СОЦІОЛОГІЧНЕ ВИВЧЕННЯ МІЖЕТНІЧНОЇ ТОЛЕРАНТНОСТІ СЕРЕД ПІДЛІТКІВ

Проблема толерантності вивчалася у науковихдослідженнях з психології, філософії, педагогіки, соціології. Все ж насьогодні вона потребує подальшого детального вивчення в контексті формування позитивних міжетнічних стосунків серед української молоді. Проблема міжнаціональної толерантності (МТ) знаходиться у центрі уваги філософів, соціологів, психологів, педагогів.

В сучасній теорії наукового знання вже сформувалися передумови та накопичено певний досвід осмислення суті феномена "толерантність" і його особливого значення для молоді. Варто зазначити праці О.В. Швачко, де описується феномен толерантності як соціальної цінності та системи стосунків учнівської молоді, Ю.А. Іщенко, котрий досліджує толерантність з історико-філософських позицій, В.В. Присакара, котрий досліджує рівень МТ сучасної молоді. Загрози та форми трансформації толерантності в нетерпимість у контексті національної ідентичності розглядає Є. Більченко, причини та форми поширення міжетнічної нетерпимості в молодіжному середовищі досліджує І. Жданова. І все ж, зазначений перелік наукових джерел із цього питання, вивчення практики формування МТ свідчить про те, що багато питань, зокрема щодо підліткового середовища, залишаються недостатньо вивченими. Визнаючи значення і роль зазначених дослідників у розробці окремих аспектів МТ, варто зазначити, що у вітчизняній соціології дана проблема вимагає подальшого вивчення, потрібні подальші дослідження стану та основних тенденцій розвитку цього важливого соціального явища.

Отже, актуальність дослідження обумовлена об'єктивними потребами суспільства в морально та педагогічно грамотній молоді, котра готова до міжнаціонального спілкування, має свою власну громадську думку, а також важливістю формування МТ як важливої передумови виховання підлітків у багатокультурному соціумі. Метою дослідження є виявлення ступеню вираженості МТ в учнів Житомирського обласного педагогічного ліцею, для чого було розроблено програму пілотажного соціологічного дослідження, і проведено соцопитування «Типи етнічної ідентичності» серед учнів ліцею.

У нашому випадку генеральною сукупністю є вся кількість учнів 9-11 класів шкіл міста Житомира і Житомирської області. Вибірковою сукупністю є 200 учнів 9-11 класів (І-ІІІ курсів) різних профілей навчання Житомирського обласного педагогічного ліцею, які проживають як у місті Житомирі, так і в населених пунктах Житомирської області. Усього на І-ІІІ курсах навчається 484 учня, з них із населених пунктів Житомирської області – 373 учня (23 райони Житомирської області), з міста Житомира – 111 учнів.

В цій роботі, яка є першою спробою виявлення ступеню вираженості етнічної толерантності (ЕТ) та етнічної самосвідомості учнів ліцею, вважаємо доцільним застосувати пілотне (тобто розвідувальне чи зондажне) дослідження. Як зазначається у науковій літературі, воно охоплює невеликі обстежувані сукупності і ґрунтується на стислому за обсягом інструментарії, уточнення та коригування гіпотез і завдань, інструментарію, визначення межі сукупності обстежень і з’ясування можливих труднощів, які слід очікувати в ході дослідження. Ми використовуємо його у роботі з метою попередньої апробації методики та інструментарію дослідження, адже питання МТ серед учнів старших класів Житомирської області є маловивченим. Як зазначають вчені з галузі соціології, у цілому цей вид дослідження «виконує допоміжні завдання і служить постачальником оперативних даних, адже пілотажне дослідження проводиться частіше за все на малій вибірці» [1, c. 14].

