ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ЕКСТРЕМАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ

Розвиток цивілізації в цілому характеризується нині суперечливими тенденціями. І це впливає на життя сучасної людини, безпосередньо стосується проблем освіти. Занурені у повсякденні клопоти, ми не завжди усвідомлюємо, що сьогодні маємо справу із “новою” дитиною, яку погано розуміємо, стосовно якої застосовуємо застарілі схеми. Ігнорування специфіки перехідної доби може коштувати надто дорого. Тож  чи не варто зупинитись і проаналізувати питання, з якими безпосередньо пов’язані зміни освіти пріоритетів початку ХХІ сторіччя?

Сьогоднішнім дітям випало жити на зламі епох, бути свідками криз, природних катаклізмів, боротьби батьків за виживання родини, занепаду моральних цінностей, насадження культу речей, фізичної сили, тілесних утіх, розваг, грошей, зброї як атрибуту підсилення “Я”. Вони зростають із настановою на красиве життя, яке дається легко, без особливих зусиль. Сучасна дитина здебільшого живе в ілюзорному, віртуальному світі, далека від життєвих реалій. Часто дитина пізнає довкілля за допомогою комп’ютера, заміняючи об’ємні предмети площинними зображеннями, природні об’єкти з їх специфічними запахами, енергетикою, тактильними відчуттями – яскравим, утім, уявним кліше. Її оточують технічно досконалі іграшки, якими можна захоплюватися, але до яких неможливо “прирости душею”. Хто і коли вчитиме дитину науки та мистецтва реального життя, дасть знання елементарних законів буття, уміння жити у злагоді з довкіллям та із собою?

Підлітковий вік – це період розвитку дітей від 11–12 до 15 років, що відрізняється міцним підйомом життєдіяльності та глибоким перебудуванням організму і є одним із складних періодів в онтогенезі людини.

Психологічний портрет підлітка був би неповним, якби в ньому не вистачало такої важливої деталі, як агресія. На жаль, останнім часом помітний значний зріст як агресивності підлітків, так і проявів ними протиправної поведінки.

Агресивна поведінка підлітків стає джерелом душевних страждань не тільки батьків, але й власне підлітків, котрі нерідко самі стають її жертвами з боку ровесників. Вона викликає глибоку стурбованість у педагогів і працівників правоохоронних закладів. Практично така поведінка зачіпає всіх, хто так чи інакше зустрічається з підлітками. Не слід забувати про те, що людина, пригнічена певним зарядом агресивної активності, неодмінно страждає від неї сама, причому у великій мірі. У наш бурхливий час мало хто здатен реально керувати власною агресивністю. Роздратованість і нетерплячість, які завжди супроводжують мимовільні прояви агресивності, мають неприродній, нав'язливий, компульсивний характер. Фактично переважаюча більшість людей є рабами власної агресивності, особливо якщо від народження вони наділені нею в значній мірі.

Сьогодні світ відзначається великою жорстокістю та насильством. На першому місці серед дестабілізуючих чинників стоїть ескалація агресії у найрізноманітніших формах. Розвиток технологічної цивілізації призвів до перегляду основних цінностей та ідеалів, які в минулому виступали в якості обмежувачів агресивних ексцесів і сприяли упорядкуванню людських стосунків. Не можна заплющувати очі на таку серйозну проблему, якою є агресивність. Тому так важливо зрозуміти причини неадекватної поведінки підлітків, умов її становлення. Зараз молодь має широкий спектр поглядів, інтересів, цілей. І, як наслідок цього, у сучасному суспільстві з’явилася величезна кількість течій, напрямків, поглядів.

Проте сучасне передове молоде покоління характеризується своєю наполегливістю, швидким засвоєнням нових технологій, здатністю конкурувати, швидко реагувати на зміни, які відбуваються у суспільстві. Поряд із цим, невпевненість, яка властива молоді "радянського періоду" і часів "перебудови", змінилася "пофігізмом" стосовно "дня майбутнього", але це, скоріше, захист молоді, її пристосування до об’єктивних обставин, здатність тверезо оцінити обстановку і не боятися бути не схожими на всіх.

Не для кожної молодої людини неформальний вигляд — усвідомлене самовираження. Швидше за все — наслідування зовнішнього вигляду та характеру поведінки. Бути неформалом стало просто модно. Проте у своїй більшості неформальна молодь не належить до агресивно налаштованого прошарку суспільства. Це — звичайні підлітки зі схожими інтересами та уподобаннями, схильні до депресій, які сприймають світ на рівні емоцій.

