ДИСКУРС АНТИЧНОСТІ В ЗБІРЦІ ОРИГІНАЛЬНОЇ ПРОЗИ «СИВИЙ ВІТЕР»

Творча лабораторія кожного з митців має у своєму арсеналі ті першоджерельні основи, на яких власне будується мистецька траєкторія руху майстрів в рамках тих чи інших філософських, художньо-естетичних орієнтацій.

Античність як одна з таких першоосновних структур уже протягом тисячоліть «співає» європейській літературі.

Відомий український письменник, перекладач А. Содомора доторкнувшись до плодів древніх, змусив заговорити античних мудреців з українцями їх рідною мовою. Саме античність з її мистецьким потенціалом, особливою світоглядною парадигмою спонукала А. Содомору спробувати свої сили у письменницькій праці. Тому дослідження дискурсу античності в творчості письменника — актуальна проблема сучасного літературознавства, як і загалом дослідження творчої лабораторії письменника та його здобутків.

Мета роботи полягає в аналізі античних віянь на художньо-естетичні та змістові параметри збірки А. Содомори «Сивий вітер».

Літературна діяльність письменника окреслюється значним діапазоном художніх пошуків. Творчий доробок автора — це прозова книга «Жива античність», філологічно-есеїстичні роздуми «Наодинці зі Львовом», роман-мозаїка «Під чужою тінню», настроєві образки, новели, філологічні етюди «Сивий вітер», літературно-психологічні портрети «Лініями долі».

Прикметною рисою оригінальної прози А. Содомори можна вважати «присутність» античності. Поринаючи у художньо – естетичний вимір текстів збірки читач безперечно вловлює печать античних орієнтацій навіть у тих творах, у яких не має на це прямих вказівок. Письменник доречно вплітає в тканину творів сентенції Сенеки, Августина, вислови Горація, Овідія, цитує Вергілія. Як зазначає О. Тебешевська, античність то нашаровується на теперішнє, іноді тісно переплітається з усім сущим, то зазирає у прийдешнє. А то стоїть собі осібно, відлунюючи непогамовану ностальгію в людській душі [6 , с. 163].

Автор майстерно та органічно інтерпретує буденні речі крізь призму античної філософії. Перед нами постає неповторний та живий світ художньої дійсності, плеяда яскравих образів, оформлених в естетичну канву літературних медитацій.

Охоплюючи широкий тематичний пласт для роздумів у своїх творах, А. Содомора підтверджує або ж спростовує власні міркування думками античних мудреців, часто порівнюючи погляди.

Звернімось безпосередньо до текстів. Для прикладу розглянемо новелу «Надії тло зелене». Основний пласт міркувань власне окреслюється назвою твору — надія стає провідною категорією для інтерпретації. Молоду зелень письменника асоціює з образом надії, проводячи паралель з латино мовним словом spes і найдоцільнішим контекстом: «У латинському словнику spes, надія, знайдемо і в такому варіанті : «зелень поросль—це надія року» [5, с. 176]. Далі по тексту автор пригадує відомий вислів ─ «Поки живу ─ доти надіюсь», з подальшим тлумаченням ─ «надії, як і повітря, просто не зауважуємо» [5, с. 176]. Античні паралелі А. Содомора проводить міркуючи про безнадію: «Та навіть коли безнадія, коли звідусіль темне, усе ж навіть в чорному ─ надія: «Чорна хмаронька заплаче дощем по мені».Така надія, бо найстрашніше ─ неоплакана смерть на чужинні». Про це не раз говорили античні» [5, с. 178].

І все ж та античність дала надії «не вельми шанобливий епітет ─ пуста, марна. А у Платона надія – «сновидіння тих, хто не спить» [5, с. 178]. Автор підсумовує, що надія ─ «це сон наяву». Письменник розмірковує над поняттям «надії» не лише у плані почуттєвого значення, але й спираючись на античне світобачення оперує поняттями реального та ірреального.

