КРИЗА ЧЕТВЕРТОЇ РЕСПУБЛІКИ У ФРАНЦІЇ ТА ПРИХІД ДО ВЛАДИ ШАРЛЯ ДЕ ГОЛЛЯ

Французька Республіка – одна з найрозвинутіших країн сучасного світу, постійний член Ради Безпеки ООН, центр світової і європейської культури.

Період П’ятої Французької республіки – це час першого повоєнного періоду, що відобразив глибоку перебудову політичної системи, який супроводжувався перегрупуванням основних партійно-політичних сил і важливими соціально-економічними реформами. Історія Франції в XX столітті в цілому і процес створення П’ятої республіки зокрема, нерозривно пов’язана з іменем генерала Шарля де Голля. Велику роль в здійсненні цих мір відіграли погляди генерала де Голля і його соратників. Своєю діяльністю де Голль значно вплинув на політичний розвиток воєнної і повоєнної Франції та зробив великий вклад в політичну історію французької держави в сучасну епоху. Впливав на формування самосвідомості французького народу, відстоював інтереси людей в період перебування на посту президента. Вирішуючи питання про новий державний устрій і конституцію, прихильники генерала де Голля схилялися до створення республіки президентського типу з сильною виконавчою владою, здатною протистояти режиму партій.

Джерельну базу роботи становить Конституція Франції 1958 року. Історіографія проблеми достатньо широка, виокремимо лише Арзаканяна М., Сюндюкова І. та Лозовицького О., роботи яких ми і взяли за основу нашого дослідження.

Мета наукової студії полягає у вивченні суспільно-політичних процесів, що відбувалися у Франції в період першого повоєнного періоду і передумови, що призвели до створення п’ятої Французької Республіки та приходу до влади Щарля де Голля.

Упродовж 12-літньої історії Четвертої республіки Французька комуністична партія залишалася найголовнішою дестабілізуючою суспільною силою. Спираючиь на підтримку ВКП (Всезагальної конфедерації праці), комуністи час від часу вдавалися до організації масових страйків, що підривало економічну політику будь-якого коаліційного уряду. В самих Національних зборах фракція ФКП, приєднуючись до будь-якої опозиційної сили, могла звалити будь-який уряд, що вона часто й практикувала. Принагідно зазначимо, що впродовж цих 12 років у Франції змінилося 20 кабінетів.

Саме тому зусиллями правоцентристського блоку в квітні 1951 р. Національні збори прийняли новий виборчий закон, за яким у Франції впроваджувалася мажоритарна система голосування в один тур. Вона дозволяла утворювати передвиборні коаліції за списками в рамках департаментів навіть без попереднього оголошення спільної програми. Така система голосування вдарила не лише по позиціях комуністів. Вона вибила грунт з-під ніг голлістського руху [4, с. 56]. До того ж, у липні 1952 р. в парламентській фракції РПФ відбувся розкол, 34 депутати-голлісти утворили самостійну фракцію під назвою “Республіканська і соціальна дія” (АРС). Ще одного дошкульного удару голлістський рух зазнав на муніципальних виборах 1953 р., де він зазнав поразки.

Після цього де Голль оголосив, що його партія відмовляється від парламентської діяльності. Він поставив перед депутатами-голлістами категоричну вимогу “не виступати більше від імені його партії у парламенті і не пов’язувати з нею відповідальності за свою парламентську діяльність” [5, с. 9-11].

Криза РПФ продовжувала поглиблюватися. В 1953 р. у партії залишилося не більше як 100 тисяч членів, а її лідер вийшов з партійного керівництва. У червні 1954 р. вийшов останній номер центрального органу партії “Рассамблеман”. На той час в рядах РПФ залишалася дуже нечисленна група твердих послідовників Генерала. Зрештою, 13 вересня 1955 р. де Голль приймає рішення про розпуск партії.

