Психологічні особливості розвитку та розкриття творчихздібностей у дорослому віці

Проблема формування творчої особистості, реалізації її природних нахилів і здібностей – одне з актуальних питань сучасної психології. Процеси, які відбуваються в нашому сьогоденні, актуалізують потребу в новому типі особистості, здатної самостійно приймати рішення, здійснювати свій вибір усвідомлено, нетрадиційно вирішувати необхідні питання, швидко адаптуватися до мінливих умов, створювати щось нове. У зв’язку з цим зростає значущість психологічних досліджень, спрямованих на вивчення сутності творчого потенціалу особистості у дорослому віці, визначення можливостей і умов його розвитку.

Психологія дорослої особистості є одним з найменш розроблених розділів у віковій психології.

По визначенню Д. І. Фельдштейна, життя дорослої людини - це рух, зміна, розвиток. На сьогоднішній день сучасна людина не тільки має нові можливості вибору, новий рівень самосвідомості, але і завдання, що повстали зараз на рубежі тисячоліття, вимагають від особистості подальшого розвитку в контексті розгортання міжособистісних взаємин, поглиблення самовизначення, «загального дорослішання». А постійно зростаючі можливості (обумовлені досягненнями науки, техніки, медицини, інформатизації й ін.) обумовлюють нову ситуацію розвитку дорослого, розширюючи рамки його життя [9].

Говорячи про особливості дорослого віку, А. А. Бодальов підкреслює, що для науки важливо простежити зв'язки між особливостями «акме» людини (вищий для кожної людини рівень у його розвитку, вершина його зрілості) і характером соціальної ситуації розвитку в цей період його життєвого шляху. Важливо зрозуміти роль самої людини в тім, якою буде вершина його життя, і коли вона явно в нього буде проглядатися [7].

В історії розвитку вікової психології як галузі психологічної науки характеристики дорослих людей виконували функції еталонів стосовно різних періодів росту, дозрівання й формування особистості в роки дитинства, отроцтва і юності.

Отже, дорослість розглядалася як стабільний період. Так, наприклад, французький психолог Е. Клапаред характеризував зрілість як стан психічної «скам'янілості», коли припиняється процес розвитку. Е. Ебінгауз, виділяючи в розвитку пам'яті три періоди, визначав вік 25-50 років як незмінний у відношенні даної психічної функції. Американський психолог У. Джемс припускав, що після 25 років дорослі не можуть придбати нові ідеї. Безкорислива допитливість проходить, розумові зв'язки встановлені, здатність до асиміляції вичерпана.

Узагальнюючи накопичені наукові дані про класифікації дорослого періоду життя, Б. Г. Ананьєв [1] показав розмаїтість підходів до вікової періодизації розвитку дорослої людини. Вікові межі дорослості визначаються комплексом соціальних і біологічних причин і залежать від конкретних соціально-економічних умов індивідуального розвитку людини. Тому в цей час границі цього періоду в умовах нашого суспільства становлять 17-18 років - нижня й 55 - для жінок, 60 років - для чоловіків - верхня. Нижня границя - є закінчення середньої школи й початок самостійного життя, а верхня границя дорослості визначається виходом на пенсію.

Період дорослості відрізняється від юнацького тим, що в ньому закінчується загально соматичний розвиток, досягає свого оптимуму фізичне й статеве дозрівання. Цей період є роками інтелектуальних досягнень. Ocобливе значення для розуміння розумової діяльності дорослих мають експериментальні дані про онтогенетичну еволюцію психофізіологічних функцій, оскільки останні, як підкреслював Б. Г.Ананьєв, «є властиво онтогенетичними феноменами» [1, с. 96].

Однак не тільки психофізіологічні функції характеризуються оптимумом продуктивності в період дорослості. При різних формах творчої активності найбільш високого рівня досягає інтелектуальна діяльність. У дослідженнях X. Лемана показані кульмінаційні моменти наукової творчості стосовні до 35-40 й 40-45 років життя. Середній максимум творчої активності для багатьох спеціальностей доводиться на 35-39 років. При цьому пік творчих здібностей проявляється до 30-34 років у таких науках, як математика, фізика, хімія. Видатні відкриття в багатьох галузях науки робляться найчастіше людьми яким трохи менше або більше 40 років, потім імовірність таких відкриттів з віком починає падати [3; 249]. Д. Пельц і Ф. Эндрюс приводять криву змін творчого потенціалу вчених з віком. Вони виявили піки наукової творчості в 30-34 роки, в 47 й 57 років. При цьому найбільш вираженої за критеріями наукового внеску, загальній корисності й чисельності публікацій є продуктивність в 47 років. Таким чином, період дорослості є найбільш продуктивним відносно вищих досягнень інтелекту [8].

Період дорослості - найбільш тривалий період онтогенезу. З огляду на багатовимірність процесу розвитку й гетерохронність досягнень у різних сферах, можна виділити безліч характеристик дорослості:

- новий характер розвитку, тепер у меншій ступені зв'язаний с фізичним ростом і швидким когнітивним удосконалюванням;

- здатність реагувати на зміни й успішно пристосовуватися до нових умов, позитивно реагувати протиріччя й труднощі;

- подолання залежності й здібність брати відповідальність за себе й інших;

- деякі риси характеру (твердість, розсудливість, надійність, чесність й уміння співчувати й ін.);

- соціальні й культурні орієнтири (ролі, відносини і т.д.) для визначення успішності й своєчасності розвитку в дорослості.

