ПОДОРОЖНІ НАРИСИ 2000-Х РОКІВ НА СТОРІНКАХ ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЬОГО ЖУРНАЛУ «ВІТЧИЗНА»

Початок ХХІ століття характеризується не лише початком нової епохи розвитку людства, але й абсолютно новим витком у розвитку журналістики. Це можна простежити на прикладі подорожніх нарисів, які протягом 2000 – 2008 років друкувалися на сторінках журналу «Вітчизна». Саме на сторінках цього літературно-художнього і громадсько-політичного місячника, який був офіційним органом Спілки Письменників України. Цей художньо-публіцистичний жанр друкувався протягом всієї історії видання, яка почалася ще у 1933 році у тогочасній столиці Української РСР. На той час видання виходило у світ під назвою «Радянська література». Згодом, у 1934 році редакція переїжджає до Києва. Саме тут журнал виходив до 1941 року. У воєнні роки редакція декілька разів змінювала своє місце перебування: журнал виходив в Уфі (1941–1943), Москві (листопад 1943 – березень 1944), згодом у Києві. За весь час існування тричі змінювалася назва часопису: засновувався під назвою «Радянська література», у період Великої Вітчизняної війни виходив під назвою «Українська література». У 1945 р здобув назву «Вітчизна», під якою виходить і досі.

Мета цієї статті – з’ясування особливостей подорожніх нарисів, що друкувались у журналі «Вітчизна» у 2000-і рр., зокрема визначення специфіки композиції, поетики та мови.

До проблеми жанрового визначення нарисів неодноразово зверталися радянські, згодом російські та українські науковці, зокрема В. Здоровега,

В. Шкляр, О. Журбіна, М. Кім, О. Глушко, Т. Бєнєволєнська, О. Тертичний, В. Ампілов, В. Алєксєєв, Н. Маслова, Б. Полєвой, М. Черепахов, Г. Колосов, та інші. На жаль, подорожні нариси залишаються найменш дослідженим різновидом художньо-публіцистичних жанрів.

Санкт-петербурзький дослідник М. Кім зазначає, що саме у подорожніх нарисах автор став займати більш активну позицію, виступати не лише у ролі спостерігача, але й безпосереднього учасника подій. Крім того, автор виступає головною діючою особою і надає таким чином цілісність та єдність усьому твору [11, 25]. Це достатньо чітко прослідковується на прикладі нарису «Політ» у неоплані над Європою», автором якого є головний редактор журналу «Вітчизна» О. Глушко. Нарис було надруковано з продовженням у трьох номерах журналу за 2008 рік. Публіцист не лише виступає головною дійовою особою нарису, але й оповідачем. Він не лише описує свої враження, але й ділиться з читачем своїми спогадами, переживаннями, роздумами та власним життєвим досвідом.

Для того, щоб краще передати атмосферу країни, просторами якої здійснюється мандрівка, нарисовець використовує мову тієї країни. Наприклад, описуючи мандрівку Німеччиною, О. Глушко пише: «З півгодини у черзі – і ввічливе «glükliche Reise!» (щасливої подорожі) з уст німецького прикордонника» [5, 125].

Нарис надзвичайно емоційний: «Зберігаючи довкілля, альтернативні джерела енергії зменшують водночас залежність держави від зарубіжних постачальників нафти і газу, що вельми актуально й для України. Якби ж про те боліли голови у наших високопосадових чиновників!» [5, 126] Автор наголошує на проблемах, які існують в сучасній Україні. Видно, що йому болить за долю України. Він переживає і бере близько до серця всі ті негаразди, які існують у нашому суспільстві. На відміну від подорожніх нарисів, які друкувалися у «Вітчизні» за часів Радянського Союзу, публіцист не лише проводить паралелі між нашою державою, та країнами, якими мандрує, але й об’єктивно висвітлює ситуацію. Саме тому більшість порівнянь, на жаль, не на нашу користь: «Культура обслуговування на найвищому рівні, чого б не завадило повчитися персоналу наших відповідних закладів» [6, 116].

Окрім того, публіцист не забуває і про класичні елементи, які є майже в кожному подорожньому нарисі – легенди та фольклор, історичні факти, статистична інформація.

Однією з особливостей подорожніх нарисів є те, що вони надзвичайно багаті на різноманітні тропами. Серед найпопулярніших та найуживаніших – епітети та порівняння. Для підтвердження цього, варто процитувати нарис В. Стадниченко «Запорожець за Дунаєм»: «Я стою в зачудованій задумі на березі могутнього Дунаю, який тече привільно й широко, мов музика Вівальді, простує неспинно, як лебединий лет» [15, 133].

«Я крокую в’юнистою стежкою – по ліву руку від зелених дрібнолистих заростів, настояних на серпневому сонці. Гарячий дух різнотрав’я перемішується із запахами знесилених від спеки довгих кіс верболозу, із тонким ароматом тамариску, смолистим присмаком молодих сосонок» [15, 133]. Мова автора надзвичайно жива, та образна – перед читачем яскраво вимальовується картинка, яку хотів зобразити нарисовець.

