ЛІНГВОСЕМІОТИЧНИЙ АСПЕКТ ІМЕННИКІВ РОДУ ТА ВИДУ ДІЯЛЬНОСТІ У ТЕКСТАХ-ПЕРЕКЛАДАХ ФРАНЦУЗЬКИХ ПАТЕНТІВ

Дана стаття присвячена аналізу лінгвосеміотичний аспект іменників роду та виду діяльності у текстах-перекладах французьких патентів.

Патент як конкретний жанр науково-технічного функціонального стилю, що знаходиться на перетині з офіційно-діловим стилем, є сферою використання мови, що тісно пов'язана з усіма комунікативно-прагматичними і суб'єктивио-орієнтованими категоріями висловлювання. Як різновид загальнонародної мови, ця мова містить загальні граматичні норми, але відрізняється від інших стилів і жанрів лише їй притаманним поєднанням цих норм та ознак, особливою структурою висловлення, неповторністю семантичної єдності, своєрідністю різноманітних зв'язків і, звісно, семіотичним аспектом.

Необхідність дослідження лінгвосеміотничного аспекту іменників на позначення роду і виду діяльності у текстах перекладах французьких патентів продиктована тим, що на разі ця тема лишається практично невивченою.

Мета дослідження полягає у тому, щоб з’ясувати загальне функціонування іменників роду і виду діяльності французької мови в лінгвосеміотичному аспекті у текстах перекладах французьких патентів, а також визначення різноманітних перекладацьких прийомів і трансформацій, які доводиться застосовувати при перекладі тих мовних та мовленнєвих засобів текстів французьких патентів, які пов'язані із вирішенням автором тексту різноманітних комунікативних завдань, а також із жанрово-стилістичними особливостями французького патенту на винахід у лінгвосеміотичному аспекті.

Лінгвосеміотика – комплексна галузь лінгвістики та семіотики, об’єктом дослідження якої є мовні знаки, що утворюють семіотичну систему, а предметом – співвідношення з їх складовими частинами, іншими мовними знаками, з позначеними поняттями та прагматикою мовлення [1, с. 122].

Європейська лінгвосеміотика зародилася у часи античності. Мовний знак вперше обґрунтували представники давньогрецької філософської школи, які вказували на внутрішній та зовнішній логос (означуване та означувальне) мовного знака. Згодом знак, а потім і символ, який було виділено на основі подальших досліджень, вивчають американська, московська, французька, польська та німецька школи семіотики (Ч. Пірс, М. М. Бахтін, Г. Башляр, Г. О. Винокур, В. В., В. А.Успенський, Р. О. Якобсон; Б. М. Гаспаров, Ю. М. Лотман, Є. Бенвеніст,).

Сучасна лінгвосеміотика отримує нові вектори дослідження семіозису, “процесу, у якому щось функціонує як знак” [2, с. 47], який пов’язаний з етносвідомістю, культурою народу, архетипами колективного позасвідомого.

Питання дослідження природи мовних знаків та символів, їхньої типології, синтактики та прагматики, а також їх визначення залишаються актуальними в лінгвосеміотиці.

Оскільки мова це система знаків, а кожний символ, як пише Ч. Пірс, є знаком, тому для дослідження природи мовного символу розглянемо дві основні концепції знака: білатеральну та унілатеральну. [3, с. 49]

Перша ґрунтується на поглядах Ф. де Соссюра відносно того, що форма існує ідеально у вигляді знань про неї, тому мовний знак може утворюватися тільки при взаємодії поняття, значення і фіксованого акустичного образу
[3, с. 50]. Білатеральна концепція знака визнає єдність форми та змісту знака, тоді як унілатеральна теорія підкреслює лише матеріальну сторону мовного знака, а сам зміст вважає сферою значення. Матеріальний бік знака є планом вираження, а ідеальний – планом змісту.

Дослідженням різниці між символом та знаком займалися Н. В. Кулагіна, Ю.М. Лотман, М. Мамардашвілі і А. Пятигорський та ін.

Головними аксіомами, що відображають властивості мовних знаків, є:

- аксіома тісного зв’язку означення і означуваного (ґрунтується на чіткому закріпленні за певною формою відповідного змісту, що виявляється навіть у випадках набуття знаком вторинного значення);

- аксіома структурності знака (пояснює тісний зв’язок форми та означуваного, що веде до створення нового знака);

- аксіома асиметричного дуалізму мовного знака (розглядає наявність в однієї форми знака двох і більше значень). [1, с. 96]

О. Селіванова визначає мовний знак відповідно до білатеральної концепції як двобічну матеріально-ідеальну одиницю системно організованого мовного коду, яка довільно конвенційно фіксує в чуттєвій сприйманій формі певний зміст і служить засобом збереження, отримання, обробки і передачі інформації [1, с. 122].

