Увага! Всі конференції починаючи з 2014 року публікуються на новому сайті: conferences.neasmo.org.ua
Наукові конференції
 

КУЛЬТУРА БРИТАНСЬКИХ КЕЛЬТІВ В КОНТЕКСТІ ГЕНЕЗИ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

Автор: 
Христина Бура (Київ)

Кельти можуть становити яскравий приклад для дослідження в аспекті «теорії пасіонарності» Л.М. Гумільова. У ІІ тисячоліття до н.е. вони займали лише невеличку територію, у І тисячолітті до н.е. – майже всю Європу від Іспанії та Ірландії до Карпат і Малої Азії (сліди кельтських племен, засвідчені власними назвами, згідно з дослідженнями І.М. Желєзняк доходили навіть до Дніпра), а в І тисячолітті н.е. були майже цілковито підкорені Римською імперією та виниклими на її руїнах романськими та германськими державами.

Сучасні генетичні дослідження, здійснені Б. Сайксом та його колегами, встановили, що сучасні кельтські народи Британських островів генетично пов’язані не з континентальними кельтами. а з більш давніми, докельтськими племенами Західної Європи – іберами, що переселялися з Іспанії в період новокам’яного віку (неоліту). Це означає, що докельтське населення Британських островів не було витіснене прибульцями, а навпаки, переселенці-кельти розчинилися в попередньому населенні, передавши йому свою культуру та мову. Переселення кельтів до Британії та Ірландії відбувалося в першій половині І тисячоліття до н.е.

Територією кельтської прабатьківщини вважається ареал поширення гальштадтської археологічної культури, хоча вона існувала в той період (1200–500 рр. до н.е.), коли кельти вже поширилися на значній території Європи [1, с.316]. Однією з видатних ознак матеріальної культури стародавніх кельтів виступає оброблення й поширення заліза.

На більшості заселюваних ними територій кельти зустрічали й асимілювали докельтське населення, мови якого здебільшого не належали до індоєвропейської родини. У Німеччині це були племена, у пізнішому фольклорі відомі під назвою нібелунгів або ніфлунгів (доісторичне населення Німеччини могло бути пов’язане з носіями берберо-лівійських, фінно-угорських або басксько-кавказьких мов), на Піренейському півострові – ібери (споріднені з берберо-лівійцями), протобаски (аквитани) і, можливо, представники крито-мінойської колонії (Тартесс), у Британії – пікти (пізніша об’єднана назва всіх докельтських племен Британії, які могли бути дуже відмінними за мовами), ув Альпах та Карпатах – загадкові доісторичні «альпійці».

Писемні відомості про кельтів починають з’являтися в період їхніх контактів – збройних сутичок і культурного обміну – з античною цивілізацією. Кельти ходили походом на ранній Рим і священне місто Стародавньої Греції Дельфи. Юлій Цезар завоював кельтів на території сучасної Франції (яка тоді називалася Галлією від найменування тамтешнього кельтського племені галлів) і висаджувався в Британії, де воював із тамтешніми кельтськими племенами.

Кельти як група народів об’єднуються мовою – їхні мови належать до однієї групи індоєвропейської родини мов. Серед найдавніших – греко-римських – джерел історико-етнографічного опису кельтів слід назвати твори Юлія Цезаря, Страбона, Тацита, Діодора Сицилійського та ін. Значний обсяг відомостей про кельтські народи міститься також у середньовічних творах, передусім Гальфрида Монмутського. [6, с. 78]

Кельтські мови поділяються на дві підгрупи – континентальні й острівні. До перших належать такі мови, як лепонтійська (північна Італія), галльська (Франція) та кельтіберська (Іспанія), й усі вони нині є мертвими мовами. Острівні далі поділяються на бриттські (поширені на території Британії – валлійська, відроджувана корнська та мертва кумбрійська, або, як бретонська, похідні з цієї території) та гойдельські (поширені на території Ірландії або похідні з цієї території – ірська, відроджувана менська, гельська).

Дослідники вважають, що протокельтська мова як прамова всіх мов кельтської групи розділилася на окремі мови близько 900 р. до н.е.[7, с. 70]

Кельтські мови зазнали впливу мов попереднього населення відповідних територій і самі істотно вплинули на такі мови, як іспанська, французька, меншою мірою англійська.

Найближчими мовними родичами кельтів традиційно вважаються носії італьських мов – латинської, похідних від неї романських і мертвих мов сусідніх із римлянами (латинянами) племен стародавньої Італії – осків, умбрів, фалісків, південних піценів та ін.

Багато власних назв на території Західної Європи мають кельтське походження. Це іспанська провінція Галісія, Бельгія (від назви кельтського племені белгів), Британія і провінція Бретань у Франції (від назви племені бриттів, яке спершу переселилося з континентальної Європи до Британії, а потім, під натиском пізніших переселенців на острів – англосаксів, здійснило переселення до Бретані), Париж (від назви кельтського племені парисіїв), Лондон (у його назві збереглося найменування кельтської фортеці – dunum, похідним від якого вважається англійське town – невеличке місто, німецьке Zaun і українське тин) та ін. [4, с. 62]

