МІЖНАРОДНІ КОНВЕНЦІЇ ПРО ХІМІЧНУ БЕЗПЕКУ: ДОСВІД ВПРОВАДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

Україна ще в перші роки після проголошення незалежності в 1991 р., керуючись основними ідеями і принципами, задекларованими Конференцією ООН з довкілля і розвитку (1992 р., Ріо-де-Жанейро) (United Nations Conference on Environment and Development – UNCED), заявила про свій намір здійснити перехід до стійкого розвитку, при якому забезпечується збалансоване вирішення багатьох природоохоронних проблем, зокрема, у сфері поводження з хімічними речовинами і відходів.

Україна визнає пріоритет міжнародного права та обов'язковість виконання міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надається парламентом. У такий спосіб ці міжнародні документи, відповідно до Конституції України, стають частиною національного законодавства.

Базельска конвенція про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх видаленням (Basel Convention on the Control of Transboundary Movements of Hazardous Wastes and their Disposal) була прийнята 22 березня 1989 року 116 державами, що брали участь в роботі Конференції повноважних представників для ухвалення Глобальної конвенції про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів і їх видаленням [1].

Україна приєдналась до Базельскої конвенції 8 жовтня 1999 р.

Відповідно до Базельскої конвенції, розвинені країни зобов’язані забезпечити, знешкодження небезпечних відходів екологічно обґрунтованим способом.

Базельська конвенція втілила нові норми, правила і процедури в закон, регулюючий перевезення і видалення небезпечних відходів на міжнародному і національному рівнях. У цій якості даний договір являється свідоцтвом наміру міжнародного співтовариства колективно розв'язати цю глобальну екологічну проблему. Таким чином, була створена регламентаційна система моніторингу і контролю за транскордонним перевезенням небезпечних відходів, яке знаходить своє віддзеркалення у всьому тексті Конвенції.

Кожна держава, що є стороною Базельської конвенції, несе на собі всі зобов'язання по цій Конвенції і зобов'язана прийняти відповідне національне законодавство для виконання вимог Конвенції.

Серед міжнародних угод, пов'язаних із обігом та регламентуванням особливо небезпечних хімічних речовин, потрібно відзначити Роттердамську конвенцію про процедуру попередньої обґрунтованої згоди відносно окремих небезпечних хімічних речовин та пестицидів у міжнародній торгівлі (Rotterdam Convention on the Prior Informed Consent Procedure for Certain Hazardous Chemicals and Pesticides inHazardous Chemicals and Pesticides in International Trade). Україна приєдналася до неї згідно із Законом України від 26 вересня 2002 р.

Роттердамська конвенція про заздалегідь обґрунтовану згоду обговорювалася в середині 1990–х років і була прийнята 10 вересня 1998 р. (набрала чинності 24 лютого 2004 р.) [2]. Ця угода визначає список речовин, які були заборонені або обіг яких серйозно обмежені принаймні в двох регіонах. Відповідно до конвенції, перш ніж будь-яке підприємство в країні, що є Стороною Конвенції, зможе експортувати хімічну речовину із списку Конвенції в третю країну, воно повинне заздалегідь повідомити уряд цієї країни, який потім може відмовитися від ввезення даної речовини.

Для невідкладного вирішення однієї з ключових і болючих проблем хімічної безпеки в країні – проблеми непридатних пестицидів - в вересні 2007 р. Україна ратифікувала Стокгольмську конвенцію про стійкі органічні забруднювачі (Stockholm Convention on Persistent Organic Pollutants – прийнята 22 травня 2001 р., на брала чинності 17 травня 2004 р.) [3] і підготувала Національний план виконання Стокгольмської конвенції про СОЗ ще в 2006 р.

