КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ РЕГІОНІВ НА МІЖНАРОДНИХ РИНКАХ ТА шляхи ЇЇ ПІДВИЩЕННЯ

Актуальність теми. В сучасних умовах виходу товарів та послуг, які виробляються підприємствами та фірмами України, на міжнародний ринок постає дуже важлива проблема конкурентоспроможності окремих підприємств та регіонів України. В умовах високої насиченості товарних ринків, перевищення на них пропозиції над попитом, кожен товар (і ті, що стоять за ним, товаровиробник і продавець) змушений вести жорстоку боротьбу за переваги споживача. Безліч товарів одночасно пропонують однакові або різні способи задоволення однієї і тієї ж потреби покупців на рівних цінових умовах або таких, які не дуже відрізняються. У цій ситуації переваги споживача віддається товару, який в маркетингу визначається як конкурентоспроможний.

Конкурентоспроможність являє собою найважливішу інтегральну характеристику, яка необхідна для аналізу економічної ситуації як на ринку товарів, так і на ринку послуг. Для досягнення підприємством конкурентоспроможності необхідно, перш за все, модернізувати управління господарськими процесами за умови чіткого визначення мети його діяльності. Основними при цьому завжди має бути вміння визначати та швидко і ефективно використовувати свої переваги в конкурентній боротьбі. Необхідно направляти максимум зусиль на розвиток таких якостей підприємства, які дуже вигідно відрізняють його від потенційних і реальних конкурентів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Окремі питання щодо вирішення проблеми конкурентоспроможності регіонів висвітлені в роботах як вітчизняних, так і зарубіжних авторів. Серед вітчизняних авторів, що займаються проблемою конкурентоспроможності українських регіонів можна виділити Василенко В.Н., Козака Ю.Г., Буркинського Б.В., Долішнього М.І., Кваснюка Б.Є, Варналія З.С., Мочерного С.В., та ін., а зарубіжних авторів, що досліджують проблему конкурентоспроможності в цілому – Майкла Портера, Фатхутдинова Р.А., Томпсона А.А. Зокрема, в цих роботах розглядаються різні підходи до побудови стратегії виходу регіону на світовий ринок. Однак конкурентні переваги та особливості входження України на міжнародні ринки послуг залишаються недостатньо дослідженими [5, c. 221].

Також дослідження теорії і методології конкуренції здійснювали представники економічних класичних шкіл, а саме С. Брю, С. Барр, К. Макконнел, А. Маршал, М. Мескон, Ф. Найта, А. Сміт, Д. Сакс, Й. Шумпетер, західних класичних економічних шкіл, зокрема: Г. Азоєв, І. Ансофф, А. Градов, М. Вебер, Дж. Г. А. Гелбрейта, Г. В. Калягін, М. Портер, К. Прахалад, Д. Рікардо, Дж. Робінзон, М. Шнітцер, Ф. Хайек, Ф. Хамел, П. Хейне, Е. Хекшер, А. Челенков, Е. Чемберлен, А. Юданов,Ф. Котлер, Я. Корнаї, Ж.-Ж. Ламбен, С. Ліндер, Ю. Осипов, В. Ойкен, А. Ослунд, Б. Олін [2, с. 10].

Мета дослідження. Визначення шляхів ефективного формування стратегії досягнення міжнародної конкурентоспроможності продукції українських регіонів та аналіз чинників, що впливають на конкурентоспроможність продукції українських виробників.

Виклад основного матеріалу. При визначенні рівня конкурентоспроможності регіону важливим є співвідношення в регіоні конкуренції і монополії. Оцінка конкурентоспроможності регіону деякою мірою визначається рівнем монополізації виробництва даного регіону. Загальна характеристика діяльності підприємств-монополістів показує досить високий рівень монополізації в Україні [5, c. 220].

Конкурентоспроможність відображає активне використання конкурентного потенціалу підприємства, тобто його здатність випередити (перемогти) конкурентів як у нинішній час, так і в майбутньому. Важливою умовою забезпечення конкурентоспроможності фірм, фермерських господарств є ефективне використання ресурсів, кваліфікації та здібностей персоналу, досягнень сучасного менеджменту, інноваційних, інформаційних та фінансових можливостей підприємства, що в сукупності являє собою його потенціал, який повинен бути конкурентоспроможним [4, c. 134].