Напередодні виборів 1956 р. голлісти спробували реорганізуватися й згуртуватися в Національному центрі соціальних республіканців, очолювану Ж. Шабаном-Дельмасом – відомим учасником Руху Опору, наймолодшим у Франції генералом (йому було присвоєно генеральське звання у 29 років). Але як показали вибори, що відбулися 2 січня, соціальні республіканці змогли зібрати ледве 900 тисяч голосів (трохи більше 4%). Це означало ще одну нищівну поразку голлістського руху – порівняно з попередніми виборами голлісти втратили понад 3 мільйони голосів виборців. Згодом один з активістів РПФ Ж. Доер згадував, що коли він зі своїми друзями поширював на вулицях Парижа листівки, він неодноразово чув здивовані вигуки перехожих: “Невже ще й досі існують голлісти?!”

Подальші події показали, що криза Четвертої республіки поглиблювалася. Один за одним країною прокотилися організовані комуністами могутні страйки. Маючи в парламенті знову 151 місце, комуністи продовжували там свою дестабілізуючу діяльність, залякуючи простих французів неминучим “фашистським переворотом”, яким буцімто готував П. Пужад. Комуністична преса знову заголосила про необхідність утворення Народного фронту. Резолюцію щодо цього прийняв спеціальний пленум ЦК ФКП, що зібрався 18 січня 1956 р.

Проте французькі комуністи, судячи з наступних подій, втратили почуття реальності. Введення радянських танків на вулиці Будапешта, кривава розправа, здійснена російськими військовими силами над угорськими революціонерами, викликали ще одну глибоку кризу комуністичного руху. Після подій в Угорщині акції ФКП покотилися вниз. Її ряди залишили відомі письменники й публіцисти, почався масовий вихід з партії представників інтелігенції. По всій країні прокотилися масові мітинги й демонстрації, що засуджували комуністичний терор, в ряді приміщень місцевих організацій партії було вчинено підпали. За таких умов VIII з’їзд ФКП спробував вдатися до тактики “ленінського призову” й закликав до партії молодь, утворивши Союз комуністичної молоді Франції. Але й ці спроби виявилися марними. Єдине на що ще була спроможна ФКП, це дестабілізувати роботу парламенту й час від часу викликати урядові кризи.

Криза французького парламентаризму проявлялася не тільки в нездатності партій сформувати стійкий уряд. В останні роки Четвертої республіки маси виборців розчаровуються у самій парламентській системі. Під час опитування у березні 1958 р. 81 % французів відчували невпевненість у тому, що існуюча державна система зможе припинити занепад Франції. Презирство до міністерської діяльності стало загальним, а особливо сильним серед низів, у армії й поліції. На сесіях Національних зборів нерідко брало участь усього кілька чоловік. Безсилий що-небудь здійснити, парламент втрачав останній авторитет.

15 квітня 1958 р. пішов у відставку 20-й кабінет Четвертої республіки. Як і його попередники, кабінет Фелікса Гайяра не користувався авторитетом, тому навколо його відставки в парламентських коридорах поширювалися усілякі анекдоти, плітки тощо. Але ситуація в країні загострювалася з кожним днем.

У правлячих колах будувалися різні плани ліквідації Четвертої республіки й створення нового режиму. Єдиним великим політичним діячем, що не тільки не скомпрометував себе в роки другої світовий війни, але і завоював собі великий авторитет, був овіяний патріотичною славою, виступав як непримиренний критик існуючої системи, був генерал де Голль. На важливих постах у держапараті, органах розвідки й поліції в нього були свої люди. Головний політичний штаб, що склався до початку 1956 р., складався з кількох людей, які співпрацювали з генералом ще з часів його першого перебування при владі. Серед них були глава банку Ротшильдів Жорж Помпіду (майбутній прем’єр-міністр і президент П’ятої республіки) і сенатор Мішель Дебре (майбутній прем’єр). Останній президент Четвертої республіки Рене Коті в декількох своїх публічних виступах обережно виступає за “сильну владу” і перегляд конституції.