Опитування «Типи етнічної ідентичності (ЕІ)», розроблене вченими Г.У. Солдатовою, С.В. Рижовою [2], дозволяє діагностувати етнічну самосвідомість. В його основу було покладено вітчизняний і зарубіжний досвід у цій галузі. Одним із показників трансформації ЕТ є зростання етнічної нетерпимості (інтолерантності). Типи ідентичності з різною якістю і ступенем вираженості ЕТ виділені на основі широкого діапазону шкали етноцентризму, починаючи від "заперечення" ідентичності, коли фіксується негативізм і нетерпимість по відношенню до власної етнічної групи (ЕГ), і закінчуючи національним фанатизмом – апофеозом нетерпимості та вищим ступенем негативізму по відношенню до інших ЕГ.

Анкета містить шість шкал, які відповідають наступним типам ЕІ:

1. Етнонігілізм – є однією з форм гіпоідентічності, що представляє собою відхід від власної ЕГ і пошуки стійких соціально-психологічних ніш не за етнічною ознакою.

2. Етнічна індиферентність – розмивання ЕІ, виражене в невизначеності етнічної приналежності, неактуальність етнічності.

3. Норма (позитивна ЕІ) – поєднання позитивного ставлення до власного народу з позитивним ставленням до інших народів. У поліетнічному суспільстві позитивна ЕІ має характер норми і властива переважній більшості. Вона задає такий оптимальний баланс толерантності по відношенню до власної та інших етнічних груп, що дозволяє розглядати її, з одного боку, як умова самостійності і стабільного існування етнічної групи, з іншого – як умова мирної міжкультурної взаємодії в поліетнічному світі.

Посилення деструктивності в міжетнічних відносинах обумовлено трансформаціями етнічної самосвідомості за типом гіперідентичності, яка відповідає в опитувальнику трьом шкалам:

4. Етноегоїзм – даний тип ЕІ може виражатися в безпечній формі на вербальному рівні як результат сприйняття через призму концепту "мій народ", але може припускати, наприклад, напруженість і роздратування у спілкуванні з представниками інших етнічних груп або визнання за своїм народом права вирішувати проблеми за "чужий "рахунок.

5. Етноізоляціонізм – переконаність у перевазі свого народу, визнання необхідності "очищення" національної культури, негативне ставлення до міжетнічних шлюбних союзів, ксенофобія.

6. Етнофанатизм – готовність йти на будь-які дії в ім'я так чи інакше зрозумілих етнічних інтересів, аж до етнічних "чисток", відмови іншим народам у праві користування ресурсами і соціальними привілеями, визнання пріоритету етнічних прав народу над правами людини, виправдання будь-яких жертв в боротьбі за добробут свого народу.

Етноегоїзм, етноізоляціонізм і етнофанатизм представляють собою ступені гіперболізації ЕІ, що означає появу дискримінаційних форм міжетнічних відносин. У міжетнічній взаємодії гіперідентичність проявляється у різних формах етнічної нетерпимості: від роздратування, що виникає як реакція на присутність членів інших ЕГ, до відстоювання політики обмеження їх прав і можливостей, агресивних і насильницьких дій проти іншої ЕГ і навіть геноциду. В результаті серії експертних оцінок і пілотних досліджень були відібрані 30 суджень-індикаторів, що інтерпретують кінець фрази: "Я – людина, яка ...". Індикатори від «згоден» до «не згоден» відображають ставлення до власної та інших ЕГ в різних ситуаціях міжетнічної взаємодії.

На основі аналізу анкет можна зробити наступні висновки:

Було опитано 200 учнів І-ІІІ курсів Житомирського обласного педагогічного ліцею – 138 дівчат і 62 хлопця. Їх вік коливається від 14 до 18 років, з яких 182 учня (91%) уважають себе українцями, 8 учнів (4%) – поляками, 4 учня (2%) – росіянами, 6 учнів (3%) – представниками інших національностей (білорусами, євреями, молдаванами, німцями).

