НАУКОВО-ДОСЛІДНИЦЬКА КУЛЬТУРА ПЕДАГОГА ЯК ЦІЛЬ СУЧАСНОЇ ОСВІТИ

У статті розкривається сутність таких понять, як «науково-дослідницька діяльність» та «науково-дослідницька культура педагога». Наводяться результати емпіричного дослідження, яке доводить необхідність більш ґрунтовної підготовки студентів до науково-дослідницької діяльності.

Ключові слова: наукове дослідження, науково-дослідницька діяльність, культура, науково-дослідницька культура.

В статье раскрывается смысл таких понятий, как «научно-исследовательская деятельность» и «научно-исследовательская культура педагога». Раскрываются результаты эмпирического исследования, которое доказывает необходимость более глубокой подготовки студентов к проведению научно-исследовательской деятельности.

Ключевые слова: научное исследование, научно-исследовательская деятельность, культура, научно-исследовательская культура.

Актуальність статті. На сучасному етапі розвитку суспільства в умовах глобалізації, інформатизації, технологізації освіти та інтеграції науки значно розширюються вимоги до сучасного педагога. Головною метою процесу освіти сьогодення є перехід від кількісних показників до якісних, тому змінюються вимоги до рівня та якості освіти педагогічних кадрів. Найбільше користуються попитом не просто висококваліфіковані кадри, але ті, що можуть самостійно орієнтуватися в потоці інформації, що постійно змінюється, удосконалюється, які здатні порівнювати, аналізувати, узагальнювати та знаходити найкращі рішення, тобто проводити дослідження в різних галузях знань.

Сьогодні педагог є не просто транслятором наукової інформації, він став дослідником, «генератором» нових знань та ідей. Важливого значення набули такі якості особистості як готовність до безперервного навчання, креативність, бажання здійснювати науково-дослідницьку діяльність, вміння планувати та бачити перспективи.

Слід зазначити, що особливої уваги заслуговує формування у майбутнього педагога саме дослідницьких умінь, що й підтверджується вимогами Державного освітнього стандарту вищої професійної освіти. Серед загальних характеристик освіченості спеціаліста виділяють навички володіння сучасними методами пошуку, обробки і використання інформації, вміння її інтерпретувати й адаптувати у своїй професійній діяльності.

Водночас, незважаючи на значну кількість публікацій (Ю.Бабанський, Н.Кузьміна, О.Мороз, В.Сухомлинський, К.Ушинський) з означеної проблеми, накопиченого досвіду роботи педагогічних закладів, усталена практика системи підготовки педагогічних кадрів не зорієнтована на розвиток науково-дослідницького потенціалу та культури майбутнього вчителя.

Таким чином, актуальність статті зумовлюється об’єктивною необхідністю наукового обґрунтування й створення системи підготовки до науково-дослідницької роботи та формування навичок дослідницької культури майбутніх педагогів.

Метою статті є розкриття сутності поняття «науково-дослідницька культура педагога» та аналіз готовності сучасних студентів педагогічних вузів до проведення науково-дослідницької діяльності та рівень сформованості їх навичок науково-дослідницької культури.

Аналіз довідкових джерел дозволяє стверджувати, що останнім часом у педагогічній науці приділяється значна увага проблемі фахової підготовки майбутнього вчителя. Зокрема питанням формування і розвитку загальнопедагогічних умінь майбутніх учителів присвячені праці Н.Бібік, В.Бондаря, О.Коберника, В.Кузя, М.Левківського, О.Мороза, О.Плахотнік, В.Радула, О.Савченко, Г.Сагач, В.Семиченко та ін.

Так, у педагогічній теорії проблема залучення студентів до науково-дослідницької роботи вивчається з різних поглядів. Представники професійно-діяльністного підходу (Б.Гершунський, Ю.Лавриков, С.Смірнова, Л.Хейстер) тлумачать її як модель майбутньої самостійної діяльності вчителя.

Ідею про необхідність підготовки студентів до проведення науково-дослідницької, творчо-пошукової роботи знаходимо у працях В.Загвязінського, В.Сластьоніна, В.Сухомлинського, С.Шацького та ін. Концептуальні засади фахової підготовки майбутнього вчителя до творчої діяльності розкрито в дослідженнях І.Зязюна, М.Нікандрова, Н.Ничкало, М.Кухарєва, О.Савченко, С.Сисоєвої та ін.

Для того, щоб повноцінно розкрити сутність поняття «науково-дослідницька культура», ми вважаємо доцільним розкрити складові компоненти цього ємкого поняття.

