ПРОБЛЕМИ ПРОФЕСІЙНО НАПРАВЛЕНОЇ ПІДГОТОВКИ ВИКЛАДАЧІВ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ.

У статті досліджуються проблеми професійної підготовки викладачів іноземної мови у Вищих навчальних закладах.

Ключові слова: викладач іноземної мови, професійна підготовка викладачів іноземної мови, професійна компетентність.

На сучасному етапі соціально-економічного розвитку суспільства іноземна мова перетворюється в інструмент, який дає змогу особам, які володіють іноземними мовами краще орієнтуватися в навколишньому середовищі, успішно виконувати професійні ролі.

Проблема підготовки вчителя іноземних мов в даний час ставиться з особливою гостротою, оскільки в світі змінився соціокультурний контекст вивчення іноземних мов. Стало можливим залучення в безпосереднє, так і в опосередковане (через Інтернет) спілкування великої кількості людей різних переконань, інтересів, віку, професій, що зумовило посилення мотивації до вивчення мов міжнародного спілкування.

Сучасна мовна освіта стала іншою, для неї характерно: міждисциплінарна інтеграція, багаторівневість, варіативність, орієнтація на міжкультурний аспект оволодіння іноземною мовою.

Крім того, змінилися сфера та види професійної діяльності вчителя іноземних мов.

З огляду на це не менш важливим та актуальним завданням є професійна підготовка викладацького складу вищої школи, зокрема викладачів іноземних мов. Оволодіння іноземними мовами є джерелом взаємного збагачення, взаєморозуміння і співробітництва, сприяє спілкуванню і взаємодії, відкриває можливості професійної мобільності, працевлаштування,освіти і доступу до інформації. В сучасних умовах різко підвищується суспільна потреба у фахівцях, які добре володіли б іноземними мовами як засобом міжкультурного спілкування. Розширення міжнародних зв’язків між країнами, в тому числі й України, вимагає перегляду усталених поглядів на систему підготовки викладачів іноземних мов.

Метою статті є розкрити основні проблеми професійної підготовки викладачів іноземних мов у вищих навчальних закладах та дізнатися, на що слід звернути особливу увагу при підготовці майбутнього компетентного вчителя.

Теорію й практику підготовки майбутнього викладача іноземної мови визначають зараз два основні параметри: мовна політика і характерне для неї «міжкультурне вимірювання». Для підготовки викладачів іноземної мови характерна загальнотеоретична та загальномовна направленість. Педагогічна направленість як правило відсутня у підручниках з іноземної мови. Таке становище на наш погляд можна пояснити наступними причинами: по-перше це більшою традиційністю освіти викладачів, а по-друге більшою комплексністю професії викладача іноземної мови. Традиційно мається на увазі, що опанувавши класичний перелік філологічних дисциплін, оволодівши іноземною мовою та пройшовши курс методики, випускник буде повністю підготований до виконання своїх професійних обов’язків. Проте, на нашу думку одного лише курсу методики (значною мірою теоретичного) та проведення кількох уроків у рамках практики у школі недостатньо для того, щоб вважати випускника вишу достатньо підготованим до професійної діяльності.

Для вирішення даної проблеми необхідно звернути увагу на співвідношення теоретичної та практичної підготовки, а також співвідношення загальної та професійної підготовки. Разом з тим необхідно враховувати те, що потребою сьогодення є висока професійна мобільність і тому професійно направлені завдання повинні відігравати провідну роль у розмовній практиці в

цілому і ні в якому разі не обмежуватися тільки темами вузького тематики.

Зробивши огляд літературних джерел можна зробити висновок,що спочатку при підготовці викладачів провідну роль відігравали філологічні дисципліни, вивчення мови здійснювалось на основі письмового тексту. Знання іноземних мов, як засобу комунікації було прерогативою еліти. Пізніше зростає роль мовної практики; на сьогоднішній день існує масова потреба в мові, як засобу комунікації, в викладанні мови переважає комунікативна спрямованість, що зумовлена глобалізацією економіки. В розвинутих країнах знання іноземних мов стає масовим.

Але саме дослідження викладання і вивчення мов повинно визначати зміст освіти майбутніх викладачів. При цьому основним критерієм підготовки є не тільки об’єм знань, а й сформованість викладацької компетенції. Існує багато спроб визначення необхідних компетенції і їх класифікації. Вчений В.Д. Веблер виділяє три групи компетенції викладача:

1. особистісна компетенція (здатність до самоорганізації, визначення власної ролі та здатність навчатися на власних помилках)

2. соціальна компетенція

3. професійно-дидактична (використання засобів навчання, компетенція оцінювання, компетенція в області планування)

Сучасна педагогіка також досліджує структуру професійної компетентності й виділяє наступні її види:

• Спеціальна - у галузі дисципліни, що викладається;

• Методична - у галузі засобів формування знань, умінь і навичок;

• Психолого-педагогічна - у сфері навчання;

• Диференційовано-педагогічна - у галузі мотивів, здібностей

• Диференційовано-педагогічна у галузі мотивів, здібностей, спрямованості тих, кого навчають;

• Аутопсихологічна - рефлексія педагогічної діяльності;

• Загальнокультурна;

• Валеологічна;

• Комунікативна;

• Діагностична;

• Соціальна;

• Особистісна;

• Компетенція у сфері інформаційних технологій.