Отже, мовний знак – лінгвосеміотична одиниця, яка фіксує в своїй формі певний понятійний зміст та референт.

Збагачення словника може відбуватися шляхом зміни значень вже існуючих слів за рахунок розширення їх значення. Під розширенням значення розуміється такий розвиток, при якому слово, що позначає спочатку одне поняття, більшою частиною конкретне і приватне, починає позначати поняття більш загальне.

Усі іменники, значення яких переосмислюється, можна розділити на 3 групи, які характеризуються різними властивостями.

• Слова, значення яких змінюється лише у поєднанні з певним словом:

ingénieur (m) – інженер;

ingénieur du son – звукооператор.

• Слова, які вживаються незалежно від наступного за ними, компонента. Це певна група куди входять:

А. слова, що набувають у зв'язку з переосмисленням (розширення значення) нове політичне значення:

porte-parole (m) – рупор (стосовно періодичних видань, що виражають точку зору партій, організацій);

porte-parole (m) – представник (чогось);

Б. конкретні слова починають позначати абстрактні поняття:

travailleur (m) – робітник – трудівник, роботяга;

journaliste (m) – журналіст – пройдоха;

В. деяка група слів, що після переосмислення, набувають нового змісту:

simulateur (m) – симулянт – імітатор, моделюючий пристрій;

tireur (m) – стрі­лок – векселедавець;

Г. метаморфічне переосмислення слів:

tireur (m) – стрі­лок – кишеньковий злодій;

Спостереження над складними словами дозволяє зробити висновок про те, що в сучасній французькій іменники роду і виду діяльності мають середній семантичний діапазон.

Іменники (у творенні яких першорядна роль належить словотвірним засо­бам) поділяють на підгрупи за значенням. Зараз, опрацьований нами матеріал, тобто іменники на позначення роду і виду діяльності у текстах-перекладах французьких патентів, розподілимо за певними групами:

1) назви за якісними і процесуальними ознаками: un propriétaire - господар, un inventaire - винахідник, un representative - представник;

2) назви за професією, видом діяльності: un ingénieur – інженер, un journaliste – журналіст, un architecte – архітектор, un physicien – фізик, un collectionneur – колекціонер;

3) назви за соціальним станом, належністю до суспільно-політичних або релігійних течій, угрупо­вань тощо: un citoyen - громадянин, un chrétien - християнин;

4) назви за національністю, місцем народження або проживання: un Ukrainien - українець, un Géorgien - грузин, un Russe - росіянин, un Européen - європеєць, un Français – француз, un Américain - американець, un Canadien - канадець.

Тобто, усі іменники на позначення роду і виду діяльності можна віднести до певною групи. А головним є правильне вживання слів.

Отже, у зв'язку з розвитком суспільного життя ми вживаємо слова з певним значенням в іншому контексті.

Досліджений матеріал дозволяє зробити висновки, що поява нових значень іменників на позначення роду і виду діяльності у сучасній французькій мові, на нашу думку, являє собою певний процес поповнення словникового складу.

Одна з труднощів полягає у правильному розумінні слова. Кожне слово має своє значення, але при певній інтонації, підкріпленій мімікою та жестами, воно набуває особливої значущості і може сприйматися зовсім по-іншому. Тому, дуже важливо правильно розуміти лінгвосеміотичний аспект слова.

Сукупність мовних знаків можна охарактеризувати як результат отриманого досвіду, діяльності свідомості, національно-культурного уявлення та внутрішнього рівня експресивності людини. Акт мовного кодування за самою суттю має об’єктивний характер, оскільки забезпечує можливість відобразити цю сукупність у конкретних мовних знаках.

Література:

1. Селіванова О. О. Сучасна лінгвістика. Напрями та проблеми: Підручник / Олена Олександрівна Селіванова. – Полтава: Довкілля-К, 2008. – 712 с.

2. Моррис Ч. У. Основания теории знаков // Чарльз Уильям Моррис. Семиотика : Антология / сост. Ю. С. Степанов. – 2-е изд., испр. и доп. – Москва : Акад. проект ; Екатеринбург : Деловая кн., 2001. – 276 с.

3. Peirce Charles Collected Papers / Charles Peirce. – Cambridge : Harvard University Press, 1931–1958. – 482 p.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор, Кагановська Олена Марківна