ПРОБЛЕМИ МОЛОДІЖНОГО РИНКУ ПРАЦІ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

Глобальна економічна криза призвела до загострення ситуації на ринку праці. Однією з найбільш серйозних проблем є скорочення обсягів зайнятості серед молоді. Невирішені проблеми працевлаштування молоді мають серйозні соціально економічні наслідки такі як: зростання безробіття; зниження рівня життя; поширення пасивних нерегламентованих і деструктивних моделей поведінки; збільшення зовнішньої трудової міграції; психологічні зміни, які приводять до втрати мотивації до праці, зміни ціннісних орієнтацій і падіння легальної зайнятості.

Актуальність проблеми характеризують такі цифри: на сьогодні приблизно половина безробітних – молоді люди до 30 років. а серед молоді у віці 15-24 роки кожен шостий — безробітний. [1]. Труднощі у працевлашту­ванні молодь відчуває в зв’язку з тим, що має найменшу конкуренто здатність на ринку праці, яка викликана дією таких факторів: нехваткою професійних знань, кваліфікації та навичок; необхідністю надання молодим людям додаткових пільг (навчальна відпустка, більш жорсткі вимоги по охороні праці та інші), що визиває додаткові труднощі для підприємців; трудовою нестабільністю молоді, яка пов’язана зі звільненнями в зв’язку із службою у армії, відпустками на навчання, відпустками молодих жінок для виконання репродуктивної функції та інші.

Перехід до ринкової економіки і демократизація суспільства, з одного боку, розширили можливості молоді у виборі сфер та видів економічної діяльності, змінили трудову ментальність. З другого боку, країна відказалася від примусових форм зайнятості. послабився державний контроль за працевлаштуванням (відсутній розподіл молодих спеціалістів). скоротилися соціальні програми, підвищилась незахищеність молоді на ринку праці і як наслідок загострилися проблеми молодіжного безробіття.

Серйозною проблемою є поширення безробіття серед недавніх випускників навчальних закладів. На сьогоднішній день в Україні відсутнє державне прогнозування потреб економіки у спеціалістах з вищою освітою. Тому й виникають на ринку праці диспропорції між попитом і пропозицією дипломованих фахівців. Так на вакансії юриста претендують дев’ять, менеджера вісім, а бухгалтера шість осіб. Тут існує ще й проблема якості підготовки молодих фахівців.

Суспільство повинно постійно опікуватися професійною підготовкою, навчанням і профорієнтацією молоді. Треба прогнозувати і планувати цю роботу з урахуванням потреб і попиту на конкретні професії зі сторони виробництва, бізнесу, управління і держави в цілому. Підготовка потрібних кадрів повинна бути організована на випередження. У цьому процесі повинні приймати участь фахівці Мінпраці, Міносвіти, служби зайнятості, ректори ВНЗ та директори ПТУ.

Суттєвою проблемою є той факт, що роботодавці не хочуть брати на роботу початківців, які не мають досвіду роботи. Вважаємо, що навчальні заклади повинні перестроювати свою роботу по організації виробничої практики. Студенти і учні повинні проходити її на робочих місцях і бажано на тих підприємствах на яких будуть працювати у майбутньому. Для цього треба налагоджувати більш тісні зв’язки між навчальними закладами і виробництвом.

Проблеми зайнятості для молоді, яка знаходиться на обліку в державній службі зайнятості (це третина від загальної чисельності незайнятих громадян) регулюються відповідно до законів України «Про зайнятість населення» та «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». Згідно цих законів випускникам навчальних закладів надається перше робоче місце у рамках державного замовлення на підготовку кваліфікованих робітників і спеціалістів; на підприємствах , в організаціях та установах різних форм власності бронюються робочі місця за робітничими професіями для молоді тощо. Але на практиці ці норми законів виконуються далеко не завжди.

На основі проведеного соціологічного опиту, можна зробити такі висновки: тільки до 10% молоді, яка уперше приступає до трудової діяльності, поповнює сферу матеріального виробництва, до 30% сферу фінансової, посередницької і торгової діяльності, до 15% поповнюють сферу нерегламентованої зайнятості і приблизно 20% стає на шлях неробства, алкоголізму, наркоманії, проституції, шахрайства, інші попадають в обслуговуючі і силові структури держави. Такий розподіл зайнятості серед молоді, яка уперше приступає до трудової діяльності, являє собою істотну державну проблему [4].

Для вирішення проблеми зайнятості і безробіття серед молоді необхідно:

• створити молодіжну біржу праці;

• розробляти проекти, які орієнтовані на фінансування активних заходів сприяння зайнятості серед молоді;

• проводити дослідження з метою визначення певних спеціальностей, професійних навичок та рівня кваліфікації, якими повинні володіти випускники ВНЗ. Враховувати результати цих досліджень у навчальних програмах. До проведення цих досліджень доцільно залучати соціологічні лабораторії вищих навчальних закладів;

• включити до навчальних програм обов’язкове стажування студентів останніх курсів на підприємствах, в установах та організаціях для набуття випускниками практичного досвіду роботи. Розробити механізм залучення студентів та учнів до роботи за сумісництвом у вільний від навчання час на добровільній основі. Організовувати експериментальні підприємства у навчальних закладах;

• розробити та впровадити механізм фінансової підтримки підприємств, установ та організацій, які беруть участь у реалізації програм зайнятості для молоді;

• проводити навчання і тренінги з техніки пошуку роботи та розповсюдження інформаційного матеріалу про стан ринку праці, потенційних законодавцях, вимогах до кваліфікації найманих працівників тощо з метою створення умов для самовизначення особи;

• організовувати зустрічі з роботодавцями та з колишніми безробітними, які успішно знайшли роботу чи заснували власний бізнес. Забезпечити широке висвітлення позитивного досвіду з працевлаштування засобами масової інформації;- запровадити в програмах навчальних закладів курси з техніки пошуку роботи та факультативні заняття з організації власної справи;

• розробити програми міжнародного обміну студентами з метою стажування, виконання тимчасових та волонтерських робіт.

• Для реалізації запропонованих заходів необхідно об’єднати зусилля відповідних міністерств, служби зайнятості, громадських об’єднань, навчальних заходів з метою створення сприятливого підприємницького середовища для розвитку економічної активності молоді.

Література:

1. Ринок праці України у 2010 році: Аналіт-стат. зб./Держ. центр зайнятості України.-К., 2011.

3. М.Корчун Шляхи підвищення економічної активності та зайнятості молоді на ринку праці України //Україна: аспекти праці.–2008.-№3.– С.35-39.

4. Режим доступа: Ринок праці України // ukrstat.gov.ua

5. Випускники ВНЗ у реальному бізнесі: яких навичок і знань їм бракує? // Вісник Консорціуму із удосконалення менеджмент-освіти в Україні. – 2010. – Лютий, с. 3

Науковий керівник: Титар Ольга Олександрівна к.е.н., доцент