На нашу думку вищеподаний перелік видів педагогічних компетенцій мають бути характерними для педагогічної компетентності будь-якого викладача. Разом з тим, їх можна застосувати до викладачів іноземних мов.

Втім, особливості педагогічної культури викладача саме іноземної мови визначаються специфікою професійної діяльності та власне фахового предмета.

Для того щоб стати кваліфікованими педагогами - студенти, насамперед, повинні усвідомлювати свій власний досвід у вивченні іноземної мови. Як показує власний досвід дуже часто молоді спеціалісти у своїй роботі використовують позитивний приклад викладання, який їм подали власні викладачі.

Професійна й педагогічна компетентність стали предметом активного дослідження науковців лише з 90-х років минулого століття, що пов'язано, насамперед з визнанням у провідних країнах світу (США, країни західної Європи) значної ефективності компетентнісного підходу у загальній і професійній освіті.

На сьогоднішній день актуальними проблемами у підготовці майбутніх викладачів іноземної мови є необхідність навчити студентів:

- Швидко актуалізувати й відтворювати потрібну інформацію;

- Самостійно шукати нову інформацію з різних джерел;

- Вміти користуватися інформаційно-комунікативними технології;

- Користуватися різноманітною довідковою літературою;

- Працювати з схемами, таблицями, картинами;

- Знати й застосовувати прийоми швидкого читання;

- Використовувати прийоми розуміння тексту;

- Досконало застосовувати загально мовленнєві вміння й навички

Але, нажаль, гостро постають проблеми, з якими ми стикаємося, при підготовці майбутніх фахівців – викладачів іноземних мов. А саме:

Недостатній рівень комунікативної компетентності (відсутність спілкування з носіями мови, що вивчається)

Недостатньо якісний методичний рівень вітчизняних підручників для вивчення іноземних мов

Недостатньо розвинені вміння методично правильно добирати засоби навчання серед великої кількості.

відсутність доступної можливості обмінюватися досвідом з іноземними колегами.

Основною рисою викладача є його здатність бути «порадником»,

що передбачає:

1) здатність абстрагуватися від власних нормативних уявлень про вивчення

мови;

2) здатність сприймати учня в ролі суб’єкта навчання й приймати вибрані ним

шляхи навчання;

3) здатність наочно й доступно пояснити можливі «шляхи» вивчення іноземної мови (автентичність, транспарентність, конкретність).

Отже, розглянувши основні проблеми, що виникають у процесі професійної підготовки майбутніх викладачів іноземних мов, слід зазначити, що процес навчання їх здійснюється в руслі культурологічного, лінгвістичного, лінгвокраєзнавчого, комунікативного і ситуативно-тематичного підходів. Це висуває ряд важливих вимог до педагога у сфері іноземної мови, а саме - бути джерелом достовірних і коректних знань з предмету, носієм іншомовної культури, організатором продуктивної ситуативно-тематичної комунікації, що призводить до розвитку і виховання особистості студентів в цілому і дозволяє виховати гармонійно розвиненого, комунікабельного та компетентного фахівця.

Література:

1.Будько А.Ф., Леонтьева Т.Л.. Проблемы профессионально ориентированного обучения иностранному языку в языковом вузе. / Методика обучения иностранным языкам в системе непрерывного образования.- Минск: Вышэйшая школа, 1991.

2. Зимняя И.А. Социально-профессиональная компетентность как целостный результат профессионального образования./ проблемы качества образования. Кн. 2.- Москва; Уфа: Исслед. Центр проблем качества подготовки специалистов,2005.

3. Исаев И.Ф. Профессионально - педагогическая культура преподавателя высшей школы: Воспитательный аспект./Исаев И.Ф. - Москва: Издательский центр Академия, 2004.- 208с.- ISBN 5-7695-0901-5.

4.Равен Джон. Компетентность в современном обществе/. Выявление, развитие и реализация: пер. с англ.- Москва: Когнито-центр,2002.-394с.

5.Саломатов К.И. О системе профессионально-педагогической подготовки учителя иностранного языка ./ Методы обучения иноязычной речи. Минск-, Вышэйшая школа, 1971.-189-202с.