ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ ЛІНГВІСТИЧНОЇ ОМПЕТЕНЦІЇ У МАЙБУТНІХ ЛІКАРІВ

Головною метою вивчення іноземної мови студентів медичних вищих навчальних закладів є навчання студентів спілкуватися іноземною мовою в типових ситуаціях, пов’язаних з медициною та медичним обслуговуванням, в межах програмного матеріалу. Здатність студентів спілкуватися іноземною мовою забезпечується формуванням у них іншомовної лінгвістичної компетенції, а саме мовної та мовленнєвої компетенції.

Мовна компетенція студентів повинна включати мовні знання та навички, а саме лексичні, граматичні, фонетичні та орфографічні. Для студентів-медиків існують певні пріоритети в оволодінні цими мовними знаннями, зокрема на заняттях з іноземної мови в медичному ВУЗі більше уваги приділяється лексичному матеріалу, та менше – орфографічному. Завданням викладача є збалансоване оволодіння студентами складовими мовної компетенції.

Другою складовою лінгвістичної компетенції є мовленнєва компетенція, що включає в себе чотири види умінь студентів: уміння в аудіюванні, говорінні, читанні та письмі. Формування мовленнєвих умінь неможливе без оволодіння мовним матеріалом (фонетичним, лексичним, граматичним). Але лише знання мовного матеріалу не забезпечує формування мовленнєвих умінь, необхідні ще й навички володіння цим матеріалом для породження та розпізнавання інформації. Тобто розвиток мовної компетенції є завданням кожного студента особисто, а викладач на занятті може лише контролювати, удосконалювати та розвивати мовну компетенцію студентів. Ці дії можливі лише шляхом застосування на занятті другої складової лінгвістичної компетенції - мовленнєвої. Одним із шляхів формування лінгвістичної компетенції на занятті з іноземної мови в медичному вузі є розвиток такого виду мовленнєвої діяльності, як аудіювання. Аудіювання – це розуміння з точки зору психофізіології трактується як перцептивна розумова мнемічна діяльність. Перцептивна тому, що здійснюється сприйняття, перцепція; розумова – бо пов’язана з основними розумовими операціями: аналізом, синтезом, індукцією, дедукцією, абстрагуванням. Аудіювання і говоріння – це дві сторони усного мовлення, без аудіювання не може бути нормативного говоріння. Студенти мають досягти певного рівня, що дає основу для формування іншомовної лінгвістичної компетенції. Викладач демонструє свої мовленнєві навички шляхом говоріння, студенти тренують та здобувають лексичні, фонетичні та граматичні знання, а також одночасно з цим тренуються в аудіюванні. Даний вид роботи застосовується в медичному вузі під час пояснення викладачем нової теми, коли студенти виступають як пасивні учасники мовлення. Лише даний вид формування мовленнєвої компетенції не дає викладачеві змоги контролювати рівень знань студентів. Але для цього існують три інші складові мовленнєвої компетенції.

Наприклад компетенція у говорінні включає компетенцію в діалогічному мовленні та компетенцію в монологічному мовленні. Кожна з них має свої переваги у формуванні лінгвістичних умінь. Під час вивчення німецької мови дуже важливо досягти високого рівня комунікативної компетенції, не перебуваючи серед її носіїв. Одним з важливих завдань навчання іноземної мови в університеті є розвиток у студентів умінь будувати усні монологічні висловлювання. Для цього викладач має використовувати різні прийоми роботи й створювати на занятті реальні й уявні ситуації спілкування. Сучасний стан розвитку системи навчання іноземних мов, а також умови діяльності університетів зумовлюють необхідність зміни деяких усталених підходів до формування механізмів іншомовного спілкування та розгляду іноземної мови як важливого засобу міжкультурної компетенції. Спостереження за навчальним процесом та практика роботи в університеті свідчать, що переважна більшість студентів уміє будувати лише прості висловлювання, тобто окремі речення. Діалоги здебільшого мають вигляд «допиту», спочатку один студент ставить запитання, інший відповідає, а потім – навпаки. Досвід роботи в університеті підтверджує, що найефективніший спосіб навчання монологічного висловлювання – це оволодіння цілими групами лексики, а не введення та закріплення окремих слів. Під час групування мовного матеріалу доцільно використовувати ситуативно-тематичний принцип, який передбачає поєднання слів за їх належністю до певної ситуації в межах виучуваної теми. Говоріння забезпечує усне спілкування іноземною мовою. Спілкуючись рідною мовою студент думає лише про те, що сказати і в якій послідовності. При говорінні іноземною мовою студент повинен активізувати свої граматичні, лексичні, фонетичні навички, щоб процес говоріння був правильним, тобто мав певний зміст, був чітким та динамічним. На мою думку тренування студентів саме у цьому виді мовленнєвої діяльності дає широкі можливості контролю для викладача, викладач може відразу оцінити рівень лексичних, граматичних та фонетичних знань студента, тобто його мовну компетенцію, але крім оцінки викладач в змозі контролювати процес говоріння, коригуючи лексичні чи граматичні помилки, відразу на них вказуючи та виправляючи. Студент, який зробив помилку, має змогу виявити причину допущеної неточності, запам’ятати та пропрацювати слабкі місця своєї мовленнєвої підготовки, а студенти, які спостерігають за процесом мовлення, тренуючи, до речі, таким чином навички аудіювання, «вчаться на чужих помилках», тобто звертають увагу на проблеми, які найчастіше зустрічаються, і намагаються їх не допускати в своєму мовленні. Хочу підкреслити, що тренуючи розвиток даної мовленнєвої компетенції, тобто говоріння, автоматично викладач досягає контролю знань майже усіх, крім орфографічних, навичок студента. А якщо це не монологічне мовлення, а діалог, а ще краще – полілог, то викладач має змогу за короткий відрізок часу проконтролювати рівень підготовки до заняття усієї групи.