Стокгольмська Конвенція про стійкі органічні забруднювачі була прийнята та відкрита для підписання на Конференції повноважних представників, що проходила у Стокгольмі 22-23 травня 2001 року. Підписана Україною 23 травня 2001 року. Конвенція передбачає для країн-учасниць виконання основних зобов’язань: 1) заборона та/або здійснення заходів, що є необхідними для ліквідації виробництва та використання, а також імпорту/експорту наступних речовин: альдрин, хлордан, дильдрин, ендрин, гептахлор, гексахлорбензол, мірекс, токсафен, поліхлоровані дифеніли (ПХД); 2) обмеження виробництва/використання ДДТ та поліхлорованих дифенілів, екологічно безпечне видалення ПХД не пізніше 2028 року; 3) розробка плану дій та національної стратегії щодо зменшення або ліквідації викидів СОЗ в результаті їх ненавмисного утворення: поліхлорованих дибензо-n-диоксинів та дибензофуранів (ПХДД/Ф); гексахлорбензолу (ГХБ); поліхлорованих дифенілів (ПХД); 4) сприяння впровадженню найкращих наявних методів у сфері охорони довкілля щодо зменшення або ліквідації викидів СОЗ тими джерелами, які вже існують або будуть створені у майбутньому.

З часу ратифікації зазначених конвенцій Україна взяла курс на втілення в життя їх положень та приведення до заявлених високих стандартів відповідні сфери суспільних відносин.

Серед заходів, які першочергово пропонувалося провести на найвищому рівні, слід відмітити:

1. Приведення положень діючого законодавства, зокрема законів України «Про відходи» (1998 р.), «Про пестициди та агрохімікати» (1995 р.), у відповідність до міжнародних документів та законодавчих актів з питань поводження з відходами розвинених країн та ЄС.

2. Ратифікація Протоколу про відповідальність та компенсації до Базельської конвенції, а також забезпечення ефективності виконання Базельської конвенції про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх видаленням.

3. Впровадження системи інтегрованих дозволів на викиди і скиди забруднюючих речовин, розміщення відходів.

4. Забезпечення створення умов для недопущення потрапляння в країну препаратів небезпечних для здоров’я людини і навколишнього середовища на законодавчому рівні [4, 32].

На сьогодні, зазначені заходи не знайшли свого втілення в реальність, а приведення законодавства до стандартів конвенцій призвело до значного розходження між реальним станом речей в країні та задекларованими принципами.

Наступною сферою управління хімічними речовинами, яка підлягає упорядкуванню, окрім законодавчо-правової бази, є регламентація обігу хімічних речовин, реєстрація, створення бази даних, оцінка небезпечності і поширення інформації з цих питань. Так, на виконання цього етапу щорічно Мінприроди видає Перелік дозволених до використання в сільському господарстві пестицидів і агрохімікатів, а разом із Комітетом з питань гігієнічного регламентування МОЗ України - інформаційний бюлетень "Нові пестициди: токсиколого-гігієнічні характеристики, нормативи і регламенти, заходи безпеки". Крім того Комітетом ведеться потужна робота по перегляду та приведенню до вимог сьогодення гігієнічних нормативів, регламентів, методів контролю, тощо.  

Політика держави, спрямована на зниження ризиків від хімічних речовин, є третьою складовою управління і включає удосконалення процедури ліцензування, видачі дозволів, введення квот і штрафів на викиди шкідливих речовин в атмосферу тощо, а також проведення контролю за дотриманням ліцензійних умов, норм, правил, стандартів і регламентів. На сьогодні цими питаннями безпосередньо займаються уповноважені урядом служби: екологічна інспекція, санітарно-епідеміологічна служба, органи ветеринарної медицини тощо.

Ще один напрямок роботи із втілення міжнародних конвенцій пов'язаний з діяльністю Міністерства з надзвичайних ситуацій і охоплює комплекс попереджувальних і поточних заходів, що здійснюються за умов  виникнення екстремальних випадків, а також моніторинг нещасних випадків і аварій.
Україна володіє науково-технічним потенціалом, але великою проблемою є відсутність сучасних технологій з утилізації відходів і, насамперед, непридатних пестицидів, яких в Україні накопичилось понад 15 тисяч тонн.

Таким чином, слід констатувати, що Україна будучи стороною «трьох хімічних конвенцій»: Базельскої конвенції про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх видаленням, Роттердамської конвенції про процедуру попередньої обґрунтованої згоди відносно окремих небезпечних хімічних речовин та пестицидів у міжнародній торгівлі та Стокгольмської конвенції про стійкі органічні забруднювачі, не здатна в повній мірі виконувати взяті на себе зобов’язання та запровадити в країні національне законодавство у сфері забезпечення хімічної безпеки.