Почати аналіз буде логічно з тлумачення терміну «наукове дослідження», яке розглядається як форма процесу пізнання, цілеспрямоване систематичне вивчення об’єктів дослідження за допомогою методів і засобів науки, яке завершується формулюванням нових знань про об’єкт дослідження. Доцільним буде конкретизувати цей термін в галузі педагогіки, а саме: він подається як процес і результат наукової діяльності, спрямованої на отримання нових знань про закономірності освіти, виховання, структуру цих процесів і механізми їх, принципи, зміст і технології. Воно покликане пояснювати і передбачати педагогічні факти і явища [1, с. 23].

Надалі буде доцільним розкрити сутність поняття «науково-дослідницька діяльність», яке включає в себе два взаємопов’язаних елементи, як-от:

- навчання студентів елементам дослідницької діяльності, організації та методики наукової творчості;

- наукові дослідження, що здійснюють студенти під керівництвом викладачів.

Отже, можна стверджувати, що науково-дослідницька діяльність студентів як одна із форм пізнавально-творчої діяльності, забезпечує формування інтелектуальної активності, яка є складовою професійної компетентності майбутнього фахівця [2, c. 244]. Вона є невід’ємною частиною процесу навчання, адже з перших років навчання у вищих навчальних закладах студенти стикаються з такими завданнями як-от: аналіз наукових джерел, систематизація матеріалів, підготовка наукових повідомлень, рефератів, які поступово ускладнюються і завершуються більш складними видами дослідницької діяльності, які реалізуються у написанні курсових, дипломних та магістерських робіт.

Проаналізувавши доробок вищезазначених вчених-педагогів, зазначимо, що вони також виділяють самостійно-дослідницьку діяльність, яка за визначенням М.Князян являє собою цілісне інтегративне утворення, яке віддзеркалює інтелектуально-знаннєві, процесуальні, рефлексивні та мотиваційні характеристики особистості, що виступає одночасно суб’єктом та об’єктом даної діяльності [3, c. 231]. Розвиток самостійно-дослідницької діяльності сприяє формуванню умінь та навичок науково-дослідницької діяльності студентів, допомагає розвинути такі якості особистості, як-от: працьовитість, завзятість, самостійність, інтуїтивність, принциповість, тактовність, толерантність, критичність, цікавість, компетентність та інші.

Ціллю і продуктом науково-дослідницької діяльності є, перш за все, отримання об’єктивного і системного знання про світ, людину та його діяльність [4, c. 29-30]. Якщо дивитись на науково-дослідницьку діяльність крізь призму педагогічної науки, то її можливо розглядати як індивідуальну й колективну взаємодію педагогів-дослідників, що спрямована на отримання точного, об’єктивного й системного знання про педагогічну дійсність, що збагачує й розвиває педагогічну культуру [4, c. 34].

Вважаємо доцільним також проаналізувати й термін «культура», який за своїм значенням близький до таких педагогічних категорій як «освіта», «виховання», «розвиток». Аналізуючи ґенезу цього поняття, слід зазначити, що з далекої давнини воно стосувалося характеристики внутрішнього, глибинного світу особистості. Видатний український педагог-методист С.Г.Гончаренко, розкриваючи поняття «культура», підкреслює: «Водночас під культурою розуміють рівень освіченості, вихованості людини, а також рівень володіння якоюсь галуззю знань або діяльністю». У цьому розуміння поняття культури наближається до поняття професійної культури, культури діяльності фахівця, що знаходить відбиток у його професійній діяльності, засобах і прийомах вирішення професійних завдань [5, с. 440-441].

Якщо розглядати педагогічну культуру як сукупність досягнень людства у сфері виховання та освіти особистості, безперечним є той факт, що науково-дослідницька культура, яка присутня як елемент у кожному виді педагогічної культури (соціальна педагогіка, сімейна педагогіка, акмеологія, педагогіка вищої школи та ін.), забезпечує всі її досягнення, адже виступає фактором, що активізує їх розвитку, і є регулятором по відношенню до науково-дослідницьких теорій, що будуються. Таким чином, науково-дослідницька культура є не тільки складовою, а й необхідною частиною педагогічної культури [4, c. 36].

Отже, спираючись на все вищезазначене, можна дати наступне визначення науково-дослідницькій культурі педагога як особистісному явищу: це складна, динамічна якість особистості, що характеризує готовність педагога до вирішення педагогічних проблем засобами наукового пізнання, й що синкретично об’єднує в собі ціннісно-мотиваційний, когнітивний, емоційно-оцінюючий й діяльнісно-практичний компоненти.