Невід’ємним супутником надії є страх: «Тай не дивно, – зауважує Сенека, – що вони ідуть у парі: обоє ж надія і страх, властиві наче зависливій стурбованій очікуваннями майбутнього душі…» [5, с. 178]. Якщо ж страх супроводжує надію, то відповідно він «позбавляє душу свободи, робить її залежною від того, що не настало,чого взагалі немає» [5, с. 179].

Як антитезу до висловленої думки, А. Содомора наводить тлумачення сучасними словниками: «впевненість у можливості здійснення чогось бажаного». Та все ж у цьому плані «золоту» середину автор відшуковує у мудрості античних «Людина за Горацієм, має «надіятись у нещасті, побоюватись – у щасті» . Надія приглушує нещастя, страх – не дає розбуяти щастю» [5, с. 178].

Письменник не просто викладає власні міркування про сутність надії в житті людини, а своєрідно розкладає на атоми значення, яке криється у семантиці слова, апелюючи до античних знань. Проте не лише згадки давньогрецьких мудреців та їх вислови, що робить текст інтертекстуальним, дають підстави говорити про штамп античності у творчій лабораторії митця. На прикладі цього твору можна прослідкувати і стильову манеру викладу, яка асоціативно повертає в епоху античних трактатів із філософії та тлумачення уже «вічними» мудрецями фундаментальних понять буття. Безперечно, такий вияв античності зумовлений перекладницькою діяльністю.

Збірка «Сивий вітер» становить різнопластову піраміду жанрово-тематичних векторів, образних варіацій, підпорядкованих єдиному центрові-античності,яка пульсує також і в кожному моменті часовимірного шару тексту творів. Митець ловить граничні моменту у житті людини на межі між минулим і прийдешнім, усім і нічим, малюючи словами настроєві палітри людських відчуттів, міркуючи крізь призму античної філософії про її можливості.

За твердженням О. Тебешевської, книжка А. Содомори дає ствердну відповідь на питання про те, чи спроможна людина вловити невловиму і хистку мить переходу. Її авторові вдалося «спіймати моменти настрою, які з’являються на змигу ока» і зіткати з них основу «Сивого вітру» [6, с. 164] .

Розуміння часових координат та їх вплив на особистість не залежно від приналежності до певної епохи, проте спроектованої однією з них подано для прикладу у творі «Дві сірості». Присутність античних паралелей налаштовує на певний ракурс сприймання. Промовляє до нас вустами А. Содомори з глибини віків Сенека: «Хто не живе минулим ─ той взагалі не живе» [5, с. 152].

Далі по тексту автор апелює до колористики часового виміру: «Життя ─ це гра в кольори. Ступивши в течію, вибираємо свій колір…» [5, с. 152]. Письменник зупиняється на чорному, аргументуючи тим, що «для античної людини чорний колір ─ це «вповите чорною хмарою» майбутнє» [5, с. 153]. Античне підґрунтя сприйняття колористики часу стає власне способом визначення колористики часового виміру для ліричного героя.

Завершує автор свої роздуми словами Горація: «Лови день!», доповнюючи : «Не святковий, з вином і радощами, а звичайний буденний ─ сірий день: тло, на якому так гарно, мазок за мазком, проступають одвічні барви життя.» [5, с. 153].

Присутність античності прослідковується у даному зразку, як і в інших творах збірки не лише на рівні інтертекстуальності. Власне дискурс античних віянь виявляється на різних структурних рівнях та асоціативних паралелях.

