ВПЛИВ СВІЛОГЛЯДНИХ ЗАСАД ПРЕДСТАВНИКІВ КИЄВО – МОГИЛЯНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ НА РОЗВИТОК ІДЕЇ ЖИВОГО

На етапі формування українського світогляду другої половини XVII ст. уявлення про організацію живого та способи її пізнання в історії східної філософії мали певні зміни, хоча головним залишалося традиційне. Суспільно – політичні події змінювали напрям мислення, впливали на процес формування світогляду, світосприйняття.

Вітчизняна філософія була тісно пов’язана з теологією. Однак, розвиваючись у рамках схоластики, вона значною мірою еволюціонувала – поряд з теологічними у ній утверджувався раціоналістичний погляд на реальний світ. Це давало можливість піднести роль філософії у вивченні Всесвіту, природи, людини. Значе місце у вивченні філософії займали проблеми натурфілософії, характерною рисою була зміна предмета пізнання, а саме, на передній план виступило пізнання природи і людини у порівнянні з богопізнанням. Оскільки, діячі академії будучи духовними особами, з одного боку, а з другого – вченими, не могли повністю відійти від схоластики, тому займали компромісну позицію. Офіційна приналежність професорів академії до вищої православної ієрархії і завдання теоретичного обгрунтування православ’я, що постало перед ними головним чином визначало їх філософську орієнтацію [6, с. 117 – 118].

У філософських курсах викладачів Києво – Могилянської академії ,,обгрунтовується ієрархічна скруктура п’яти світів – світ нестворений, інтелігібельний, що ототожнюється з божественною думкою, світ ангельський, світ елементарний, що складається з чотирьох першоелементів; мікрокосм (людина) і макрокосм, який включає землю, небо і все, що між ними міститься [1, с. 28 – 29].

Просвітницьку справу, яку несли у світ діячі Києво – Могилянської академії, продовжив її вихованець, самобутній філософ  Г. С. Сковорода. На його філософські погляди вплинули соціально – економічні фактори та ідейно – теоретичні джерела античності, середньовіччя і Відродження, Святе Письмо і національний світогляд.

Філософські вчення Сковороди включають наукові знання про природу та середньовічні уявлення про рослинний та тваринний світ, які запозичені з збірників ,,Фізіолог чи ,,Бестріарій. Такі уявлення пов’язані з фантастичними ідеями, які витлумачувалися алегорично. В його творчості наукові знання суміжні з ірраціональними міфологічними і фантастичними уявленнями, їх філософ використовує в якості засобу пізнання людиною внутрішнього світу речей. Живе пов’язане в творчості Г. Сковороди з ,,сокровенною красою, що в стародавні часи визначалася словом ,,dekorum (,,dekorum, сієсть, благолєпіє, благоприличность, всю тварь и всякое дело осуществляющая, а єдінственно от царствія Божія завісящая) [2, с. 33].

У концепції українського філософа все суще є складною єдністю трьох світів: макрокосму (Всесвіту), мікрокосму (людини) і світу символів (світу слова Біблії). Кожному із світів притаманні дві натури: зовнішньому – матеріальна, внутрішньому – духовна. Ці світи у концепції Сковороди представлені як взаємозалежні та ізоморфні за змістом, що містять у собі протиставлення зовнішнього, тлінного і вічного, незнищенного, невидимого. Протиставлення фізичних предметів і метафізичних – головна тема творів українського філософа.

Перший – великий світ, макрокосм, що складається з числених світ – світів, другий світ – невеличкий, мікрокосм, людина. І третій – теж малий світ – світ символів або Біблія. В останньому зібранні фігури всіх небесних, земних і підземних речей, які ведуть людську думку в поняття ,,вічної натуриˮ. Кожний із цих трьох світів має дві ,,натури – матеріальну і духовну, видиму і невидиму.