Для того, щоб довести необхідність розвитку дослідницьких умінь та формування науково-дослідницької культури студентів ми провели локальне дослідження на базі Ізмаїльського державного гуманітарного університету серед майбутніх педагогів 2-4 курсів факультету іноземних мов, мета якого – визначити готовність студентів до науково-дослідницької діяльності, визначити рівень вже існуючих навичок проведення такої роботи та простежити динаміку розвитку вмінь та навичок у даній діяльності /Таблиця 1/.

Перш за все, ми вважаємо важливим визначити як розуміють студенти такі поняття, як: інноваційна діяльність, творча та науково-дослідницька діяльність. Результати опитування показали, що 68% студентів 2-3 курсів не мають уявлення, що таке «інноваційна діяльність», на четвертому курсі ситуація значно поліпшується і негативні результати показали 17% студентів.

Не легким завданням виявилося й дати визначення поняттям «творча діяльність» та «науково-дослідницька діяльність». Багато студентів тлумачать «творчість» у дуже вузькому значенні і пов’язують її лише з мистецтвом. Загалом, 54% студентів змогли коректно розкрити ці поняття.

Отримані результати доводять, що, перш за все, студентам слід приділяти увагу на теоретичні поняття, ґрунтовно вивчати їх зміст та структуру, а потім переходити до формування практичних навичок, адже теоретичні знання є запорукою вдалого проведення практичної діяльності і вони значно її полегшують.

Не менш цікавими виявилися результати іншого анкетування, яке було проведено серед студентів 3-4 курсів, у якому вони мали визначити свій рівень дослідницької підготовки (низький, середній, високий). Результати анкетування щодо визначення студентами рівня своєї дослідницької підготовки наведено у Діаграмі 1. Майбутнім педагогам були запропоновані твердження, наприклад: «Чи можете Ви визначити та сформувати сутність проблеми дослідження, її мету, об’єкти, предмет?», «Якими методами дослідження ви володієте та як ви оцінюєте свої вміння їх використовувати?», які вони мали оцінити за десятибальною шкалою. Дослідження виявило, що 41% третьокурсників та 58% четвертокурсників визначили свій рівень підготовки до науково-дослідницької діяльності як середній, а інші – як високий.

За результатами проведеного нами дослідження можна зробити висновок, що студенти у значній мірі підготовлені до проведення науково-дослідницької роботи та володіють базовими уміннями й навичками цього виду діяльності, а також багато студентів виявляють свою зацікавленість та бажання приймати активну участь у проведенні дослідницької роботи.

Тобто, науково-дослідницька діяльність та науково-дослідницька культура педагога, як самостійна підсистема, що має свій предмет дослідження й свої методи дослідження, сьогодні інтенсивно збагачується ідеями глобалістики й синергетики, інформатизації та комп’ютерізації, методами математичної статистики, формальної логіки,сучасними філософськими, психологічними, соціологічними, культурологічними, етичними ідеями, методами, засобами, технологіями. Завдяки цьому формується новий стиль наукового мислення й наукової діяльності в педагогіці, а також новий образ науково-дослідницької культури – педагогічного співтовариства.

Перспективи подальшого наукового пошуку ми пов’язуємо з поглибленням наукових уявлень про феномен «науково-дослідницька культура» майбутніх педагогів у вищих навчальних закладах, адже це актуалізує проблемне поле сучасної вітчизняної педагогіки вищої школи.

Література:

1. Соловей М.І. Методологія та технологія науково-педагогічних досліджень: [посібник для студентів вищих навчальних закладів]/ М.І.Солове, Є.С.Спіцин, В.В.Кудіна. – К.: Ленвіт, 2009. – 192 с.

2. Уйсімбаєва Н.В. Науково-дослідницька діяльність майбутнього фахівця // Наукові записки. – 2010. - № 88. – С.243-246.

3. Князян М.О. Система формування самостійно-дослідницької діяльності майбутніх учителів іноземних мов у процесі ступеневої підготовки: Дис. …докт.пед.наук: 13.00.04 / Ізмаїльський державний гуманітарний університет. – Ізмаїл, 2006. – 391 с.

4. Климова Т.Е. Развитие научно-исследовательской культуры учителя: Дис. …докт.пед.наук: 13.00.01 / Оренбургский государственный педагогический университет. – Оренбург, 2001. – 307 с.

5. Туркот Т.І. Педагогіка вищої школи: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Кондор, 2011. – 628 с.

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, доцент

Рябушко Світлана Олексіївна