Не можливо не приділити увагу поетиці подорожнього нарису. Дослідники зазначають, що до елементів поетики художньо-публіцистичних творів загалом та подорожнього нарису конкретно слід відносити деталь, портрет, пейзаж, інтер’єр, домисел та вимисел, а також авторське «Я», мовна і дійова характеристики, автобіографізм, особистість в журналістиці та особистість журналіста, характер, мовно-стильове багатство журналістського твору. Пейзаж у нарисі працює на зміст і несе глибоку ідею. Картини природи сприяють розкриттю ситуації, служать фоном, на якому розгортаються події, вказують на місце і час, створюють локальний колорит, той настрій, ті почуття, які викликає природа у героя, посилюють ліризм і драматизм оповіді, увиразнюють ідею твору» [8, 266]. Подорожній нарис просто не можливо уявити без елементів пейзажу: «Он на лівому березі Сени височить, ледь не торкаючись білих хмаринок у небі своєю верхівкою, трьохсотметрова Ейфелева вежа, котру парижани з ніжністю називають «старою дамою» [7, 145].

Читаючи нарис «Політ» у неоплатні над Європою», виникає відчуття спілкування з другом. Автор ставиться до свого читача як до старого знайомого, не використовуючи при цьому жодних повчальних ноток.

М. Кім наголошує на тому, що відмінними рисами подорожнього нарису є: принцип панорамності в зображенні дійсності; яскраво виражена позиція автора; вільна манера викладу, при якій події можуть описуватися як в хронікальній послідовності, так і в вільній асоціативній формі; широта тем, які висвітлюються [11, 27].

З початком нового століття змінилися подорожні нариси. З одного боку, вони стали актуальнішими та менш заангажованими, зник політичний підтекст, який характеризував публіцистику радянської доби. Однак, автори почали все більше відходити від власне художньо-публіцистичних жанрів, поєднуючи їх з інформаційними та аналітичними жанрами.

Підсумовуючи все вище сказане, можна стверджувати, що більшість публіцистів, подорожні нариси, яких друкувалися на сторінках журналу «Вітчизна» у 2000-х намагалися відходити від політичних аспектів мандрівки. Вони більше уваги звертали на порівняння закордонних міст із Україною, описати життя середньостатистичних жителів. Автори використовують не лише жанр закордонного подорожнього нарису, але й описують мандрівки Україною.

Література:

1. Алексеев В. А Русский советский очерк / В. А. Алексеев. – Ленинград : Изд-во Ленинградского университета, 1980. – 120 с.

2. Ампилов В. Современный газетный очерк / В. Ампилов. – Минск, 1972. – С. 40.

3. Беневоленская Т. А. Композиция газетного очерка / Т. А. Беневоленская. – М., 1975. – С. 98.

4. Галич В. М. Художній нарис у жанровій системі публіцистичної спадщини Олеся Гончара / В. М. Галич // Наукові записки Інституту журналістики. – 2003. - № 12. – С. 43-53.

5. Глушко О. «Політ» у неоплані над Європою / Олександр Глушко // Вітчизна. – 2008. - № 1/2. – С. 123–128.

6. Глушко О. «Політ» у неоплані над Європою / Олександр Глушко // Вітчизна. – 2008. - № 3/4. – С. 123–128.

7. Глушко О. «Політ» у неоплані над Європою / Олександр Глушко // Вітчизна. – 2008. - № 5/6. – С. 123–128.

8. Гриценко О. М. Основи теорії міжнародної журналістики / О. М. Гриценко, В. І. Шкляр. – К. : ВПЦ «Київський університет», 2002. – 304 с.

9. Журбина Е. И. Теорія и практика художественно-публицистических жанров. Очерк. Фельетон / Е. И. Журбина. – М., 1969. – С. 24.

10. Здоровега В. Й. Теорія і методика журналістської творчості : підручник / В. Й. Здоровега. – Львів : ПАІС, 2004. – 268 с.

11. Ким М. Н. Очерк : Теория и методология жанра : Учеб. пособие / М. Н. Ким. – СПб., 2000. – 168 с.

12. Колосов Г. В. Поэтика очерка : Учебно-методическое пособие к спецкурсу «Проблемы советского очерка» / Г. В. Колосов. – М., 1977. – С. 36.

13. Маслова Н. М. Путевой очерк : Проблемы жанра / Н. М. Маслова. –
    М., 1980. – С. 40

14. Полевой Б. Очерк в газете / Б. Полевой. – М., 1953. – С. 6.

15. Стадниченко В. Запорожець за Дунаєм / Володимир Стадниченко // Вітчизна. – 2000. - № 9/10. – С. 132–142.

16. Тертичный А. А. Жанры переодической печати / А. Тертичный. – М. : Аспект-Пресс, 2011. – 320 с.

17. Черепахов М. С. Работа над очерком / М. С. Черепахов. – М., 1966. – С. 80.

18. Шкляр В. І. Журналістська майстерність : поетика журналістського твору : конспект лекцій / В. І. Шкляр. – К., 1999. С. 25.