ОСОБИСТІСТЬ ПЕДАГОГА І ЯКІСТЬ ВИКЛАДАННЯ У ВИЩІЙ ШКОЛІ

Процеси реформування вищої освіти, що відбувається в українському освітянському просторі, актуалізують проблему більш детального і поглибленого вивчення поведінкових, індивідуально-психологічних, мотиваційних, пізнавальних складових навчання у вищій школі . Дослідники проблематики визначяють шляхи формування у майбутнього фахівця активної діяльнісної позиції в процесі навчання, яка сприяє становленню досвіду цілісного системного бачення професійної діяльності, системної дії в ній, вирішення нових проблем.

Центральною фігурою, яка реалізує на практиці визначене завдання, є педагог. Його головними задачами виступають: навчити студента пізнавати, навчатися, само реалізуватися в соціально-професійному просторі. Сучасному викладачеві вищої школи разом з фундаментальними і глибокими знаннями свого предмету потрібні для якісної роботи доволі грунтовні психологічні і педагогічні знання, досконале володіння якими дозволяє йому не тільки розуміти основні теоретико-педагогічні проблеми, але й використовувати різноманітні інноваційні педагогічні технології. Саме це надає викладачеві можливість не тільки передавати студентм знання і наукову інформацію, але і сприяти самостійному засвоєнню знань, науковій творчості, формуванню компетенцій у них.

Акцентуємо увагу на тому, що вимоги до якостей викладача обумовлені саме вимогами до фахівця, який формується в процесі навчання студентів. Більшість авторів наукових досліджень проблеми якостей, які потрібні викладачеві вищої школи, виділяють дві головні складові: особистість викладача і його професіоналізм (С.Я. Батишев, Є.Ф. Зеєр, Г. О. Головченко, В. Гриненко, Е.А. Клімов, В. Г. Кремень, Н.В. Кузьміна, А.К. Маркова, С. М. Ніколаєнко, В.Е. Радіонов, Е.Є. Смірнова, Г.В. Суходольский, Н.Ф.Тализіна і ін.). В роботах підкреслюється, що одним з важливих принципів сучасної педагогіки є педагогічна взаємодія, в основі якої лежить спільна робота суб’єктів навчального процесу, чіткими параметрами якого є взаємовідносини, взаємосприйняття. Встановлення такої ефективної системи веде до формування у студентів активного прагнення до оволодіння інформацією, знижується страх неправильної відповіді і закріплюються довірчі стосунки з викладачем, у студентській аудиторії стає пануючим позитивний клімат творчої роботи.

Практичне створення такого клімату базується на відкритості і атмосфері довіри викладача до тих, хто навчається, умінні педагога чітко формулювати цілі, які повинні бути зрозумілими для студентів, мотивуванні їх внутрішні ресурсів до прагнення отримати нові знання. Неабияке значення для викладацької роботи має сформована у студентів впевненість в тому, що досвід професіонала-викладача дозволяє вирішувати різноманітні проблеми їх пізнавальної діяльності. Любі коливання емоційного настрою групи при навчанні повинні уміло сприйматися, усвідомлюватись педагогом і відповідним чином у вигляді зворотного зв’язку рефлексивно продемонствовані за допомогою динаміки дій і на рівні афективної сфери. Саме емпатичність викладача в педагогічному спілкуванні зі студентами, вкладування власної душі при викладанні учбових дисциплін дозволяє формувати співзвуччя душ з тими, хто навчається. Для цього викладачу треба уміло володіти педагогічним тактом - формою реалізації педагогічної моралі в своїй поведінці, в якій співпадають думка і дія. Такт є моральною стороною поведінки, що включає передбачення усіх об'єктивних наслідків вчинку і суб'єктивного його сприйняття, у ньому проявляється пошук найбільш раціонального і менш складного шляху до мети.

Обов’язковими чинниками забезпечення якості викладання є оволодіння педагогом конкретними прийомами, способами, технікою та засобами педагогічної діяльності. На основі цього, при розвинутому умінні викладача підбирати яскраві факти, пізнавальні матеріали, цікаво подавати і пояснювати їх, викладати вільно, цікаво, точно і лаконічно, студентами позитивно саприймається навчальний матеріал. Необхідно враховувати, що кожен студент - це особа зі своїми індивідуальними особливостями. І тут важливим моментом є знання викладачем ціннісних орієнтацій студентів, їх ідеалів, потреб, інтересів, рівнів домагань, спрямованості і індивідуальної своєрідності кожного із студентів. Якість викладацької діяльності значно зростає в умовах постійного самовдосконалення педагогом своїх комунікативних умінь. Це виражається в його умінні сприймати і визначати особливості внутрішнього світу тих, кого педагог навчає, їх характер, темперамент.

