Відтворення традицій та звичаїв українського козацтва у художній літературі

Козацтво - це історії перлина,

Людини и вічності неоспорима суть,

Натхнення незбагненного це сила,

Його ніколи нікому з нас не забути.

(Д.Білоус)

У статті розкриваються такі поняття, як культура, звичаї українського козацтва, як у творчості конкретного письменника, так і в усній народній творчості (народні легенди, перекази та інш.).
Ключові слова: козацтво, культура душі та тіла, дружка.

Поняття духовність і патріотизм органічно з’єднані в Україні вії минулому, сучасному та майбутньому, особливо це стосується такого соціально-культурного феномена, як Козаччина. Стати козаком непросто, для цього необхідні не тільки сила, але й розум, сміливість, рішучість, душа…

З народних переказів відомо, що хлопчику, який хотів стати козаком, треба було витримати справжнє випробування: майбутні товариші брали його з собою в степи та наказували, наприклад,приготувати їжу (зварити кашу), а самі нібито уходили по справах. Хлопчик готував і чекав, але товаришів все не було. Справа в тому, що вони, сховавшись неподалік,уважно спостерігали за поведінкою майбутнього козака: якщо розгубиться, почне кликати, розплачеться врешті-решт, то не може він бути козаком – його стезя – інше життя. Якщо заспіває веселої пісні та почне їсти кашу, то це козак.

Однак не тільки завзятість й сміливість були основними рисами для українського воїнства. Козаки не були «жахливими завойовниками, кривавими розбишаками», як їх тлумачать деякі історичні джерела того часу. Для козацького воїнства найголовнішим критерієм була дисципліна. Командир, кошовий, отаман повинен бути авторитетом, людиною з Великої літери,саме такі люди увійшли не тільки до історії України, але і до світової історії, збагативши Ії своєю яскравою вдачею, мужністю, силою,патріотизмом, вірністю своїм принципам. Самійло Кішка. Славнозвісний Б.Хмельницький, легендарний Іван Мазепа та багато інших імен назавжди увійшли до історії нашої держави.

Крім того, важливу роль у виховані козака відіграє релігія, саме її канони підтримували у воїнах віру в своє праве діло, в себе , бо «з нами Бог». Тому в кожному козацькому полку обов’язково була «похідна церква» та служитель культу, що своєю поетичністю, вірою ставав для вояків тим палаючим серцем, що кидало їх до бою.

Найголовніше те, що можна назвати прообразом філософії екзистенціалізму. Ось повні моменти:

1) Кожна людина має право вибору, вже й несе відповідальність (навіть покару) за свій вибір.

2) Вжитті кожного виникають «кризові ситуації», від того, як людина «покаже» себе, який обере шлях й залежить її майбутнє життя.

Отже, для справжнього козака є характерною не тільки відповідальність перед товаришами, але й самовідповідальність – «перед собою й перед Богом».

Таким чином, ми прийшли до наступних висновків:

1. Козаки на власному прикладі показали своїм

нащадкам, що без сміливості, вірності, а головне – патріотизму й дисциплінованості не можливо досягти обраної чести та бути людиною – справжнім громадянином.

1. Віра підтримує моральні якості суспільстві взагалі

та в кожній людині зокрема. Тому особливо сучасна молодь повинна «повернутися» до «віри своїх пращурів».

1. Найголовнішим для кожного є самовідповідальність.

Тільки той «хто Бога має в серці» може називатися людиною.

Козацтво – яскраве соціально-політичне та культурне явище в історії нашої країни, а його, власна, історія нараховує багато століть. За свідченнями деяких істориків (Субтельний, Безкоровайний) певні елементи козацького життя були взяті у давніх скіфів – розташування табору, лінії захисних укріплень, тактика ведення бою, а саме – кінний напад; та у трипільців – правила проведення масових козацьких рад, чіткій розподіл обов’язків у повсякденному житті, а особливо – у військових походах, роль Берегині та інші. Надзвичайно багато спільного знаходять дослідники між козацтвом та спартанцями Давньої Греції. Однак на відміну від спартанців, для яких перше місце завжди посідає культ краси тіла: до речі, і козаки, і спартанці надзвичайно поважали закалювання, різноманітні фізичні вправи для розвитку різних груп м’язів. Але в козацькому житті вагоме місце посідала саме духовна складова: відчайдушна відданість Батьківщині, релігійність, шанування предків та народних співців – бандуристів. Відомий ще з найдавніших літописів той факт, що освічені, письменні, грамотні люди користувалися на Січі великою повагою. Взагалі, духовність на Січі займала чільне місце, випереджаючи навіть фізичний розвиток козаків.

Культура душі, тіла народжувала також і великий культурний рівень у повсякденному житті, перед усім, культуру харчування. На відміну від пануючої у наш час думку, що козаки зловживали алкогольними напоями, відомо (Костомаров), що у воєнних походах та у повсякденному житі зловживання алкоголем суворо каралося, навіть до виключення з рядів козацтва. Чільне місце на козацькому столі посідала каша: пшона, гречана, збагачені надзвичайною кількістю вітамінів та корисних речовин, а друге місце посідала картопля. Різноманітні страви з риби (а відома зараз уха – це саме козацький винахід): печена, варена та інші дійшли до наших часів. Не обійшли козаки увагою й м’ясо – коптильні, а також приготування різноманітної дичини, що надає будь-кому сили та міцності. Хліб, безперечно, був «головою» на козацькому столі, що попереджало шлункові розлади та створювало міцний кістяк.

Отже, козацтво – єдиний, органічно взаємопов’язаний організм, що кожній своїй частині (будь-то краса духовна, гармонійний фізичний розвиток та інші) надавав великого значення і оминав увагою завдяки чому протягом століть залишався вагомою силою і не втратив своєї актуальності і сьогодні, знайшовши продовження у своїх нащадках.

Тому козаччина – явище надзвичайно актуальне й корисне для нашого бурхливого часу. Саме звідки ми можемо узяти те, найголовніше,що робить людину людиною, пронести крізь усе життя і подарувати цей найцінніший спадок своїм нащадкам – вірити, надіятись та любити і нехай з нами завжди буде Боже благословення!

Козацтво – це життя святкова рівність,

Це сонячне завзяття, це буття!

Козацтво – його постаті нестримні

Все йдуть і йдуть

До нас крізь небуття!

(Д. Білоус)

В статье раскрываются традиции и обычаи украинского козацтва в художественной литературе (как на примере літературного творчества отельного псиателя – Д. Билоуса, так и на прмере усного народного творчества – народне легенды, сказания и т.д.)

Ключевые слова: культура души и тела, козацтво, дружка.

Література

1. Д. Білоус. Поезії / Д.Білоус. – К.: Вища школа, 1985. –250 с.

2. З історії українського козацтва. – К., 1976. –365 с.

3. …Де слави забуття прийде в безсмертя… - К. : Вища школа, 1999. – 460 с.