В умовах розвитку техногенної цивілізації і глобалізаційних процесів сучасності, все більш інтенсивним і напруженим стає ритм життя людини, що дозволяє говорити вже не про швидкості, а про надшвидкості життєвого ритму, особливо в порівнянні з попередніми епохами. Прискорений темп життя змушує вести мову про “новий” антропологічний тип людини, якій для забезпечення гідного життя собі і своїй сім'ї доводиться затрачувати все більше і більше життєвої енергії. Це спричиняє за собою вірогідність виходу індивіда на грань між “нормальним” функціонуванням його нервової системи і тим станом, коли вона не витримує, “впадаючи” в полягання нервових зривів, нервових потрясінь і депресій.

У граничному, крайньому положенні, психіка прагне збереження своєї життєдіяльності, часто звертаючись до компенсаційних механізмів. Ці механізми можна частково порівняти з психологічним терміном “сублімація”. Щоб не втратити своє тілесне і психічне здоров'я людині доводиться знаходити заняття, які відповідали б тим умовам, в яких вона знаходиться. Це дозволяє їй адаптуватися до нового ритму і якості життя. У цих умовах загального прискорення відбувається зростання екстремальних проявів людської активності в суспільстві. Для розуміння сучасних процесів і прогнозування можливого розвитку суспільства необхідно знати сутнісну природу “екстриму”, зрозуміти його як цілісне явище, не обмежуючись вивченням окремих його сторін.

У пiдлiтковий перiод, рокiв у 12-16, активно формуються областi мозку, що вiдповiдають за рацiональне мислення, самоконтроль i планування. Це час для спостереження, пiзнання, ризику, випробування своїх властивостей. Це виправдовує дитячу цiкавiсть i намагання будь-яким чином отримувати новi враження. Однак неможливо не помiтити, що в деяких дiтей жага екстриму буквально «у кровi». Вони неначе народжуються з бажанням здiйснити якийсь вiдчайдушний вчинок. Психологiчнi теорiї знайшли й бiохiмiчне пiдтвердження. На рубежi столiть незалежнi iзраїльськi й американськi дослiдники здiйснили низку сенсацiйних вiдкриттiв. Вони видiлили «екстремальний», вiдповiдний за пошук новизни, ген DRD4, який видiляє в мозок фермент допамiн. Циркуляцiя допамiну сприяє виникненню у людини потреби в рiзних задоволеннях, наприклад, у сексi i наркотиках. Деякi мутацiї гену DRD4 призводять до появи бажання постiйно переживати новi вiдчуття, здiйснювати ризикованi вчинки.

Але й генетика не дає вiдповiдi на всi запитання. Тим бiльше, що, на думку самих учених, генетичнi чинники формують лише 30-60% характеру людини. А що ж iншi 40-70%?

Тут набувають чинностi так званi «зовнiшнi чинники», або «чинники оточення»: виховання, освiта, спосiб життя тощо. Не останню, а, можливо, й одну з найголовнiших ролей у вирощуваннi юних екстремалiв вiдiграє батькiвський вплив.

Бiльшiсть тих молодих хлопцiв i дiвчат, якi зараз займаються такими видами спорту, як гiрськi лижi, сноубордiнг, альпiнiзм, каякiнг, альпiнiзм, вiндсерфiнг, дайвiнг, пiшли стежкою своїх батькiв. Зовсiм не обов’язково тут замiшанi гени. Йдеться про звичайне наслiдування батькiв, а також про явище спадкоємностi професiйного статусу (в даному разi - спортивних захоплень). У найпростiшому виглядi це виражається в тому, що молодi батьки, якi захоплюються тим чи iншим видом ризикованої активностi, з появою у своїй сiм’ї потомства не вiдмовляються вiд своїх екстремальних розваг, а залучають до них малюка. Може, цi дiтлахи не стануть у майбутньому альпiнiстами чи каякерами, але, швидше за все, займатися чимось екстремальним будуть. Такий досвiд не забувається.

Література

1. Ананьєв Б. Г. Про людину, як об’єкт і суб’єкт виховання.     Вибрані психологічні праці в 2-х томах. Москва, 1980.
2. Баженов В. Т. Воспитание педагогически запущеных   подростков. – К., 1986.
3. Бродовська В. Й., Патрик І. П. Тлумачний словник     психологічних термінів в українській мові: Словник – 2-е     видання. – К.: ВД Професіонал, 2005. – 224с.
4. Волкова Н. П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих  навчальних закладів. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2003. – 576с. (Альма-матер).
5. Іванов В. Н. Девіантна поведінка: причини і масштаби //     Соціально-політичний журнал. – 1995. - №2.
6. Ланцова Л. А., Шурупова М. Ф. Соціологічна теорія девіантної  поведінки // Соціально-політичний журнал. – 1993. - №4.