Загальновідомим є перебування кельтів у часи їхнього найбільшого розселення на території України, передусім у районі Карпат. [2, с 48.] Із кельтами пов’язують назву історичної області України Галичина. Назва української етнографічної групи бойків, як і назва Богемії, виводиться від найменування кельтського племені боїв. Дослідниця власних назв України І.М. Желєзняк вважає. що паралелі ци назв із назвами окремих річок та інших територіальних об’єктів Іспанії та Франції пояснюється саме кельтськими переселеннями на територію України. Проблемам мовної взаємодії кельтів і слов’ян присвятили свої публікації О.О. Шахматов, О.С. Стрижак, К.М. Тищенко. Білоруський мовознавець В.В. Мартинов дослідив вплив кельтської культури та назв її предметів на праслов’ян. Г.М. Казакевич витвчає контакти давніх кельтів із Україною в історичному і фольклористичному аспектах. [3, с.45]

Згідно з обстоюваною деякими дослідниками гіпотезою, від давньої назви кельтів волохи, збереженої в сучасній назві Уельсу. походить найменування давньоруських язичницьких жерців – волхвів (навколо походження цього загадкового слова давно ведуться лінгвістичні дискусії). Згідно з цією гіпотезою, кельтські жерці тікали з християнізованої Західної Європи на язичницьку Русь. [5, с 97.]

Кельти і пікти (кельтизовані докельтські мешканці Британії) використовували особливий тип письма. що отримав назву огам, протягом IV–Х століть н.е. Згідно з однією з гіпотез, письмо являло собою кельтський тайнопис. Серед можливих джерел називають латинську абетку і германське рунічне письмо. Особливо його порівнюють із германськими зашифрованими рунічними написами (англ. cipher runes або cryptic runes).

Незначна частина огамічних написів не читається по-кельтськи і вважається фіксацією невідомої піктської мови.

Британські кельти поділяли рік на два великі сезони – літо, що починалося 1 травня, і зиму, що починалася 1 листопада. Початком літа було свято бога сонця Беленоса Белтайн. У цей день друїди розпалювали вогнища з різних сортів священного дерева і проводили хатніх тварин через дим для захисту протягом наступного півріччя. Під час цюого свята здійснювалися сексуальні гуляння, подібні до купальських у східних слов’ян. Прикрашання Травневого дерева так само нагадує купальський звичай.

Самайн 1 листопада вважався найголовнішим святом, початком нового року, коли загашували всі вогні Ірландії й потім запалювали знову від священного вогню друїдів. Це був день поминання померлих, деякі риси якого зберігаються в сучасному західноєвропейському дні всіх святих – Хеллоуїні. На Самайн їли гарбуз і ворожили про одруження. Період від Белтайну до Самайну називали великим сонцем, а від Самайну до Белтайну малим сонцем.

Свято Імболк відзначали 1 лютого, воно було присвячено святій Бригіті (вплив християнства) і народженню ягнят. Це було свято початку весни. Кельти практикували сезонні народження, і на Імболк народжувалися діти, зачаті під час гулянь на Белтайн.

Лугнасад 1 серпня був святом бога сонця Луга. Це було свято врожаю і початку осені.

Святами були і дні сонцестоянь та рівнодень. Усі названі свята поділяли рік на вісім 45-денних періодів, що відповідало календарю мегалітичної докельтської цивілізації Британських островів. Свята починали ввечері, святкували всю ніч і намагалися співвіднести з фазою повного місяця (у цей період психіка людини стає більш активною і вразливою).

Отже, культура кельтів британських островів зазнала тривалого розвитку від перших переселень до Британії та Ірландії у першій половині І тисячоліття до н.е. до сучасності. Різні кельтські племена зберігали між собою релігійно-культурні зв’язки. Зокрема. є інформація про те, що кельтські жерці з континенту відвідували сакральні центри Британії та Ірландії. Царська влада у кельтів була пов’язана з релігійно-обрядовим життям. Їхній пантеон був доволі розвинутим і включав детально персоніфікованих богів, що відповідали за різні сфери життя. Міфологія яскраво віддзеркалилася в архітектурі, мистецтві, фольклорі та літературі, значного розвитку й поширення набули кельтські священні орнаменти. Відбувалося освоєння кельтським міфологічним світоглядом докельтської спадщини у сфері матеріальної та духовної культури. Значна частина образів і сюжетів кельтського фольклору дістали розвиток у європейській літературі Середньовіччя та Відродження. Кельтське язичництво мало численні спільні риси з язичництвом германців і слов’ян, зокрема у сфері календарних свят. Кельти активно контактували з давніми племенами України, особливо із фракійцями і праслов’янами.

 

 

Література

  1. Бондаренко, Г.В. Мифология пространства древней Ирландии. – М.: Языки славянской культуры, 2003. – 416 с.

  2. Ідзьо В.С. Кельтська цивілізація на території України. – Львів, 2002.

  3. Казакевич Г. Кельти на землях України (ІІІ-І ст. до н.е.)

// Історичний журнал. – 2006. – № 4.

  1. Калыгин, В.П. Ирландские этнонимы на карте Птолемея : Опыт мифологической интерпретации // Лексика и лексикография. – М., 2002. – Вып. 13.

  2. Седов В. В. Славяне и кельты // История, культура, этнография и фольклор славянских народов. IX Международный съезд славистов : Доклады советской делегации. – М., 1983. – с. 97–107.

  3. Широкова Н. С. Мифы кельтских народов. – М.: АСТ, Астрель, Транзиткнига; 2005.

  4. Gray, Russell D., Atkinson, Quentin D. Language-tree divergence times support the Anatolian theory of Indo-European origin, Nature 426.