Філософська система Г. Сковороди передбачає можливість пізнання світу, можливість пізнання людиною обох ,,натур – внутрішню і зовнішню [4, с. 18]. ,,Пізнавчі здібності, має людина, має здатність пізнавання самого себе, але враховуючи, що внутрішня дійсність людини божественна. У першому філософському творі ,,Вступні двері до християнської добронравственності Г. Сковорода вчив, що людина по природі своїй подвійна як і весь світ. Він відрізняє в людині дві істоти – ,,дійсну, ,,правдиву людину та ,,тілесну, плотську людину. ,,Дійсна людина сама божественна, джерело, сонце. Сковорода бачить призначення людини в її обожненні, уподобленні Богу. Обожнення можливе тому, що Людина є тотожна по своїй істоті Богу, по своєму ,,серцю.

Світ складається з двох натур – божественої і матеріальної, які не існують окремо одна від одної, а складають цілісну єдність. Основою, на якій тримається природа і все живе він вважав – божественне. Природа не має ні початку, ні кінця і зображується, як круг, коло тощо [2, с. 47]. Філософська концепція природи Сковороди розроблена на основі вчення про людину і світ. Оскільки їх сутнісною основою є божественне, то сутність природи він вважає божественною, він вважає, що ,,Бог і природа одне і те ж саме. Всесвіт розділяє на дві натури: одна – видима, друга – невидима. ,,Видима натура є природа, а невидима – Бог [5, с. 16].

Основна ідея філософського вчення Сковороди про природу – аналіз взаємопереходу протилежностей. У нього буття – єдність матерії і божественного. Він відкидав теорію креаціонізму, вважав, що природа розвивається за своїми законами і не потребує першопричини для свого розвитку. В основі природи лежить життя. Життя у нього символізується кулею, круглими предметами, які виражають найбільш завершену форму. А коло, яке в кінці до самого себе повертається – також символ життя, життя дійсного, що в протилежність до усього емпіричного і конкретного само в собі живе, не потребує для себе чогось іншого, будучи само для себе основою і єдиноможливою метою своїх устремлінь [2, с. 48].

Отже, основними положеннями уявлення про живе є те, що все в світі по природі подвійне (матеріальне і божественне – боки єдності буття, а світ в цілому – цілосукупність буття) [3, с. 205 – 206]. Уявлення про організацію виявляються в триєдиності світів, що носять пізнавальний характер для людини.

Основи уявлень про живе Г. С. Сковороди були закладені вченням Києво – Могилянської академії, але розширювалися в силу ознайомлення з різними як науковими, так і літературними джерелами.

Література:

1. Григорій Сковорода – духовний орієнтир для сучасності (Наукові матеріали ХІІІ Сковородинівських читань): у 2-х книгах; Кн. 2. / відп. ред. проф. М. П. Корпанюк. – К., 2007.– 312 с.
2. Кубаєвський М. Філософські роздуми Г. С. Сковороди про Бога, Людину і світ / Микола Кубаєвський. – Тернопіль: Видання інституту національного відродження України при Тернопільській Крайовій Раді НРУ, 1992. – 54 с. – (Серія філософська: число 2. Наукове видання: випуск V).
3. Переяславська земля і духовний світ людини: збірник наукових праць / під ред. І. П. Стогнія. – К.: Переяслав – Хмельницький: Пальміра, 1998. – 284 с.
4. Сковорода Г. Твори: У 2 т. / Григорій Сковорода. – К.: АТ ,,Оберегиˮ, 1994. – (Гавард. б-ка давнього українського письменства). Т.1 / Передм. О. Мишанича. – 528 с.
5. Сковорода Г. Твори: У 2 т. / Григорій Сковорода. – К.: АТ ,,Оберегиˮ, 1994. – (Гарвард. б-ка давнього українського письменства). Т. 2: Трактати, Діалоги. Притчі. Переклади. Листи. 480 с.
6. Федітів Ю. О. Історія української філософії: Навчальний посібник / Ю. О. Федітів, Н. Г. Мозгова. – К.: Україна, 2001. – 512 с.