На мою думку, головною проблемою щодо виконання положень міжнародних конвенцій є відсутність єдиної уніфікованої методології оцінки ризиків, і наявність лише методичних підходів і критеріїв на національному рівні, залежність України від імпорту окремих хімічних речовин, а також відсутність фінансування та заходів не фінансового стимулювання діяльності у сфері розробки новітніх технологій.

Крім того, недостатність фінансування національних органів Роттердамської конвенції не дає змоги брати участь у деяких важливих міжнародних (о. Балі, 2010 рік) та регіональних (Словаччина, 2010 рік) семінарах з питань посилення співробітництва і координації імплементації Базельської, Роттердамської і Стокгольмської конвенцій.

Єдиною силою, яка неухильно тримається курсу вдосконалення системи управління в сфері забезпечення хімічної безпеки в Україні та дотримання нею взятих на себе зобов’язань, є громадянське суспільство.

Роль громадськості у виконанні вищевикладених рекомендацій важко переоцінити. На сьогодні визнано, що об'єднання громадян для захисту суспільних інтересів є важливою частиною громадянського суспільства і можуть грати значну роль в діяльності, пов'язаній з охороною довкілля і здоров'я. Безспірною також є теза про те, що уряд і органи самоврядності, що працюють окремо від громадянського суспільства, не в змозі вирішити основні проблеми, що виникають у сфері гігієни довкілля.

Не можна заперечувати, що громадянське суспільство в Україні ще не повністю сформоване, але людей з активною громадянського позицією стає все більше. Неурядові екологічні організації в Україні мають різносторонні напрями роботи. Головні з них: екологічна освіта і виховання екологічної культури в суспільстві; суспільний контроль, в першу чергу, за діями місцевої влади і уряду, за дотриманням природоохоронного законодавства, організація суспільного тиску на його порушників, допомога населенню в забезпеченні права людини на чисте довкілля і здоров'я; участь в розробці законодавчо-нормативних документів у сфері охорони довкілля і здоров’я.

Так, найбільш помітними заходами, спрямованими на впровадження положень міжнародних конвенцій в національне законодавство, останнього часу були:

• Міжнародна нарада «Підвищення ролі громадянського суспільства у виконанні Базельської, Роттердамської і Стокгольмської конвенцій», яка відбулася 23–25 серпня 2011 року в Москві (Росія).

У роботі Наради взяли участь представники державних органів управління в області охорони природи і неурядові організації з Азербайджанської Республіки, Республіки Білорусь, Республіки Вірменія, Республіки Казахстан, Киргизськой Республіки, Республіки Молдова, Російської Федерації і України.

• Міжнародна експертна конференція з питань хімічної безпеки та Роттердамської конвенції, яка відбувалася 29 березня 2012 року в ДУ «Інститут медицини праці Національної академії медичних наук України» (м. Київ, Україна).

Організаторами конференції виступили Всеукраїнська екологічна громадська організація «МАМА-86» спільно з міжнародною мережею неурядових організацій «Жінки у Європі за спільне майбутнє» (WECF) при сприянні Міністерства екології та природних ресурсів України, ДУ «Інститут медицини праці Національної академії медичних наук України» при підтримці Міністерства екології, сталого розвитку, транспорту та житлового будівництва Франції.

Результатом роботи Міжнародної експертної конференції з питань хімічної безпеки та Роттердамської конвенції стала Резолюція та Заклик до дій, які містять конкретні висновки щодо стану використання окремих хімічних речовин на території країн учасниць конвенції, а також рекомендації, як національного, так і міжнародного рівнів, щодо вдосконалення системи хімічної безпеки.

Література:

1. http://www.basel.int/text/documents.html

2. http://www.pic.int/home.php?type=t&id=63&sid=17

3. http://chm.pops.int/Convention/tabid/54/language/en-S/Default.aspx#convtext

4. Отчет по проекту: Управление обращением с химическими веществами и осуществление СПМРХВ в Украине в 2006 – 2008 гг. Организация-исполнитель – МАМА-86-Харьков. Киев – 2009, 78 с.

5. Состоялось совещание «Повышение роли гражданского общества в выполнении Базельской, Роттердамской и Стокгольмской конвенций» // http://www.cip-pops.ru/index.php?option=com_content&;view=section&layout=blog&id=2&Itemid=44&lang=ru

Науковий керівник: д.ю.н., доцент кафедри історії держави і права

Лозо В’ячеслав Іванович