Концепцію часовимірних відношень розкриває автор у творі «Камінь, який був деревом», апелюючи безпосередньо до античного усвідомлення поділу на минуле, майбутнє, теперішнє. Вічність, за твердженням А. Содомори, не має вимірів, тому й лишається загадкою для людини, що ні себе, ні світу не мислить поза вимірами. Скам’яніле дерево виступає символом безлічі вимірів земного часу «того,що є, того, що буде, і того, що було. Пояснюючи, «що такий поділ на теперішнє, майбутнє і минуле відображає на загал античну концепцію часу: його сприймали не поза подіями, які в ньому відбувалися – поза тим,що було, але про-минуло, що ось тепер є, «при-сутнє», і тим, що буде» [5, с. 160]. Камінь стає точкою відліку «від якої умовно можемо провести лінію у глибину минулого-пагінця, яким був колись той камінь» [5, с. 162]. А лінія, стверджує А. Содомора, оперуючи до Евкліда – «одна лишень, що йде у безконечність, довгота» [5, с. 161]. Точка ж – «те, що не має жодної частини, що загубили серед безмежжя…». Підсумовує риторичним питанням з вуст Сенеки, згодом перефразованою Паскалем: «Чому саме у цю точку часу мене кинуто?»[5, с. 162]. Екзистенційна проблема відсутності вибору часово-просторового моменту приходу в світ, яка хвилювала людство на будь - якій точці відліку.

Часова лінія спрямована у невідомість «змушує» автора шукати відповідь на інше запитання, яке прочитуємо далі у творі: « А де ж буду потім?». Сам же ж відповідає сентенціями Лукреція: «Озирнись в минуле, чи бачиш там щось страшного для себе? А це ж – дзеркало майбутнього, відображення того, що настане по нашій смерті » [5, с. 162].

Конкретніше прочитує у Сенеки: «Цікавить тебе, де після смерті лежатимеш? – Де всі, хто ще не народжений…»[5, с. 163].

Земний, власне історичний час, як згадує А. Содомора, веде свій відлік для античних від подій Троянської війни. Точка відліку і лінія, яка від неї відходить у « темною хмарою оповите майбутнє для кожного окреслюється різними часовими координатами» [5,с. 162]. Проте аксіом ним є те, що «у минулому нас на було, у майбутньому – не буде», і «нехай життя момент… ми вічність носимо в душі » [5, с.163].

Світоглядні позиції мудреців давньогрецької культури пропускались А. Содоморою крізь призму сучасного усвідомлення та розуміння сутності буттєвих субстанцій. Роздуми про вічність та мить, місце людини в безмежності світу, плинність та усвідомлення часового феномену загалом людиною у теперішнього під впливом античного тлумачення стають домінантними темами у «дослідженнях» А. Содомори у збірці «Сивий вітер» .

Попри різні жанри, тематику, образи, виражальні засоби твори у збірці поєднано в єдину структури, грані якої безпосередньо взаємодіють.

Античність стала не лише однією з орієнтирних підвалин оригінальної творчості письменника, але й відправним пунктом його діяльності. Творчий доробок А. Содомори потребує ретельного та ґрунтовного дослідження, відкриваючи перед науковцями цілий спектр можливих шляхів аналізу, і розгляд античних орієнтирів у його збірках – це лише невеликий початок у напрямку усвідомлення творчості митця.

Література:

1. Зорівчак Р. Повнозвучність багатогранності / Р. Зорівчак // Літературна Україна. – 2007. – 13 грудня. – С. 2.

2. Коваль Ю. Золота нитка вічності: Про Андрія Содомору / Ю. Коваль // Отчий край 88. Історико-літ. зб. – К., 1988. – Вип. 3. – С. 56 – 58.

3. Мойсеїв І. Словерсум від Андрія Содомори / І. Мойсеїв // Кур’єр Кривбасу. – 2002. – № 151. – С. 192 – 196.

4. Приходько І. Поліфонія слова в мініатюрі-медитації / І. Приходько // Березіль. – 2002. – № 3– 4. – С. 158.

5. Содомора А. Сивий вітер / А. Содомора. – Львів: Літопис, 2002. – 270с.

6. Тебешевська О. У гостину до «сивого вітру»: про збірку оригінальної прози Андрія Содомори «Сивий вітер» / О. Тебешевська // Дзвін. – 2007.– № 11/12. – С. 162 – 165.

Наук.керівник: кандидат філологічних наук , доцент Лавринович Лілія Богданівна ;