втрати первинного лібідозного об’єкта (в цьому випадку – матері) [5, 72].

Енергія любові, що не була реалізована до матері, і в реальному житті не змогла знайти гідного об’єкту заміщення, через використання певних словесних художніх засобів виводиться у продукт творчості. Тут має місце класична форма захисту в ірреальній сфері – захист через сублімацію.

У свідомості поета мати залишилася беззаперечним ідеалом жінки, доброї, ніжної, турботливої, однак недосяжної. Можливо тому захоплювався він здебільшого жінками, які були недоступні: Ганна Закревська, Агата Ускова, Марія Максимович – заміжні жінки, яких обожнював поет, та стосунки з ними були неможливі.

Водночас стосунки Шевченка з коханими жінками не тривали довго в силу певних життєвих обставин, що, здавалося б, не залежать від нього. З Дунею Гусиковською розлучив його переїзд до Петербурга; не склалися стосунки з Марією Європеус, яка була нареченою його друга Сошенка; на кохання княжни Репніної він не міг відповісти взаємністю і запропонував дружбу; батьки Феодосії Кошиць були проти їх «нерівного» шлюбу. Не захотіли поєднати з поетом свої долі Катерина Піунова, Харитина Довгополенко, Ликера Полусмакова [4].

На нашу думку, витіснений у підсвідомість страх втрати близької людини щоразу штовхає поета на один і той же шлях – до самотності. Протягом всього життя він боїться втратити близьку людину, адже це означало б самотність –відчуття, яке він пізнав після втрати матері. Гіперфункції захистів, виявлені в сучасних психологічних дослідженнях, часто деструктивно впливають на життєву реалізацію. Саме вони, на нашу думку, зумовили неусвідомлювану логіку реалізованого життя поета: щоб не втрачати дорогу людину, не потрібно її мати. При цьому парадоксальною є психологічна закономірність: боячись втрачати, суб’єкт приречений втрачати постійно. Відтак, інтимна лірика Шевченка пронизана мотивом самотності, нерозділеного почуття, розлуки.

Отже, проаналізувавши біографію та творчість Т.Шевченка, ми виявили, що близькі стосунки з матір’ю та раптова її втрата, позначаються на характері життєвої та творчої реалізації особистості через формування та реалізацію механізмів психічного захисту.

Література:

1. Балей С. З психольогії творчості Шевченка. — Львів: Шляхи, 1916. — 91 с.

2. Бассін Ф.В. О «силе Я» и «психологической защите». Самосознание и защитные механизмы личности.– Самара, 2000. – С. 3-13.

3. Демина Л.Д., Ральникова И.А.. Психическое здоровье и защитные механизмы личности. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://society.polbu.ru/demina_psychehealth/ch08_i.html.

4. Кониський О. Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя [Електронний ресурс] . – Режим доступу : /http://litopys.org.ua.

5. Коновальчук В.І. Психологічний зміст механізму заміщення та його врахування у процесі підготовки психологів- практиків: Дис... канд. пед. наук: 19.00.07 / Черкаський держ. ун-т ім. Б.Хмельницького. - Черкаси, 1998. – 191 л. - Бібліогр.: л. 176-191.

6. Р. Фрейджер, Дж. Фэйдимен. Теории личности и личностный рост. [Електронний ресурс]/ Р. Фрейджер, Дж. Фэйдимен. – 2002. – Режим доступу : \\ http://nkozlov.ru/library/psychology/d4410/

Науковий керівник:

кандидат психологічних наук, Коновальчук Валентина Іванівна