Стосовно визначених в учнів типів ЕІ з різною якістю і ступенем вираженості ЕТ, можемо констатувати, що з усіх опитаних у 158 учнів домінуючим є позитивний тип етнічної ідентичності (кількість балів коливається від 12 до 20). Інші типи домінуючої ЕІ розподілилися наступним чином: етнонігілізм 8 учнів (від 12 до 15 балів), етнічна індиферентність – 7 учнів (від 11 до 15 балів), етноегоїзм – 3 учня (від 13 до 18 балів), етноізоляціонізм – 3 учні (12, 13 і 16 балів), етнофанатизм – 10 учнів (від 15 до 19 балів). Додамо також, що у 11 учнів не було якогось єдиного домінуючого типу ЕІ, кількість набраних балів співпадала у двох або трьох типах.

З-поміж інших питань соціологи вивчають ступінь включеності людей різних національностей у свою культуру, її значущість для них, байдужість до неї або акцентуація на ній у тих або інших групах [3, c.7]. І хоча конфлікти на ґрунті національної неприязні привертають увагу правоохоронних органів, саме соціологи вивчають, чому відбуваються такі конфлікти, що є причиною міжетнічної напруженості.

В Україні в 1990-ті роки розпочато і продовжується понині соціологічний моніторинг МТ. Результати цих досліджень виявляють закономірності прояву феномена толерантності в пострадянському соціальному просторі, розкривають причини міжгрупової нетолерантності, серед яких важливе місце займає фактор національної ідентичності.

Рівень МТ оцінюється у декількох вимірах, зокрема: психологічному – готовність до зближення або, навпаки, до несприйняття людей іншої національності, і політичному – як дія або здійснювана через закон і традицію суспільна норма. Обидва виміри є сутнісною складовою феномену толерантності, високий рівень якої становить цінність і соціальну норму громадянського суспільства, забезпечує суспільно-політичну стійкість та гармонію міжетнічних взаємовідносин.

Україна є поліетнічною державою. Представники національних меншин складають 22,2 % загальної кількості населення України. Етнічна структура українського соціуму диктує нагальну потребу у виваженій етнонаціональній політиці, в якій особливе місце належить утвердженню толерантності [4].

Про зниження рівня толерантності в українському суспільстві свідчать дані інших соціологічних опитувань. Зокрема моніторинг Інституту соціології НАНУ „Українське суспільство” унаочнює динаміку національної дистанційованості населення України (шкала Богардуса) за останні 10 років.

За даними дослідження Київського міжнародного інституту соціології, рівень ксенофобії в українському суспільстві має сталу тенденцію до зростання. Як свідчать наведені соціологічні дані, в українському суспільстві, зважаючи на фактичну наявність конфліктів на етнічному ґрунті, рівень толерантності (психологічний вимір) постійно знижується. В українському суспільстві продовжує зростати рівень психологічної відокремленості, національної ізоляції певних етнокультурних груп, збільшується рівень ксенофобії, через інформаційні ресурси тиражуються етнічні стереотипи.

Зниження рівня толерантності негативно впливає на міжнародний імідж України як європейської правової демократичної держави. Може створюватися загроза мирному співіснуванню етнічних груп та національних меншин, що перешкоджатиме національній консолідації та єдності країни, становленню громадянського суспільства та розвитку української політичної нації. Отже, зрозумілою є потреба тактичних рішень і дій, які сприяли б розвитку і зміцненню МТ, а також вироблення стратегічних підходів до міжнаціональних і міжрелігійних відносин.

Література:

Паніна Н.В. Технологія соціологічного дослідження: курс лекцій. / Н.В. Паніна. – К.: Наукова думка, 1996. – 232 с.

1. Солдатова Г.У. Практическая психология толерантности. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.tolz.ru/library/ ?de=0&id=425

2. Социология межэтнической толерантности / Отв. ред. Л.М. Дробижева. – М.: Изд-во Инс-та социологии РАН, 2003. – 222 с. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.isras.ru/ files/File/publ/ tolerantnost.pdf

3. Рекомендації парламентських слухань від 11 січня 2012 року на тему: “Етнонаціональна політика України: здобутки та перспективи”. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://kompravlud.rada.gov.ua/ kompravlud/control/uk/publish/article?art_id=46827&cat_id=45376

Науковий керівник: кандидат історичних наук, Махорін Геннадій Леонідович