Агонія Четвертої республіки наступає в травні 1958 р. 8 травня Коті доручає сформувати черговий уряд Пфлімлену, прихильникові припинення війни в Алжирі шляхом переговорів. Наступного дня чотири генерали французької армії в Алжирі звернулися з телеграмою в Генеральний штаб, у якій говорилося, що армія не примиритися із втратою Алжиру, тому що саме так розглядалося призначення Пфлімлена. Армія в Алжирі вийшла з покори центральній владі. 15 травня в засобах масової інформації була опублікована заява де Голля: “Деградація держави спричинила за собою відхід колоніальних народів, повстання армії, національну ворожнечу й втрату незалежності; режим політичних партій винний у цій катастрофі, далі, як і раніше, коли країна повністю довірила мені вести її до порятунку, сьогодні, коли перед нею коштують нові випробування, нехай вона знає, що я готовий взяти на себе всю повноту влади в Республіці” [1, с. 45-50].

Після відставки уряду Пфлімлена, де Голлю було доручено сформувати уряд. 31 травня 1958 р. парламент затвердив його на посаді прем’єра із широкими повноваженнями, а 21 грудня того ж року його обирають президентом Франції терміном на сім років. Обійнявши цю посаду, де Голль ініціює розробку нової конституції, що наділяє президента широкими повноваженнями. Після чого, її було підтримано більшістю голосів на референдумі. Так виникає режим П’ятої Республіки у Франції [4, с. 58]. З часів де Голля відбулися деякі зміни у політичній системі республіки. Зокрема, було скорочено термін президентства із 7 до 5 років. Однак, основи державного устрою, закладеного великим французом, зберігаються і до сьогодні.

Будучи в роках, де Голль став главою держави з винятковими конституційними повноваженнями, отримав можливість проводити свою політику (контролюючи не тільки виконавчу гілку влади, що напряму жорстко підпорядковується президенту, а й багато в чому законодавчу ‒ адже президент, згідно зі статтею 16-ою нової конституції, міг “у надзвичайних обставинах”, якщо визнає за потрібне, взяти на себе абсолютно необмежену владу та розпустити парламент) [2]. Сам генерал у приватних розмовах, визначаючи свою головну мету таким чином: “Боротьба з хаосом в державі та відродження величі Франції”, сумно додавав: “Якби я був на 10 років молодший!..”. І проте новий президент зберіг стільки енергії, що дивував і значно молодших людей; аж до добровільного відходу у відставку в квітні 1969 р. у віці 78 років де Голль був сповнений сил і натхнення [3].

Підсумовуючи вищесказане, ми дійшли до наступних висновків. Криза Четвертої республіки у Франції і прихід до влади генерала Шарля де Голля були закономірним історичним явищем. Адже дії КПФ і падіння авторитету РПФ неминуче вели до цього. Своїм авторитетом і незаплямованою репутацією де Голль переважив шальки терезів на свою сторону. Активна підтримка збоку його прихильників (голлістів) дала додаткову перевагу генералові. Таким чином, враховуючи всі обставини, що склалися в країні, було встановлено режим П’ятої республіки на чолі із Шарлем де Голлем.

Література:

1. Арзаканян М. Падіння Четвертої республіки й прихід де Голля до влади в мемуарах і історіографії // Французький щорічник, 1989р. ‒ №4. ‒ С. 27-58.

2. Сюндюков І. Шарль де Голль ‒ великий французький націоналіст. ‒ [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: www.day.kiev.ua/168408.

3. Конституция Франции 1958. ‒ [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: dic.academic.ru/dic.nsf/es/79348/

4. Лозовицький О. Голлізм: шок чи терапія: ( Геополітичні імперативи ідеології П’ятої республіки Франції) // Віче. ‒ 2004. ‒ №8. ‒ С. 56-60.

5. Лозовицький О. Голлізм ‒ державотворча ідеологія П’ятої республіки Франції // Історія України. ‒ 2002. ‒ №41. ‒ С. 8-12.

Науковий керівник: кандидат історичних наук, Кірєєва Вікторія Олександрівна