Серед студентів в останній час значно виріс попит на неординарну особу викладача - дослідника, педагога і практика в одній особі, в той же час, живої і не байдужої до проблем молоді людини. Іншими словами, викладач має бути яскравою індивідуальністю, з почуттям гумору, відповідальним, дисциплінованим, інтелігентним, таким, який має харизму. Швидше за все, і найсильніше на неї працює поєднання трьох елементів : компетентності в науці, любові і поваги до студентів і природності поведінки. Але кожному викладачеві треба пам’ятати, що якщо педагог навіть значно імпонує студентові, він не в змозі утримувати їх увагу надто тривалий час, якщо не уміє зацікавлювати своїм предметом, своїм стилем викладаня. Викладач привертає увагу і посилює пізнавальну активність студентів завдяки умілому використанню свого мовного ресурсу: зрозуміла, захоплююча, чітка, лаконічна, однозначна, емоційно забарвлена мова, її оптимальний темп, тембр голосу, смислові паузи. У викладацькій роботі вирішальне значення має при розумінні, мисленні і запам'ятовуванні інформації студентами тактика правильного вибору викладачем форми подачі учбового матеріалу. Треба розуміти, що кожна лекція, семінарське, практичне заняття, які проводяться викладачем при умові володіння їм чіткою дикцією і спокійним гучним голосом підвищують цікавість студентів до вивчаємої проблеми.

Однією з позитивних складових, яка впливає на викладання є загальна ерудованість педагога. Начитаність і різнобічні знання педагога повинні вражати і одночасно надихати студентів на отримання більшої кількості інформації в цілому і по певному предмету зокрема. Дуже цікаво слухати викладача, який приводять величезну кількість різноманітних прикладів, розказуючм різні ситуації, які відбувалися у зв'язку з подіями або людьми, про яких йде мова на лекції чи іншому занятті.

Уміле створення викладачем атмосфери довіри і невимушеності в студентській аудиторії під час зайнять можливе при умові забезпечення чіткого зв’язку з нею (аудиторією). Така ситуація досягаєть за рахунок використання невеликих пауз під час лекцій, інших занять, коли студент відпочиває від тривалої напруженої творчої роботи, написанні конспекту, а викладач може вести розповідь про щось цікаве або забавне. Завдяки цьому студенти на неформальному рівні отримують інформацію про наявність почуття гумору у викладача, чим значно знижується соціально-психологічний бар’єр міжособистісного педагогічного спілкування.

Важливим є навички реалізації педагогом свого уміння добувати потрібну важливу і цікаву інформацію, відкидати непотрібну, створювати чітку систему знань, потрібних студентові.

У якості висновку із сказаного, можна константувати, що викладач в очах студента повинен виглядати цікавою особистістю, постійно невимушено демонструючі власну комунікабельність, товаристськість, природнисть, ерудованість, професіоналізм, небайдужість до проблем студента і до власної педагогічної діяльності, в кожному сказаному слові якого повинна бути присутньою пристрасть і бажання навчити студента всьому, що він знає сам. Всі визначені уміння і навички педагога, які реалізуються у викладанні, грунтується на науковій, практичній і психолого-педагогической підготовці, що включає знання основ світової культури, гуманістичних особових якостей, відповідальності за результати власної діяльності, мотивації до самоудосконалення. Для успішного виконання усіх видів викладацької діяльності, педагогу необхідно мати певні дидактичні, академічні, перцептивні, мовні, організаційні, авторитарні, комунікативні, прогностичні здібності. Але на першому місці в ряду здібностей викладача стоять його розумові здібності.

Уміння і розвинуті навички педагогічної взаємодії, встановлення міжособових стосунків із студентами з’являються тільки в результаті розвитку у викладача широкого кругозору, загальної ерудиції, компетенції в різних областях соціальної, культурної, наукової, технічної інформації, на основі якої і формується творча, духовно багата особа, що притягає молодь. Головною метою професійної викладацької діяльності такого педагога є створення оптимальних умов для виховання у майбутніх фахівців гнучкого і багатогранного мислення, потреби саморозвитку, уміння вчитися, творчої самореалізації, адаптації та трансформації у професійну діяльність.

Література

1. Вища освіта України та Болонський процес. Навч. посібник. / За ред. В.Г. Кременя. – Тернопіль: Навчальна книга. Богдан, 2004. – 384 с.

2. Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи. Підручник. К., 20062.

3. Гриненко В. Професійне навчання вищих керівних кадрів для державної служби в зарубіжних країнах // Вісник Національної академії державного управління. - 2005. – № 3. – С.162-169.

4. Кремень В. Г. Інформаційне середовище як умова нового буття / В. Г. Кремень // Інформаційно-телекомунікаційні технології в сучасній освіті: досвід, проблеми, перспективи : зб. наук. праць. Частина 1. – Львів : ЛДУ БЖД, 2009. – С. 3–6.

5. Кузьмінський А.І. Педагогіка вищої школи: Навчальний посібник.-К.: Знання,2005.-486с.(Вища освіта 21-го століття).

6. Ніколаєнко С. М. Якість вищої освіти в Україні: Погляд в майбутнє // Вища школа. – 2006. – №2. – С. 3-22.

7. Педагогічна майстерність : [підручник] / [І. А. Зязюн, Л. В. Крамущенко та ін. ] – [2-ге видання]. – К. : Вища шк., 2004. – 442 с.

8. Слєпкань З.І. Наукові засади педагогічного процесу у вищій школі. Навч. посібник.- К.: Вища школа, 2005.