Але кожний регіон має власний рівень монополізації виробництва. Залежно від переважних галузей виробництва чи комплексів у регіоні визначається рівень його монополізації за виробництвом. Вихідною є саме перевага галузей виробництва в регіоні. Так, найбільший ступінь монополізації – в чорній і кольоровій металургії, хімічній промисловості. Відносно низький рівень монополізації – в легкій,харчовій, лісотехнічній промисловості. Отже, регіони, де переважає перша група галузей, мають можливість монопольного виходу на внутрішній ринок, тобто мають конкурентні переваги по цій позиції. При цьому як надмірна монополізація виробництва регіону, так і мала монополізація виробництва регіону скорочують його конкурентні можливості. Для забезпечення конкурентоспроможності регіону дуже важливим є знаходження конкурентних стратегій. При цьому конкурентоспроможність забезпечується тільки комплексним використанням усіх можливостей регіону, виробленням відповідних стратегій конкурентної поведінки та їх реалізацією. Оцінка конкурентоспроможності регіону залежить від того, яку конкурентну стратегію обирає регіон [5, c. 221].

А взагалі, забезпечення конкурентоспроможності економіки України потребує затвердження на законодавчому рівні Державної програми спеціальних заходів, серед яких:

• регулювання цін та витрат монополістів;

• запобігання диспаритетності між цінами на внутрішньому ринку України та світовими цінами на товари і послуги;

• здійснення контролю за якістю, відповідністю та безпекою продукції;

• розбудова інститутів довгострокового кредитування;

• запровадження стимулів ресурсозаощадження, насамперед енергозаощадження в податковій та амортизаційній політиці;

• розбудова національної інноваційної системи та впровадження заходів підтримки інноваційної діяльності;

• сприяння інвестиційному спрямуванню доходів населення;

• активізація механізмів державних закупівель;

• формування та впровадження комплексу податкових стимулів, які заохочували б інвестиційні та інноваційні процеси, реалізацію соціальних завдань, розширення робочих місць;

• формування сучасних інструментів стимулювання розвитку депресивних територій;

• збільшення обсягів бюджетного інвестування та підвищення його ефективності;

• реформування ринку праці з метою підвищення його гнучкості;

• впровадження сучасного інструментарію захисту внутрішнього ринку та відстоювання інтересів національних виробників [3, c. 46].

Висновок. На даний момент можна сказати, що українські компанії володіють певними конкурентними перевагами й нагромадили конкурентний потенціал для виходу на міжнародний ринок послуг. Тому для ефективної діяльності українських компаній, що виходять на міжнародні ринки послуг, необхідно враховувати специфіки послуг відповідно до розробленої фахівцями класифікації, орієнтуватися на міжнародні стандарти і правила надання послуг, затверджені міжнародними організаціями (Всесвітня туристична організація, Організація міжнародної цивільної авіації та ін.), застосування сучасних форм міжнародного кооперування і партнерства у сфері послуг [1, c. 159]. Також вітчизняним фірмам слід дотримуватися раціональної зовнішньоекономічної стратегії та опанування сучасними методами міжнародного менеджменту і маркетингу.

Таким чином, аналізуючи теоретичну складову, можливих для обговорення на сьогодні, моделей нарощення міжнародної конкурентоспроможності країн, зауважуємо, що стрижнем сучасної національної моделі міжнародної конкурентоспроможності є реалізація та використання національних конкурентних переваг на інноваційній основі з необхідним визначенням схеми заходів щодо підвищення конкурентоспроможності на різних рівнях (регіональному, локальному, транзитному, світовому).

Література:

1. Васильківський Д. М., Поліщук О. Ю. Підвищення конкурентоспроможності українських компаній на міжнародному ринку страхових послуг в умовах глобалізації / Вісник Хмельницького національного університету. – 2009, № 2, T. 1. – С. 157-160.

2. Петкова Л. О. Конкурентоспроможність українських регіонів: економічний та соціальний складники / Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. – 2009, №11. – С. 10-14.

3. Ряба О. І., Шумило Н. М. Конкурентоспроможність України та напрями її підвищення / Вісник Хмельницького національного університету. – 2010, № 2, T. 3 – С. 44-47.

4. Смоленюк П. С. Конкурентоспроможність вітчизняних товаровиробників в умовах євроінтеграції економіки України / Наука й економіка. – 2011, № 4 (24). – С. 132-139.

5. Хумаров О. А. Методологічні підходи до визначення конкурентоспроможності українських регіонів на міжнародних ринках / Економічні інновації. – 2009, вип. 38. – С. 220-229.

Науковий керівник: асистент Сисюк Людмила Петрівна