У теорії Е. Ериксона, зрілість - це вік «здійснення діянь», найбільш повний розквіт, коли людина стає тотожна самій собі [6]. Головні лінії розвитку людини середніх років - це генеративністъ, продуктивність, творення (відносно речей, дітей й ідей) і не напруженість, або - прагнення стати як можна кращим батьком, досягти високого рівня в своєї професії, бути небайдужим громадянином, вірним іншому, опорою близьким.

Б.Г. Ананьєв у своїй книзі «Людина як предмет пізнання» підкреслював, що психологія середнього віку - порівняно нова галузь вікової психології. Психологія зрілості виявилася на периферії психологічного пізнання. З одного боку, вона відтиснута підходами генетичної психології, для якої зрілість виступає лише як продукт і свого роду фінал індивідуально - психічного розвитку людини. З іншого боку, геронтологія аналізує зрілість як період, у якому зосереджені джерела процесів старіння. Проте дані з історії вивчення дорослості дозволили виділити явні онтогенетичні зрушення: прискорення процесів дозрівання й уповільнення процесів старіння, особливо в сфері інтелекту і особистості сучасної людини, що привело до розширення діапазону зрілості - з погляду її тривалості й потенціалу [2].

У період зрілості провідним типом діяльності є праця. З позиції акмеології уточнюється, що провідною діяльністю стає не просто включення в продуктивне життя суспільства (у самому широкому змісті цього поняття), але максимальна реалізація сутнісних сил людини в ході такої діяльності. Таким чином, мова йде про прагнення до вищих досягнень людини в різних областях - фізичної, моральної, інтелектуальної, професійної.

Із ціннісної сторони дорослість зв'язують із відтворенням і творчістю в системі суспільних діяльностей і творчістю у системі екзистенціальних цінностей.

Нормальна зріла особистість - це не особистість, позбавлена протиріч і труднощів, а особистість, здатна приймати, усвідомлювати й оцінювати ці протиріччя, продуктивно вирішувати їх у відповідності зі своїми найбільш загальними цілями й моральними ідеалами, що веде до нових стадій, щаблями розвитку.

Середній максимум творчої активності для багатьох спеціальностей спостерігається в 35 - 39 років. Однак у таких науках, як математика, фізика, хімія, пік творчих досягнень зафіксований до 30-34-літнього віку; у геологів, медиків - в 35- 39 років, а для філософії, психології, політики - трохи пізніше, між 40 й 55 роками.

Сучасні дослідження, у тому числі лонгітюдні, довели, що когнітивний розвиток у дорослих не закінчується, хоча немає повної згоди в питанні про те, які саме здібності дорослих змінюються і яким чином. Щоб охарактеризувати когнітивний розвиток після юності, одні теоретики використовують поняття «діалектичне» мислення й самостійно обрану позицію й відповідальність, маючи на увазі якісну перебудову інтелекту. Під діалектичною стадією в розвитку мислення розуміється здібність обмірковування протилежних думок і синтезування або інтегрування їх, інтеграції ідеального й реального. Інші дослідники говорять про поступове вдосконалювання й гнучке використання інтелекту для рішення усе більше складних завдань на різних вікових етапах, про здібність судження і міркування, про розвиток значеннєвих систем, що здобувають індивідуальний характер, тощо.

Крім збереження, відбувається якісне змінення структури інтелекту дорослої людини. Домінуюче місце займає узагальнення на словесному матеріалі. Нова можлива стадія розвитку інтелекту - здібність самому ставити проблеми, гідні іноді зусиль багатьох поколінь. Нове рішення старих завдань виявляється в більше широкому контексті відносин до себе з позицій суспільства, людства, характеризується здібністю до власних суджень і вмінням вибирати лінію поведінки, тобто розвитою індивідуальністю [5, с.52 - 60].

Підсумовуючи вищезазначене, можемо дійти висновку, що зрілість самий тривалий для більшості людей період життя. Хоча межі періоду зрілості не є достатньо тривалими, все ж тривалість зрілості становить більше чверті століття. Верхня границя зрілості залежить від індивідуальності людини й може відсуватися убік ще більшого віку. Зріла людина прагне займати ключове місце в суспільстві. Життєвий шлях людини в періоди юності, молодості, дорослості, зрілості й літньому віці, є цілісним процесом, у якому професійне самовизначення й розвиток є його невід'ємною частиною.

Література

1.Ананьев Б.Г. Дворяшина М.Д., Кудрявцева Н.А. Индивидуальное развитие и константность восприятия. – М., 1968.

2. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. Л., 1969.

3.Александрова М.Д. Проблемы социальной и психологической геронтологии. – Л., 1974.

4. Алпатов В.В. Проблемы долголетия человека; Проблемы долголетия. / Отв. Ред. В.В.Алпатов. – М., 1962.

5. Анцифирова Л.И. Психологические закономерности развития личности взрослого человека и проблема непрерывного образования. // Психология развития. Хрестоматия. СПб., 2001. С. 52 - 60.

7. Бодалёв А.А. Вершина в развитии взрослого человека: характеристики и условия достижения. М., 1998.

6. Эриксон Э. Детство и общество. СПб., 2000 с. 137.

8. Рыбалко Е.Ф. Психологические проблемы трудоспособности.// вестн. Ленингр. ун – та. Сер. Экономика. Философия. Право. – Л., 1983. – Вып. 1. - №5.

9. Фельдштейн Д.И. Хрестоматия по возрастной психологии. Сост.Л.М.Семенюк. Под ред. Д.И.Фельдштейна. – Издание 2 – е, дополненное. М.: Институт практической психологии. 1996. – 304с.

Науковий керівник: кандидат психологічних наук, доцен

Ткачук Тетяна Леонідівна