Студент-медик може здобути або розвинути лексичні та граматичні знання та навички шляхом формування мовленнєвої компетенції в читанні. Уміння читання робить для студентів доступною будь-яку інформацію, особливо Інтернет, який зараз є одним з основних шляхів інформування, вони користуються літературою та Інтернетом для пошуку даних за медичним фахом, для обміну досвідом майбутніх колег-лікарів. Читання є рецептивним видом мовленнєвої діяльності, який включає техніку читання і розуміння того, що читається і відноситься до письмової форми мовлення. Даний вид діяльності широко застосовується в медичному університеті, оскільки одне заняття на тиждень змушує викладача задавати додому читання та переклад незнайомого тексту. Крім того студенти мають певну кількість текстів для індивідуального читання, тобто тренують свої мовні лексичні, граматичні та орфографічні навички самостійно в позаурочний час, а викладач лише контролює цей розвиток шляхом мовленнєвих вправ, тобто усної перевірки прочитаного та засвоєного. Але, як було сказано раніше, розвиток даної компетенції надає студентам-медикам широких можливостей для здобуття інформації та досвіду з усього світу.

Одним із шляхів формування лінгвістичної компетенції є розвиток навичок письма. Письмо поділяється на письмо зокрема – тобто оволодіння орфографією, та писемне мовлення – складання слів у речення та зв’язний текст. Процес писемного мовлення починається з мовлення внутрішнього. Для викладача перевагою даного виду діяльності є те, що контролюється кожен студент окремо, якщо, звичайно, виключити списування, помилки кожного легко зафіксувати та неможливо не помітити, як іноді буває при говорінні, оскільки при швидкому темпі роботи виправлення абсолютно всіх помилок студентів майже неможливе. А при письмі у викладача є час проаналізувати кожну з написаних помилок. Але оскільки перевірка письма не миттєвий процес, студент може не пам’ятати причину своєї помилки, і аналіз втрачає сенс. Недоліком також є те, що викладач контролює таким чином лише лексичні та граматичні навички. Специфікою навчання в вузі є те, що орфографічні знання майже не контролюються, оскільки письмові роботи носять тестовий характер. Контроль мовних знань за допомогою тестів скорочує час на написання роботи та її перевірку, але це може призвести до невміння студентами написати англійське чи німецьке слово, невміння написати без помилок рецепт і тому подібне. Тому завдання викладача збалансовано розвивати кожну із складових частин мовної та мовленнєвої компетенції.

Формування лінгвістичної компетенції можливе лише за умови моделювання у навчальному процесі типових ситуацій реального спілкування, які виникають у різних сферах життя і стосуються різних тем. В межах медичного ВУЗу можна говорити про формування лінгвістичної компетенції як наслідок штучно створеної викладачем сфери спілкування на занятті з іноземної мови на медичну тематику. Функція викладача – формування лінгвістичної компетенції студентів здійснюється методично спрограмованим опрацюванням кожної зі складових компетенцій, при цьому контролюючи та оцінюючи знання студентів комплексно з мовної та мовленнєвої компетенції.

Література:

1. Ніколаєва С.Ю., Бігич О.Б. Методика навчання іноземних мов у середніх навчальних закладах: Підручник. – К.: Ленвіт, 1999. – 320 с.

2. Фурсіна Г.А. Формування комунікативної компетенції студентів вузів в процесі мовної підготовки// Актуальні питання вузівської науки: зб.наук.статей. – Самара, 2005. – 53с.